Спокуса Ротшильдів. Чому варто заборонити "Нафтогазу" віддавати ГТС в "хороші руки" (ІНФОГРАФІКА)
За результатами тендеру "Нафтогаз" залучив компанію Rothschild S. p.A. (італійське підрозділ) в якості інвестиційного консультанта. Послуги популярної нині в колах нашого істеблішменту прізвища обійдуться державі в $3,69 млн, тобто до 100 млн грн.
Предметом консультацій повинен стати такий пікантний процес, як анбандлинг, тобто поділ діяльності "Нафтогазу" на окремі напрями з транспортування, видобування та продажу природного газу, а також пошук кваліфікованої керівної компанії, яка повинна взяти на себе обов'язки з управління національною газотранспортною системою (ГТС). В принципі "ротшильдам" не звикати: їх вже намагалися кинути на амбразуру Приватбанку, доручивши "відняти" у його колишнього власника, відомого олігарха, ліквідні застави і змусити його підписати нову угоду про реструктуризацію кредитного портфеля.
Як би те ні було, вони знову у фаворі, адже процес анбандлинга досить приємний, захоплюючий і обіцяє непогані дивіденди, причому мова йде не про тих "сльозах", які консультант отримає за офіційним контрактом.
Тендер був проведений в системі ProZorro, і інвестбанкіри з США (саме там знаходиться холдингове "серце" Ротшильдів) перемогли, запропонувавши найбільш привабливу ціну, адже оголошена вартість угоди становила 193,35 млн, тобто "зазор" залишався ще цілком пристойний. Із зазначеної суми понад $1,5 млн піде на "консультації, рекомендації, допомога з документами" та іншу "секретарську" неважку роботу. Результатом роботи "ротшильдів" на цьому попередньому етапі має стати відбір претендентів на управління українською "трубою". Наступні півмільйона баксів будуть спрямовані на безпосередню підготовку угоди з тим кандидатом, який успішно пройде сито відбору. Решта грошей - це фінальний бонус за успішне завершення операції.
У захоплюючому продовженні культового фільму Олівера Стоуна "Уолл-стріт" (під назвою "Гроші не сплять") фінансист Гордон Гекко, який є квінтесенцією американського типу успішної людини, вийшовши із в'язниці напередодні кризи 2008 р. і трохи "просвітлівши" в результаті тюремного "саторі", вигукує при вигляді всій ярмарку марнославства, що коїться навколо: "Ей, вони що там все, охренел?". Щось подібне може вирватися і при звістці про переможний тендері на ProZorro. Як зазвичай це відбувається у нашій країні, будь-подібний сюрприз, який за законами фізики спливає на поверхню, розщеплюється на два рівні: мікро і макро.
Почнемо з першого. На якій підставі найбільша державна компанія оголошує подібні тендери і взагалі, керуючись якими критеріями формується стартова ціна майбутньої угоди? Адже йдеться про інвестиційні послуги, а не про літрах і тоннах, тобто про субстанції ефемерною і важко зважуємо. Принагідно зауважимо, що керівник "Нафтогазу", за інформацією, яка публікувалася в ЗМІ, отримує одну з найбільших заробітних плат не тільки в державному, а й у приватному секторі української економіки. Мова йде про суму більше одного мільйона гривень в місяць. Плюс різні премії за "шкідливість". Та і середній персонал компанії доходами не ображений. У зв'язку з цим питання, чим буде займатися юридичний департамент "Нафтогазу", в той час як італійські "ротшильди" будуть робити за них їхню роботу, більша частина якої цілком по плечу вітчизняним юристам, не здається риторичним.
Читайте також: ГОЛОД ЯК ФАКТОР. "НАФТОГАЗ" ОТРИМУЄ НАДПРИБУТКИ НА УКРАЇНЦЯХ
Що стосується суми, то для "ротшильдів" вона виглядає зовсім непристойною, майже стільки ж доведеться витратити їх високооплачуваним працівникам на перельоти першим класом і проживання в багатозіркових готелях. Насправді, ситуація складається таким чином, що "ротшильдам" необхідно було обов'язково перемогти в цьому тендері. Якби "Нафтогаз" поставив стартову ціну тендерної лота в розмірі однієї гривні, вони, швидше за все, купили б його за одну копійку (щоб напевно обігнати інших конкурентів). Чому? Та тому, що інвестиційні банкіри давно придивляються до української ГТС і не проти опосередковано взяти участь в її "роздержавлення", а для цього необхідно тримати руку на пульсі процесу. Тим більше що зараз, після прийняття у Вашингтоні відомого закону "Про протидію ворогам США", американці можуть цілком реально заблокувати будівництво "Північного потоку-2", застосувавши санкційний пакет до європейських компаній - контрагентам росіян в цьому проекті. В цих умовах українська "труба", про яку вже стали забувати, знову придбає свій сакральний статус.
Створи умови для знецінення потрібного тобі активу, купи цей актив дешево, нанеси удар по конкурентах, добийся зростання забутого всіма активу, який вже знаходиться у твоєму портфелі інвестицій, а потім продай його дорого. Хіба не цю філософію сповідував Гордон Гекко з згаданого вище фільму? Хіба не це зараз намагаються провернути з української ГТС?
Тим більше що особливо потіти для надання послуг "Нафтогазу" "ротшильдам" не доведеться. Навіщо визначати перелік кандидатів, якщо вони вже давно визначені. Навіщо погоджувати умови угоди, якщо вони вже давно узгоджені? Адже не секрет, що одним з найбільш ймовірних кандидатів на управління нашої "трубою" є італійська компанія Snam S. p.A, яка вже скупила частина австрійської ГТС і планує зробити те ж саме з газопроводами Словаччини та України.
У такому випадку вона отримає в своє розпорядження транспортний коридор від російсько-українського кордону до Італії, країни, яка вже давно афілійована Кремлем у систему прихованих газових контрактів.
Мова в даному випадку йде не тільки про постачання російського газу на Апенніни, але і про продаж його в інші країни ЄС через мережу італійських трейдерів. З цієї ж причини в переліку кандидатів на управління українською ГТС може з'явитися і словацька компанія Eustream. Складається враження, що це саме той спектакль, в якому фінал читається вже по першій репліці. Залишилося лише "освятити" подання ім'ям модного режисера - в даному випадку брендом "ротшильдів". До речі, на думку, що все саме так і буде, наштовхує італійська прописка інвестиційних банкірів. Чому була залучена саме італійська група "ротшильдів" з Мілана? Найбільш ймовірний відповідь: тому що реальний претендент на українську ГТС також з Італії. У подібній ситуації платити гроші за послуги особливо прикро: в таких схемах це повинен робити реальний бенефіціар процесу, в даному випадку - потенційний "управитель" нашої ГТС, який буде відібраний у чесній конкурентній боротьбі.
Читайте також: МИХАЙЛО КРУТІХІН: "ТУРЕЦЬКИЙ ПОТІК" - ЦЕ КАПІТУЛЯЦІЯ ПУТІНА, АЛЕ ВІН ЗАЦИКЛЕНИЙ НА ІДЕЇ НАНЕСЕННЯ ШКОДИ УКРАЇНІ
Найдивніше у всій цій історії, що дана концепція "приватизації" української "труби" дещо відрізняється від урядового бачення даного процесу. Як відомо, Кабмін планував створення двох акціонерних товариств, яким будуть передані в управління відповідно українські підземні сховища природного газу і ГТС. Причому саме вся ГТС. У той же час італійську компанію, а також тих, хто за нею, ймовірно, варто, цікавлять тільки магістральні експортні газопроводи, які йдуть на Ужгород і далі через Словаччину та Австрію до Італії. Неважко зрозуміти, що в такому випадку новий "керуючий" отримає все найсмачніше, а Україні залишить нерентабельний частину ГТС, яка без суттєвої частини плати за транзит буде висіти як іржавий пояс на тендітній талії країни. Вийде, як у відомому анекдоті: "П'ять апельсинів не діляться навпіл? Може і не діляться, але свої чотири я вже з'їв!". Як бачимо, між концепцією Кабміну і тієї, яку планують втілити в життя в "Нафтогазі", є, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Цілком можливо, що після ініціації процесу анбандлинга керівник "Нафтогазу" отримає необхідне прискорення в досягненні прем'єрських амбіцій. Ось тільки не велика плата за індивідуальні амбіції окремо взятої людини, тим більше що платити доведеться власністю держави.
