Індекс потужності: Чому ВСУ сильніше армій більшості країн НАТО (ІНФОГРАФІКА)
З нагоди новорічних і різдвяних свят "ДС" згадує найбільш резонансні матеріали минулого року
Нестабільність світового порядку і постійно йдуть в тій чи іншій формі війни або збройні протистояння, безсумнівно, привертають увагу широкої публіки до такої досить специфічній темі, як порівняння військових можливостей різних держав. А самим доступним для розуміння обивателя є вибудовування певного рейтингу країн — топ-10, топ-25, топ-30 і так далі. Саме цим і займається безліч самих різних контор — від серйозних з величезною фінансовою підтримкою до невеликих. Причому останні найчастіше виступають елементами інформаційної компанії тих чи інших держав або урядів (яскравий тому приклад — російські рейтинги, які не котируються у всьому світі, зате рясно цитуються на пропагандистських каналах типу "Лайфньюз" або "Зірка"). Створюють свої рейтинги і провідні інформаційні агенції — знову-таки з цілком конкретними цілями.
Як зазвичай формується стандартний рейтинг "топ кращих армій світу"? Всі цифри беруться з відкритих джерел: військовий бюджет (який, як правило, перекладається з національної валюти в долари), кількість авіаносців, підводних човнів, кількість танків, ядерних боєголовок та інше. Сюди ж додаються такі абстрактні цифри, як кількість військовослужбовців на мільйон населення, кількість генералів на десять тисяч військовослужбовців і вперед. Складаючи отримані цифри, і отримують такий собі цифровий віртуальний рейтинг, який фактично не враховує реалій сучасного світу.
Характерним прикладом такого підходу є, наприклад, мало кому відома американська група експертів We Are The Mighty, згідно топ-10 яких перше місце займають США, друге —вторглася в Україну Російська Федерація, третє — армія Китаю.
Природно, що для військових супердержав типу США, Китаю чи Росії всі ці рейтинги не мають абсолютно ніякого значення. Формально вони завжди в п'ятірці лідерів за будь-якими показниками, а ось для інших країн (перш за все тих, які претендують на звання регіональних лідерів) такі рейтинги вельми показові. Однак тут виходить цікава штука. Якщо судити за кількісними показниками, то в підсумку лідером, наприклад, за кількістю підводних човнів у світі виявляється Північна Корея. І зовсім ігнорується той факт, що з 78 одиниць третину складають радянські дизельні типу 633 (Romeo по західній класифікації), які вийшли в тираж ще в 1961 р.! Адже будь-яка сучасна американська підводний човен безболісно зможе вразити це іржаве корито з 150 миль (у той час як своє озброєння екіпаж північнокорейської човни зможе застосувати тільки з 4 миль!). До речі, так само некоректно порівняння і дуже великої кількості китайських літаків і танків застарілих типів з тими ж американськими або навіть японськими зразками.
Набагато більш об'єктивним є популярний і авторитетний рейтинг Global Firepower Index (GFP), який раз на рік, починаючи з 2005 року, оприлюднює гонконзьке агентство з такою ж назвою. Користуючись тими ж відкритими даними, його фахівці, тим не менш, застосовують свою особливу методику для аналізу, в якій враховуються понад 50 різних факторів. Причому основною відмінністю цього рейтингу є відмова від урахування ядерної зброї, що відразу перевертає рейтинг (особливо в нижній його половині). Серед інших варто вказати:
— облік географічного фактора: що цілком логічно, адже для оборони острівних Великобританії або Австралії потрібні зовсім інші сили і засоби, ніж для оборони будь-якого європейського або азіатського держави;
— облік не тільки кількісного фактора в закупленому озброєнні або техніки, але і грамотне управління, правильна робота різних структур збройних сил;
— облік виробництва і споживання деяких стратегічно важливих ресурсів.
Крім того, для більшої активності використовується ціла система бонусних і штрафних балів. Так, держави, що не мають виходу до моря, не отримують штрафні бали за відсутність ВМС, а от держави, що мають обмежені можливості військового флоту, отримують штрафні бали і так далі.
У результаті всіх цих досить складних підрахунків кожній державі присвоюється такий собі індекс "військової могутності" (Power index) у вигляді десяткового дробу з чотирма знаками після коми. В ідеалі ця цифра може бути 0,0000, однак досягнення таких високих показників в реальності неможливо. Наприклад, лідер рейтингу 2016 р.— США — має оцінку 0,0897, а першу десятку замикає Італія з 0,2724. А ось що знаходиться на останньому (126-му) місці рейтингу Центрально-Африканська Республіка має експертну оцінку 3,7343.
Що стосується рейтингу України. Природно, що з "стандартним" топ-10 наша країна не потрапляє ні в які списки ні за яких обставин. Однак за версією GFP ми стабільно в останні роки потрапляємо в 30-ку кращих: у цьому році країна замикає тридцятку, рік тому це було 25-е місце, в 2014 р. — 25-е.
Крім того, навіть з наведеного рейтингу добре видно, що Україна досить непогано виглядає на тлі своїх сусідів, навіть тих, що входять в блок НАТО. Тільки Польща перевищує нас у рейтингу на 12 пунктів. При цьому з 28 країн — членів НАТО вище України в рейтингу тільки 10. До речі, як формується рейтинг, добре видно, якщо порівняти нашу військову міць, наприклад, з сусідньої географічно Білоруссю та сусідньої за рейтингом Швецією:
Як бачимо з наведених даних, велику роль в підрахунках грають площа країни, населення, фінансові фактори, а не тільки кількість танків чи літаків.
На нашому прикладі добре видно ще одна особливість саме цього рейтингу. Він оновлюється в лютому-березні наступного року по мірі надходження офіційних даних від урядів країн в ООН та інших міжнародних організації (так, рейтинг 2016 р. складено за даними 2015-го), відповідно рейтинг 2015 р. фактично відображає ситуацію 2014-го, коли Україна несла великі втрати озброєнь в ході анексії Криму і війни на Донбасі. Причому ці матеріальні втрати не визнавалися Україною на міжнародному рівні і, природно, не потрапили ні в які документи. І тільки в 2015 р. вдалося реально підрахувати, що і скільки було втрачено і скільки є в наявності, що і знайшло відображення в рейтингу-2016. Тому й таке серйозне падіння. Підтвердження цьому, наприклад, дані наявності танків: за 2014 і 2015 рр. в Україні зазначено абсолютно однакову кількість танків. Тобто абсолютно не враховані втрати в ході бойових дій.
І все ж, незважаючи на злопиханія російських "експертів" рівня Рогозіна або Макаренко, таке нинішнє становище України у рейтингу має серйозні підстави. Нерозумно заперечувати, що за останні рік-півтора країна зробила гігантський стрибок у розвитку збройних сил. І справа не лише в новій формі або сухпайках. Фактично після втрат літа 2014 р. заново відновлені Повітряні сили, йде модернізація флоту (правда, не такими швидкими темпами, як хотілося, але тут, наскільки розумію, справа в розробці стратегічної концепції його застосування), створені близько 20 нових бригад, причому не тільки механізованих, але і десантно-штурмових.
При цьому, підводячи деякі підсумки, можна не сказати, що цілком очевидно, що будь-який рейтинг не в повній мірі відображає оборонний чи наступальний потенціал тієї чи іншої держави. Як показують події останніх кількох десятків років, є безліч факторів, які в разі військових дій можуть зіграти несподівано велике значення: той же моральний дух армії та суспільства (яскравий приклад — війна на Донбасі влітку 2014 р., коли без підтримки волонтерів українська армія не змогла б вистояти), політична обстановка, союзники (хто б що не говорив, проте факт підтримки України західними країнами в російсько-українській війні зіграв чималу роль), ландшафт та інше. Якщо говорити про світовий досвід, то варто згадати, наприклад, радянське вторгнення в Афганістан 1979-1989 рр. або нинішній хід операції коаліції західних країн проти ИГИЛ в Сирії та Іраку, коли сили сторін були явно не рівні, та і просто не могли бути враховані в якомусь рейтингу.
В цілому можна говорити про те, що з усіх світових рейтингів саме індекс Global Firepower Index є в достатній мірі об'єктивним і показує приблизну картину реального стану справ у військовій області.
