Імпорт і радянські запаси. Чому ми за шість років не навчилися робити артилерійські снаряди
Розвиток української військової промисловості, а особливо її боєприпасної складової, йде досить заплутаними шляхами
З одного боку, держава масово закуповує снаряди по всій Східній Європі, а з іншого — приватні контори налагоджують випуск снарядів, яких армія не потребує (бо радянських запасів ще багато) або взагалі намагаються нажитися на війні, продаючи неякісні боєприпаси.
Отже, після шести років війни на Донбасі і декількох серйозних пожеж на збройових складах ЗСУ стали відчувати серйозні проблеми з деякими боєприпасами. Перш за все, це стосується 152-мм і 100-мм снарядів, 82-мм і 120-мм мінометних мін, а також 30-мм пострілів ВОГ-17 для автоматичного станкового гранатомета АГС-17.
Проблему стали вирішувати двома способами — закупівлею всього асортименту в Болгарії, Польщі та Чехії і розвитком власного виробництва. На цей ринок спробували вийти три приватні компанії — "ТАСКО", "Рубін-2017" і "Українська бронетехніка". Причому кожна з них вибрала свою стратегію.
"Українська бронетехніка" через Польщу імпортує детонатори, а також неостаточно споряджені постріли для 30-мм пострілів ВОГ-17Б і мінометних мін калібру 60, 81/82 та 120-мм (виробництва чорногорської фірми TARA — Aerospace and Defence Products AD і болгарської Arsenal JSCO), збирає їх на місці і таким чином отримує "власні снаряди".
Менеджери "Рубін-2017" пішли іншим шляхом і вирішили організувати дрібносерійне виробництво потрібних для армії 152-мм артилерійських снарядів шляхом виточування їх з болванок сталі 45-50, спорядження шнековим способом вибуховою речовиною і закупівлі детонаторів в Східній Європі. Природно, що такий процес не може бути масовим і при цьому дуже складно забезпечити необхідну культуру виробництва. Скандал з цього приводу стався в лютому 2021 р., коли Міністерство оборони забракувало 233 152-мм осколково-фугасних снаряда ОФ29, які поставлялися фірмою в рамках контракту від 2018 р. на 2160 одиниць. Невдалою виявилася сьома партія, а попередні шість (1927 снарядів) пройшли військове приймання і були відправлені до війська.
Ну а "ТАСКО" у виробництві боєприпасів спочатку орієнтувалася в основному на зарубіжних споживачів. Фірма пропонує осколкові гранати для 40-мм підствольних гранатометів і 30-мм автоматичного гранатомета АГС-17, 23-мм боєприпаси до гармати 2А14 (використовується на ЗУ-23-2 та ЗСУ-23-4 "Шилка"), а також до 100 -мм гармати 2А70.
При цьому гармата 2А70 використовується виключно на БМП-3, яка перебуває на озброєнні ЗСУ в кількості всього трьох одиниць, а 23-мм снарядів на вітчизняних складах більш ніж достатньо. Спроби поставляти 40-мм гранати виявилися провальними після того, як в 2018 р. на казенному заводі "Імпульс" (Шостка), який входить у структуру "Укроборонпрому", було освоєно виробництво аналогічних гранат ПГОФ-40. Природно, що армійські закупівлі пішли у цього виробника.
А "ТАСКО" заявляє про те, що готує поставки 23-мм снарядів за кордон і оцінює свої можливості з виробництва гільз для них у 400-500 тис. штук на рік.
Незрозумілим чином з медійного поля пішов ще один виробник: восени 2017 р. через Міністерство економічного розвитку і торгівлі в рахунок 1,5 млрд грн, конфіскованих у втікача Віктора Януковича, для ДАХК "Артем" у Південній Кореї була куплена лінія по виробництву снарядів і гільз калібру від 100 до 155- мм. Її розгорнули на потужностях ПрАТ "Вишнівський ливарно-ковальський завод" під Києвом і за допомогою іноземних фахівців благополучно запустили. Мало того, в 2018 р. заявлялося, що тут проведена пробна партія 152-мм снарядів для гармати "Гіацинт", що буксирується, і які були відправлені на державні випробування. У березні 2018 р. були навіть відповідні відео з Гончарівського полігону. Восени того ж року в пресі з'явилися повідомлення про початок виробництва 100-мм снарядів для протитанкової гармати МТ-12 "Рапіра". Однак після цього ніяких нових відомостей про це виробництво не було. Мало того, не так давно відгримів скандал із закупівлею в Східній Європі 100-мм снарядів ще радянського виробництва з новими детонаторами за явно завищеними цінами.
Тобто виробництво на "Артемі" не працює? Однак де в такому випадку кримінальна справа стосовно керівників, які під час війни не змогли організувати виробництво дефіцитних боєприпасів і безглуздо витратили державні кошти? ..
У цілому з жалем можна констатувати, що не найскладніша для промислово розвиненої України завдання розгортання виробництва артилерійських снарядів комплексно не вирішено вже за шість років війни.
