Відсоток перемоги. Як Коболєв почав ділити шкуру недобитого "Газпрому"
Розмір бонусу, за різними даними, повинен скласти 1% від суми виграшу. У всякому разі, саме така інформація наводиться в ряді вітчизняних ЗМІ. Ділити її будуть нібито на вісьмох топ-менеджерів компанії на чолі з Андрієм Коболевым.
У випадку з бонусом ключове питання, від якої цифри рахувати - варіанти можуть бути досить різнобічні. В інформаційному просторі заговорили про $45,6 млн на групу причетних. Цифра в будь-якому випадку, здатна травмувати слабку психіку пересічного українського обивателя. Хоча чого розмінюватися на дрібниці - і не обивателя теж.
Півсотні мільйона доларів - це, до речі, річний бюджет не самого занепалого районного центру в Україні.
Поки це лише припущення, адже офіційної інформації не надходило. НАК також зберігає з цього приводу мовчання. Для нас важливо не так наявність підтвердження, як відсутність спростування. За теперішніх часів чиновники вкрай балакучі в плані докази свого "некористолюбство" і вкрай мовчазні у разі отримання "малої дещиці" на пухкий кишеню. Саме тому ми будемо виходити "від мовчання", тобто покладатися на те, що інформація достовірна.
Виплата настільки вагомого бонусу в контексті судового розгляду з "Газпромом" нагадує якусь картину в стилі іспанського художника Гойї з циклу "Жахи війни": обоз розбитого противника, ще не охололи шматки м'яса в котлах, а переможці вже ділять здобич: хтось приміряє негліже вбитої куртизанки, а хтось вириває золоті зуби у ще живого каноніра. За всією цією движухой переможці не помічають, як переможений оговтується від поразки і переходить у контратаку. І ось вже переможці в ролі переможених: доводиться бігти в трофейному негліже, а адже це так незручно. "Преміальні" золоті коронки випадають з дірявої кишені.
І ця аналогія - не цілком сюр. Точніше сказати, наш щоденний сюр може дати фору будь-якої, самої збоченій фантазії. Як стало відомо, "Газпром" подав до апеляційного суду округу Свеа новий позов, який може допомогти йому хоч якось зачепитися в загальному-то програному справі. На думку росіян, частина рішення Стокгольмського арбітражу була написана не суддями, а якоюсь третьою особою/особами. Сам новий позов спирається на експертизу "всесвітньо відомого експерта-лінгвіста. Логіка тут досить зрозуміла: якщо рішення арбітражного суду було складено не уповноваженими на те особами, то його можна буде анулювати. Смішно, бо абсурдно, подумаєте ви, і можете помилитися. Не варто недооцінювати многоходовочки з Москви.
Уявіть собі такий варіант: в Білокам'яній прорахували вірогідність поразки в суді і свідомо провели "роботу" щодо складання судового рішення "третьою особою". Рівень безпеки судової канцелярії - це не така вже й "багратионова флеш", як може здатися для непосвячених. Специ, які вміють розпорошити "гази" мало не під носом Її Королівської Величності, і не на таке здатні. В такому випадку судове рішення могло бути свідомо піддано "дефекту форми" з прицілом на подальший хід "конем". А значить, нас можуть очікувати ще сюрпризи, якщо, звичайно, вся ця конспірологія має хоч найменше підставу в реальному житті.
Хоча така стратегія дуже характерна для всіляких російських технологій гібридної війни. Як написав колись маловідомий нині письменник ХІХ ст. Павло Кам'янський: є такий тип людей, які люблять балансувати на лезі долі "на полях Маренго або в сенаті Стокгольмському", і битва при Ватерлоо у них завжди в запасі. У цьому зв'язку дуже не хотілося б виграти битву, але програти війну. І згадка битви при Маренго тут як не можна до речі: як відомо, в цьому бої Наполеон спочатку програв австрійцям, а потім через кілька годин взяв несподіваний реванш завдяки подошедшим підкріпленню. А адже австрійський командувач вже встиг повідомити про перемогу в Вену, а в результаті довелося піти з Італії...
У цьому зв'язку рішення про виплату бонусів виглядає як непотрібна поспіх при лові Siphonaptera. Якщо взяти будь приклад з реальної економіки по стягненню боргів, то виплата бонусів можлива лише після повного виконання стороною, що програла всіх вимог, зазначених у судовому рішенні. Простими словами, необхідно спершу дочекатися, доки "Газпром" перерахує позовну суму на користь "Нафтогазу", а вже потім платити бонуси керівникам.
Лише в такому випадку винагорода видається логічним: платимо від прибутку і за рахунок коштів, що надійшли від переможеного контрагента.
Саме так чинять і адвокати, і консультанти, і виконавча служба. В іншому випадку виходить все занадто "по-нашому": гроші ще не надійшли, а бонуси сплачені, причому за свої. Як тут не згадати слова одного міністра транспорту початку нульових, який закликав своїх підопічних мати совість і "пиляти" з прибутку, а не з збитку. Хоча совість, так само як і апетит, у нинішні часи - поняття досить суб'єктивне. Виглядає це приблизно так, як якщо б топ-менеджери якогось банку виписали собі бонуси за судове рішення про стягнення кредитної заборгованості з позичальника, який виїхав за кордон і не збирається платити. Ще більш логічно було прив'язати бонусні виплати до досягнення головної "груповий" цілі топ-менеджменту "Нафтогазу" - створення та початок функціонування газового хаба на території України, який, згідно з рішенням уряду, повинен був бути запущений після закінчення встановленого відрізка часу з дати винесення остаточного рішення Стокгольмським арбітражем.
Адже що цікавить пересічного українця як опосередкованого через державні органи управління акціонера Нак? Безперебійне постачання природного газу і забезпечення справедливої ціни на нього. І перше і друге можливе лише саме при запуску газового хаба, який об'єднає ключових трейдерів та забезпечить функціонування цього ринкового механізму щодо визначення ціни на газ. На даний момент у нас немає гарантій поставки, ні справедливої ціни, а є лише залежність від вельми обмежених можливостей європейських "прокладок", які стоять між нами і "Газпромом". "Безглузда і нещадна" перемога над "Газпромом" може потрафити смакам лише вельми обмеженою публіки. Навіть беззастережна перемога не скасовувала план щодо того, що доведеться робити на наступний ранок після неї. А такого плану у нас як би і немає, і довгоочікуваний анбандлинг, тобто процес розподілу Нак на кілька компаній з транспортування, зберігання та торгівлі газом, посилено гальмується в заплутаних лабіринтах корпоративного управління найбільшою державною компанією.
Те ж саме варто сказати і про розмір бонусів. Тут вкрай важлива "база порівняння". В свій час "Нафтогаз" порадував громадськість цікавою цифирью: в Стокгольмському арбітражі йому вдалося відбитися від претензій "Газпрому" на загальну суму $44,6 млрд. Зазначені фантастичні суми пояснюються досить просто - це стандартна судова стратегія, тим більше компаній, що набили руку в затвердженні річних фінансових планів: проси в десять разів більше необхідного і отримаєш саме ту суму, яка тобі потрібна. В результаті, як відомо, "Нафтогаз" за одним позовом був винен "Газпрому", по іншому - вже той йому, а якщо згорнути взаємні вимоги, виходило позитивне сальдо на користь української компанії на суму $2,56 млрд. Саме від цієї суми і слід було "танцювати" розмір бонусу в 1%, тобто він повинен був скласти не більше $25,6 млн, а не прозвучали в пресі $45,6 млн. А насправді, як може виявитися, виграний позов щодо транзиту російського газу топ-менеджмент "Нафтогазу" плюсует в бонус, а частково програний позов по оплаті газу - не мінусує: в результаті бонус розраховується чомусь лише від виграної частини без урахування суми програшу.
Хоча, з іншого боку, ми, напевно, повинні бути вдячні за те, що суму бонусу не прив'язали до міфічного виграшу в $44,6 млрд - в такому разі довелося б виплачувати у якості бонусів $45,6 млн, а в десять разів більше!
А з іншого боку, чи не занадто багато немовлят, які присмокталися до грудей "перемоги"? Відповідно до фінплану "Нафтогазу" на 2018 р., який компанія подала на затвердження уряду, на представництво в Стокгольмському арбітражі передбачається виплатити юридичним компаніям 6 млн євро, ще 30 млн грн призначене для "представництва" по всьому світу. На правову допомогу наглядовій раді заклали 550 тис. євро. Консультації по анбандлингу - ще $2,9 млн. Сумарно на юридичні послуги в 2018-му планується витратити 579,9 млн грн (у порівнянні з минулим роком - збільшення на 86,8 млн грн, або 15%). Але навіть ці далеко не маленькі цифри ні в яке порівняння не йдуть з розміром бонусів топ-менеджменту компанії. Їх гривневий еквівалент у разі достовірності даних складе 1,18 млрд грн, тобто в два рази більше, ніж усі юридичні радники, консультанти та представники разом узяті! Ось що міць інтелекту животворяща робить!
До речі, те, що чутки про бонуси мають реальне підґрунтя, підтверджує той факт, що в зазначеному фінплані фонд заробітної плати на поточний рік склав 1,3 млрд грн, що на 140% більше, ніж торік. Але, крім зарплати, в фінплані створено резерв під виплату бонусів у розмірі 720 млн грн. До речі, ця сума на 20% більше, ніж весь фонд заробітної плати компанії в 2017-му Ці цифри якраз почасти і підтверджують інформацію про бонуси, яка просочилася в пресу. Згідно з цими даними $20 млн бонусів повинні бути заплачені відразу (і виплата нібито вже пройшла), а $25,6 млн - після виконання "Газпромом" своїх зобов'язань з арбітражу. Неважко порахувати, що на сплату в цьому році покладається 520 млн грн, або 72% від запланованого бонусного фонду. А адже в Наку, напевно, розраховували, що Кабмін зріже відсотків 30% з заявленої суми. Те, що плановий резерв під бонуси не покриває другу, фінальну виплату в $25,6 млн, може говорити лише про те, що в компанії не дуже то і розраховують на те, що "Газпром" виконає свої зобов'язання перед Україною. У всякому разі, не в цьому році і не з цим керівництвом.
Що стосується європейської практики, то після кризи 2008 р. бонуси і "золоті парашути" стали майже лайливим терміном навіть у приватному секторі, і на сьогодні мова йде лише про дво-тримісячної зарплати максимум. У Швейцарії навіть провели референдум, на якому 70% жителів висловилися за право акціонерів блокувати бонусні виплати топ-менеджменту компаній. А сама система диференціації трудової відомості говорить про те, що максимальна зарплата в державному секторі не повинна перевищувати 10-кратного розміру середньої (медіанний) зарплати по країні. PRP-система, тобто прив'язка системи трудового винагороди до результативності та ефективності, надзвичайно важлива, але лише в частині реальних результатів, які можна помацати на банківському рахунку підприємства. Причому мова йде саме про ті результати, які досягнуті завдяки менеджерським талантам, а не внаслідок постанови про зростання тарифів для населення. Звичайно, з корупцією можна боротися і шляхом офіційної виплати винагороди у розмірі потенційній корупційній складовій. Для одержувачів так навіть зручніше. Але ось чи вигідно це для державного бюджету? Загалом, виходить майже як у старому українському анекдоті: "Батьку, закінчуємо бонуси платити, а то нічим здачу вже давати".