Між червоними лініями. Чому у Зеленського заплуталися зі згодою на особливий статус Донбасу
Напередодні глава партії "Слуга народу" Олександр Корнієнко зробив досить серйозна заява. Виявляється, президентська політсила, як і сам глава держави, наполягає на тому, щоб не закріплювати особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей в Конституції. Мало того, за словами Корнієнка, нічого схожого на це словосполучення не було і двох внесених в Раду, але потім відкликаним президентом проекти про зміни до Конституції в частині децентралізації.
Крім того, роботу над текстом нового проекту закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" ніхто зараз не веде, хоча восени Зеленський заявляв про зворотне. Замість цього поки що продовжує діяти продовжений до 31 грудня 2020 р. Закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО". Це заява Корнієнко виглядає дещо неузгодженим на тлі тез інших членів президентської команди, озвучених раніше.
Ще не так давно нинішній глава Офісу президента Андрій Єрмак, якого вважають прихильником політики компромісів з Росією, впевнено заявляв, що на переговорах "нормандської четвірки" в Парижі Україна погодилася на постійний особливий статус для Донбасу, як зазначено в Комплексі заходів по виконанню мінських домовленостей від 2015 р.
За словами Єрмака, "Україна готова виконати положення мінських домовленостей, яке передбачає проведення конституційної реформи в частині децентралізації. Окремі райони Донецької та Луганської областей можуть отримати додаткові повноваження". Про які саме повноваження йдеться, Єрмак не уточнював, але можна припустити, що це вже прописані в Мінську пункти, від виконання яких Україна раніше досить успішно відбивалася.
Ще одна думка щодо допустимих в ім'я закінчення війни на Донбасі поступок, які може зробити Україна, буквально вчора в ефірі одного з телеканалів озвучив Давид Арахамія.
Так, він заявив, що вважає достатньою компромісом пустити воду в Крим в обмін на серйозну перевагу в переговорах з Донбасу. "Якщо це буде такий обмін, що вони відходять з усіма своїми збройними формуваннями до Ростова, ми встановлюємо повний контроль над нашою кордоном і за це треба дати воду в Крим, я б на таке точно пішов", - сказав голова фракції "слуг".
Мабуть, зрозумівши, як виглядає те, що він сказав, а прозвучало це як допустимість обміну однієї окупованій агресором української території на іншу, Арахамія заявив, що ідея на засіданнях фракції не обговорювалася і належить вона зовсім не йому, а журналісту, з якими він спілкувався, а він просто в індивідуальному порядку з нею погодився.
"Ідея про відновлення постачання води на півострів в обмін на виведення російських військ з Донбасу не моя. Якщо ви уважно подивитеся ефір, то побачите, що таку постановку питання озвучив ведучий і запитав моя особиста думка з цього приводу. Я тричі повторив, що це моя особиста позиція ", - заявив Арахамія, принісши свої вибачення всім українцям, кого могли образити його слова.
Не відстав від своїх соратників по частині заяв і сам глава держави, якому здалося, що Путін "розуміє, що треба закінчити війну". "Я впевнений, що він мене зрозумів, дуже прозоро зрозумів. Здається, якщо такий контакт очі в очі, ти відразу розумієш, хто перед тобою, що за людина. Незважаючи на всі дані розвідки. Мені здається, що він мене зрозумів. І він розуміє, що треба закінчити цю війну", - говорив нещодавно Володимир Зеленський, додаючи, що план по проведенню виборів у ОРДЛО одночасно з місцевими виборами по всій Україні, тобто найближчої осені, все ще актуальний, а значить, світ на Донбасі дуже близько.
Підсумовуючи, ми бачимо: Корнієнко стверджує, що ніякого особливого статусу Донбасу, всупереч бажанням Росії, не буде, Єрмак, навпаки, схильний до поступок в плані повноважень для ОРДЛО, Арахамія ж взагалі допустив розмін окупованих територій. Що стосується президента Зеленського, то він побачив у Путіна бажання закінчити війну. До речі, в мозковому центрі влади - РНБО - теж немає єдності в думках, його секретар Олексій Данилов займає досить жорстку позицію щодо статусу окупованих територій і умов реінтеграції, а його радник Сергій Сивохо, навпаки, часто пропонує "почути" трактористів і бурятських танкістів з усіма витікаючими наслідками.
У чому ж причина такого різнобою з питання Донбасу, який демонструє влада? Як видається, цьому є дві головні причини. По-перше, Володимир Зеленський з самого початку декларував своє бажання сподобатися всім українцям, від умовних "бандерівців" із заходу до ватников зі сходу. Саме завдяки своїм досить розмитим позицій з багатьох питань він домігся підтримки виборців, які, здавалося б, не можуть голосувати за одного кандидата.
Цю тактику команда Зеленського продовжила і після виборів, виставляючи різних спікерів, які озвучували тези, відповідні тієї або іншої частини електорату, причому часто це були протилежні, а то й взаємовиключні речі. Саме такий приклад ми маємо у випадку нібито різних позицій спікерів влади щодо війни, коли умовно безкомпромісну позицію по Донбасу озвучують для патріотичної частини електорату, а політику поступок Росії і ненав'язливого відродження "дружби" транслюють для умовних ватников. Судячи з усього, поки тактика діє, і команда глави держави буде дотримуватися її і далі.
По-друге, поперемінно заявляючи про готовність до компромісів, то про червоних лініях, за які Україна ні в якому разі не перейде, у Зеленського, можливо, торгуються з Кремлем. Частиною саме такого торгу може бути ідея про обмін дніпровської води на відхід російських найманців з Донбасу, нібито необдумано висловлена Арахамией. Відповідно, промацавши грунт і побачивши реакцію на таку пропозицію, у Зеленського можуть спробувати домовитися з Росією, у разі позитивного рішення представивши це як зовнішньополітичну "перемогу". Поки складається враження, що українська влада була б не проти вирішення питання Донбасу і на путінських умовах, однак не хотіла б, щоб таке досягнення миру обернулося для неї електоральними втратами. Ось і намагається виторгувати якийсь варіант капітуляції під виглядом компромісу.
Враховуючи всі вищевикладені заяви перших осіб, залишається лише констатувати, що жодної стратегії щодо реінтеграції Донбасу в надрах "зеленої команди" так і не з'явилося. Єдине, про що турбується оточення президента, - як би не втратити електоральних балів і на короткому часовому проміжку запевнити українців, що план у них все-таки є, але показувати його ніяк не можна, інакше все пропало. Як довго вдасться таким чином пудрити людям мізки - сказати складно, але ясно одне - правду про триваючу війну і ціну незалежності, яка виключає компроміси з ворогом, наше суспільство слухати зараз не готове.
