Ігар Тышкевіч: Навіщо Росія спішно заселяє Крим і що це означає для України
Про Крим знову говорять. Заяви Трампа, ініціативи кримських татар, ситуація з "Артеком", вічні питання "Кримського моста" і курортного сезону. Ну і, нарешті, зникнення з ужитку "Кримського Федерального округу".
Півострів стає частиною ЮФО. З усіма витікаючими наслідками:
- менше самостійності місцевих чиновників
- та й кількість самих чиновників поменшає
- згортання раніше розрекламованих федеральних програм
Але саме - менше грошей. Бюджет стиснеться, а для особливо масштабних проектів потрібно буде дозвіл у керівництва кола просити". Одним словом, "множаться скорботи і печалі".
Тим часом Кремль веде обережну агітацію про визнання приналежності Криму "за фактом". Мовляв ви можете не погоджуватися, але факт залишається фактом - над адміністративними будівлями російський прапор. Та й населення, мовляв, бажає "померти в Росії-матінки".
В принципі, ситуація цілком зрозуміла. Я б сказав навіть звична. Апеляції до "меморандумів" не мають сенсу. Адже суть таких документів - "пам'ятати". Вони не вимагають дій. Приклад - Європа і США пам'ятали про окупацію країн Балтії. Пам'ятали з 1940 до 1991 року. Поки самі ці держави не відновили незалежність. Для особливих оптимістів писав рік тому текст чому Україні не варто сподіватися на союзників. Повторювати аргументацію не буду - ось посилання.
Українці у зовнішній політиці апелюють до теми порушень прав людини, перегляду кордонів і так далі. Красиві слова про "традиції міжнародних відносин", "міжнародне право" звучать з вуст дипломатів часто. І це, на жаль, може зіграти поганий жарт з самою Україною. Адже на момент повернення Криму саме Україна змушена буде виступати в іншій ролі. Саме Київ будуть звинувачувати в недемократичності, порушення "прав людини" і так далі. Критика буде виходити не з Росії. А від тих, кого чомусь сьогодні на берегах Дніпра називають "союзниками". Альтернатива - міна сповільненої дії під тим, що називається "держава Україна".
"Народ Криму" і населення Криму
Росія в процесі захоплення півострова апелювала до думки "народу Криму". Україна справедливо заперечувала, що не існує такого народу, нації, етнічної групи. Тим не менш до того, що з себе представляє населення даної адміністративної одиниці варто придивитися.
У Криму перед війною мешкало близько 1967 тисяч осіб. У червні 2014 цифра скоротилася майже на 83 тисячі. Крымстат (вже російський) наводить дані на 1 липня 2014 - 1884 тисячі осіб.
Є ще місто Севастополь. В якому на 1.01.2014 року проживало 383 тисячі осіб. А 1 липня 2014 вже на 10 тисяч більше.
Серед частини населення дійсно були сильні проросійські настрої. При цьому велика частина виборців вельми негативно ставилася до київської влади. І вже тим більше до снаги, декларує демократичні перетворення або європейський шлях розвитку. За прикладами далеко ходити не треба - подивіться електоральні карти. Крим останні 10 років голосував за регіоналів або місцеві проросійські партії.
Можливо, мені зараз нагадають про кримських татар. Мовляв, і в 2014 році вони виступили на захист територіальної цілісності. Так, виступили. Але не від великої любові до Києва. Україна за 20 років незалежності так і не виробила більш-менш адекватної політики щодо кримськотатарського меншини. Більш того, центральні власті боялися татар. Навіть в 2014 році деякі офіцери ВВ (залишилися вірними присязі) визнавали, що в лютому-березні їх наполягали на можливу протидію "провокацій кримських татар". Яких, до речі на півострові було станом на 1.01.2014 року лише близько 270-280 тисяч (разом з тими, хто називав себе просто "татари").
Кримські татари справді виступили на боці України. Але не з великої любові до національної політики української держави. Альтернатива була страшніша.
Таким чином можна констатувати, що навіть за повернення Криму Україні проблеми з настроями населення залишаться. Це буде проявлятися в підсумках виборів, масових акціях, саботаж рішень влади і так далі.
У Києві з надією дивляться на процеси "прозріння" місцевого населення. Мережеві коментатори з задоволенням постять відео порожніх пляжів та враження кримчан від "каміння з неба". При цьому мало хто замислюється над тим, що процеси видно і з Кремля. Де бачать проблему, знайти її рішення і працюють над ним.
Населення Криму - динаміка
Отже, після анексії Криму частина населення виїхала на материкову Україну. Багато подалися в країни ЄС. Оцінити кількість переселенців складно. Але навіть звичайна статистика Укрстата від 1.01 і Росстату від 1.07 дають різницю в 83 тисячі осіб. Реальна цифра більша. Адже офіцери ЧФ РФ, які не враховувалися як "жителі" Україною потрапили в статистику. Військові та їхні сім'ї, які приїхали відразу після "Крымнаша" потрапили в статистику. А це в сумі не менше 100 тисяч осіб. Таким чином можна говорити про відтік з Криму кримчан. Лояльних Україні кримчан. На їх місце приїхали інші.
Але це лише квіточки. У 2014 році в квітні місяці МО РФ заявило про будівництво 20 000 (двадцяти тисяч) квартир для військових у Криму. Квартири були побудовані. Частину роздали військовослужбовцям, переведеним служити на півострів. Частину передали колишнім українським військовим, які змінили присяги. 20 тисяч квартир - це як мінімум 60-70 тисяч осіб. Військові - люди сімейні.
Але цього було мало. У 2015 році на півострові розгортається масове будівництво. І знову для військовослужбовців. Будуються квартири, гуртожитки, казарми
В серпні 2015 року в Севастополі здається мікрорайон на 2000 квартир . У планах на найближчі роки - ще 10 тисяч квартир і 4 тисячі кімнат в гуртожитках. І це фінансується по лінії підтримки боєздатності ЧФ.
Але це просто будівництво. Є ще така собі програма "військової іпотеки". Коли офіцер може купити собі житло в будь-якому регіоні РФ. В тому числі і на вторинному ринку. Так от, військова іпотека в Криму працює. Активно. Що призвело навіть до скарг "учасників". Мовляв жителі півострова завищують ціни для російських офіцерів.
Про масштаби явища можна судити за пропозиціями в новобудовах на сайті всеросійського оператора військової іпотеки.
Але всі ці посилання не створюють цілісної картини. А от цифри вражають. Згадаймо дані по населенню. 1.01.2014 року в Криму і Севастополі проживали приблизно 2350 тисяч осіб. 14.10.2014 р. - під час перепису населення "Кримського федерального округу" 2284 тисячі. Помітний відтік. Логічно - вірні присязі українські офіцери з сім'ями виїхали. Частина татар виїхала. Лояльні Україні українці теж.
А тепер дивимося дані обліку (народжуваності, смертності і міграції).
- 1.01.2015. Крим - 1896 тисяч осіб. Севастополь - 399 тисяч. Сума 2295 тисячі осіб.
- 1.01.2016 . Крим - 1907 тисяч осіб. Севастополь - 416 тисячі. Сума 2323 тисячі осіб.
При цьому якщо 1 січня в Севастополі проживало 416 тисяч, то вже 1 липня - 421 - на 5 тисяч більше.
Росія спішно заселяє Крим. Тими, хто буде їй лояльний. Завжди і при будь-яких обставин:
- Вийшов на пенсію офіцер, який побудував/отримав квартиру на курорті.
- Колишній український військовослужбовець або міліціонер, який 15 років чекав квартири від України а отримав від РФ.
- Офіцер, прапорщик або контрактник, який проходить службу у ЗС РФ.
Саме ці люди отримують житло. Вони і їх сім'ї. І вони будуть захищати своє. Адже Крим - вже "їх півострів" - там їх будинок або квартира. Виїжджати кудись під Магадан або в Дагестан, де можна отримати недороге житло по військовій іпотеці їм не хочеться. Інші за українськими законами зрадники. Їм теж не світить нічого доброго.
Таким чином основу сил, які будуть будь-якими способами перешкоджати приходу України вже складають зовсім інші люди. За іронією долі частина з них сиділа в блокованих українських військових містечках. Частина - брала ці містечка штурмом.
У будь-якому випадку маємо групу з приблизно 150 тисяч осіб, для яких повернення Криму Україні - крах усього життя. Ця група відносно молода. Чоловіча частина знає, що таке дисципліна і знають як поводитися зі зброєю.
150 тисяч людей - це, вибачте близько 7% населення (за станом на сьогоднішній день). Така кількість організованих і мотивованих людей цілком достатньо для створення негативного інформаційного фону та загальної нестабільності. А чисельність групи тим часом зростає. Дані по Севастополю з приростом 1-2 тисячі чоловік в місяць тому свідчення.
Що з цим робити
Таким чином сподіватися на мирне співіснування груп населення з різними інтересами не доводиться. Сподіватися на лояльність до української влади - тим більше. Покладати надії на кримськотатарське населення теж не варто. "Нових кримчан" вже більше 150 тисяч. Кримських татар всього лише близько 300 тисяч.
Росія займається зміною етнічного складу населення півострова. Те, чим імперія завжди займалася на своїй периферії. Тому Україні варто вже сьогодні серйозно думати що робити з Кримом.
Будь Путін розумніший він би перекладу півострова в ЮФО віддав би його назад. І Київ отримав крики "путинприди і нетунато" в українському парламенті. А так само антибЕндеровские марші на столицю. З кадилами, мужиками в платияхъ та іншим декором.
У будь-якому випадку повернення контролю над півостровом доведеться супроводжувати двома процесами:
Обмеження в правах "нових кримчан" і поступове вирішення проблеми переселенців на півострів.
Посилення впливу кримськотатарської меншини та вироблення ефективної і потужної політики реалізації прав кримських татар.
Це програма мінімум. Більш того, проблеми корінних жителів Криму "заговорювати" далі не варто. Це, вибачте, черговий раз обманювати тих, хто допомагає тобі.
Що стосується "понаїхали", то м'яким прибалтійським сценарієм, можливо обійтися не вийде. Потрібна більш жорстка політика. Якась питання.
І, нарешті, пора самим подумати про міграційних програмах для формування нового портрета кримчанина.
Все це без сумніву викличе гучні голосіння в ПАРІ, Європарламенті. А сьогоднішні політики-друзі будуть довго і красиво пояснювати необхідність дотримуватися "духу еропейской політики". На що теж треба шукати відповідь. Альтернатива - параліч влади і управління країною. А так само прихід "російського духу" у внутрішню політику України.