Хунвейбіни і Вагнер. Яких "солдатів удачі" хочуть легалізувати однопартійці Авакова
Український інформаційний простір досить мляво відреагував на новину про те, що найближчим часом в стінах Верховної Ради може з'явитися законопроект про приватних військових компаніях (ПВК). Незважаючи на "актуальність" і "своєчасність" цієї теми в нашій сучасній реальності, її нормативне врегулювання потребує особливої уваги і глибокого опрацювання.
Говоримо ПВК, маємо на увазі ЧОК
В останній день лютого народний депутат від "Народного фронту" Євген Дейдей на своїй сторінці у "Фейсбуці" написав, що спільно з колегою Денисом Дзензерським (також "Народний фронт") планує зареєструвати законопроект, який буде регламентувати функціонування ЧВК. Завдання - максимально опрацювати всі аспекти такої діяльності та створити дієвий законний механізм, який допоможе тисячам наших хлопців якісно реалізовувати себе в цій сфері. Разом з тим важливо чітко розділити роботу ПВК і ст. 447 (ред. "Найманство") Кримінального кодексу", - позначив Дейдей.
Ідея, звісно, непогана, так як багато військових, які отримали унікальний бойовий досвід в зоні АТО і не знайшли себе в мирному житті, отримають свого роду "вікно можливостей", де зможуть себе проявити. Однак дуже не хочеться, щоб цим "вікном" у подальшому стала захист чиїхось корпоративних інтересів всередині України суперечить інтересам держави, або перспектива стати "солдатом удачі", якого може очікувати жахлива доля, аналогічна частці російських "ихтамнетов" з ПВК "Вагнера" в Сирії.
Ця тема вже давно мусолиться в інформаційному просторі, адже за останні двадцять років ринок цих так званих "спеціальних послуг" серйозно виріс. Однак питання законодавчого врегулювання залишається дуже спірним і складним.
Якщо мова йде про компанії, що займаються охороною (так звані ЧОК - приватні охоронні компанії) різних об'єктів стратегічного значення, нафтових родовищ, трубопроводів та інших елементів інфраструктури, тут все більш-менш ясно. Аналогічним чином юридично налагоджені послуги ЧОК з супроводу конвоїв, навчання особового складу урядових збройних сил, поліції та інших сил безпеки, надання послуг державі військових перекладачів, розмінування мінних полів, протипожежного захисту, тилового постачання військ. Легальне оформлення захисту морських суден від піратів і тому подібних місій також в принципі відпрацьовано. У випадках потрібно просто прописати права та обов'язки ЧОК, характер взаємодії з державою, визначити обмеження та порядок отримання дозвільних документів.
Однак, якщо мова заходить про легалізацію структур, подібних ПВК "Вагнера", які формуються за рахунок вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання спецслужбами Росії безпосередньо з метою використання у збройних конфліктах в іншій країні (в даному випадку - в Сирії та Україні), то такі дії мають цілком певну назву - найманство. А це вже кримінальна відповідальність, причому відповідно не тільки внутрішнім законодавством багатьох держав, але і міжнародного права.
Так, резолюція ООН від 14 грудня 1979 р. визначає найманство як "загрозу міжнародному миру/безпеки" і характеризує його як "злочин проти людства поряд із геноцидом, вбивством і піратством". Це добре розуміють в Росії. Саме тому, незважаючи на те, що ще з 2014 р. регулярно публічно оголошується, що в Держдуму ось-ось внесуть закон про легалізацію приватних військових компаній, досі далі анонсів не заходило. Російське керівництво добре усвідомлює ризики і не хоче в умовах жорсткого протистояння з Заходом остаточно опинитися за бортом цивілізованого суспільства.
Тим не менш, тенденція така, що в найближчому майбутньому цілком реальною стане передача більшості допоміжних функцій, покладених на силові відомства, ПВК. Адже це зручно. З приватниками в зоні конфлікту легше працювати неурядовим організаціям, гуманітарним агентствам, телекомпаніям. Передача частини функцій приватним компаніям звільняє війська від зайвих навантажень і дозволяє більше сил зосередити на бойової та навчальної підготовки.
Крім того, ПВК дозволяють державі і транснаціональним корпораціям "нишком" вирішувати свої завдання. Їх можна найняти дешевше, ніж залучати величезну військову структуру. Їм сплачується єдина ціна за всі послуги відразу і на певний строк, а регулярні війська постійно знаходяться на балансі держави.
Однак дуже сумнівно, що світова спільнота відкрито піде на те, щоб дозволити ПВК проводити класичні військові операції. Охорона, консалтинг, навчання і супровід - це будь ласка, але реальні бойові дії і відповідальність за них залишаться для них закритою зоною. Принаймні, в загальному випадку і офіційно. ПВК хоч і вигідні, але не повинні залишатися без контролю з боку держави. При слабкому зовнішньому нагляд вони з легкістю можуть піти на порушення правил контракту, і тому є безліч прикладів.
Тримати в рамках
Саме тому міжнародне співтовариство нині намагається сформувати таку правову систему, яка дозволяє максимально контролювати надання послуг ПВК на світовому ринку.
Так, у 2008 р. в Монтре був прийнятий ініційований Швейцарією та низкою інших країн документ, що має зубодробительное назву "Про відповідних міжнародно-правових зобов'язаннях і передових практичних методах держав, що стосуються функціонування приватних військових і охоронних компаній в період збройного конфлікту".
Документ за фактом говорить про створення міжнародного органу для контролю над діяльністю ПВК з правом на заборону їх діяльності в державах-агресорів, про міжнародний контроль над режимом ліцензування цих компаній, а також про необхідність моніторингу за діяльністю компаній та розробленні угод між державами, що володіють ЧВК. Крім того, в документі міститься близько 70 рекомендацій для регулювання діяльності працівників ЧВОК (приватних військових і охоронних компаній).
Згідно з документом Монтре, всі держави зобов'язуються не припиняти порушення ЧВОК міжнародного права, розслідувати порушення, приймати відповідні закони, шукати і залучати до відповідальності порушників.
У 2010 р. був прийнятий Міжнародний кодекс поведінки приватних охоронних компаній, який, по суті, став основою і для ЧВК. До нього приєдналися понад 592 ПВК з 70 держав. Згідно з цим кодексом виконання його норм є ключовою умовою при укладенні будь-якого виду контракту в області військових послуг на міжнародному рівні.
Проте варто відзначити, і кодекс, і документ Монтре носять рекомендаційний характер. Вони не володіють юридичною силою. Тобто, по суті, конкретних зобов'язуючих міжнародних норм, які б чітко регламентували статус співробітників ПВК і самих компаній, на сьогоднішній день ще не існує.
Уникнути двозначності
Це, однак, означає, що Україні слід враховувати тренд і створювати правову систему, не тільки враховує нинішні виклики і загрози, але і дає відповіді на безліч питань. Від соціального захисту учасників ЧВОК відповідності до прийнятих норм внутрішнього та міжнародного права. Від порядку носіння і застосування зброї до отримання дозволів/ліцензій на професійну діяльність. Крім того, повинні визначатися права і обов'язки членів та самої ЧВОК, відповідальність за порушення, особливості залучення в мирний і воєнний час, а також в рамках проведення антитерористичних операцій.
Завдання непросте. Особливо на тлі особливостей законотворчості в Україні. Адже може вийти, що зі стін парламенту вийде, м'яко кажучи, дуже спірний документ, який принципово відрізняється від внесеного на розгляд.
Цілком може вийти і так, що бажаної відповідної реакції не буде. Нормативно-правовий акт або не дійде до розгляду з ряду причин, або просто не буде проголосований зважаючи на його неоднозначність. Одні вважають, що він лобіює створення в Україні ПВК, що захищають олігархів, інші - що нашій країні не варто взагалі зв'язуватися з цієї незручної темою, а треті можуть по-старому, від незнання деталей і нюансів, просто його проігнорувати.
З іншого боку, слід визнати: за просуванням ідеї легалізації ПВК може критися дуже специфічний інтерес. Український істеблішмент виявився перед тією ж проблемою, що і російський. Він не гребує підтримкою "хунвейбінів" - лояльних, важких на руку і рішучих, але недалеких і легко индоктринируемых пасіонаріїв, але побоюється пасіонаріїв нелояльних. Які також рішучі і не схильні до рефлексії. Так от, легалізація ПВК відкриває можливість як для навчання перших, так і для утилізації друге, в залежності від того, яка з задач буде визнана пріоритетом. Тут, мабуть, варто звернути увагу на той факт, що ініціюють закон депутати від "Народного фронту", найбільш вагомою постаттю в якому є ніхто інший, як міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. І варто пригадати про те, наскільки негативну реакцію громадськості викликало перше ж публічна поява "Національних дружин" - "добровільних помічників" поліції. Не виключено, що законопроект буде подаватися з метою ребрендингу цього і подібних йому рухів.
Є ще одне побоювання: наших законодавців надихає не західна, а саме ваґнерівська модель ЧВК. "Ихтамнеты" на контракті теоретично можуть бути використані в якості свого роду виборчої технології - якщо розглядати їх застосування як спосіб зниження суспільної напруги із-за стану "ні миру, ні війни", при якому, однак, ЗСУ продовжують нести офіційні бойові втрати. Тут, правда, слід визнати, що це "ихтамнетство" трохи іншого роду, ніж російське: все-таки про брудній війні на чужій території, мови немає.
Нарешті, не варто випускати з уваги і такий нюанс: передача згаданих вище функцій приватним компаніям потребує серйозної перебудови алгоритмів роботи силових структур - що, очевидно, може призвести до появи відповідних "схем".
Автори воліли б помилитися у своїх підозрах. Україна повинна стати країною, де в темі приватних військових і охоронних компаній немає двозначностей, де людський ресурс використовується законно і максимально ефективно, де не повинно бути місця ні "зеленим" або яким-небудь іншим незрозумілим чоловічкам.
