Громадянська Революція. Влада і майбутнє
Сучасні політичні системи можна умовно розділити на демократичні та недемократичні. Разом з тим, демократичних та недемократичних країн в чистому вигляді практично не існує, так як кожна політичного система містить у собі певний набір демократичних і автократичних інститутів та інструментів і, по суті, вони є авторитарно-демократичними симбиозами. Тому не завжди відразу можна зрозуміти до якого табору - демократичного або авторитарного відноситься те чи інша держава.
Автократичні режими, по-перше, перейняли ряд демократичних норм, такі як права, свободи, ринкова економіка та інші для того, щоб досягти кращого соціального та економічного балансу, згладити соціальні конфлікти і максимізувати продуктивні мотиви населення з метою більш ефективного використання внутрішніх ресурсів на благо автократії. І, по-друге, вони використовують демократичні процедури в якості процедурно-ритуальних декорацій для приховування під їх покровом, як від власного населення, так і для оточуючих їх держав їх автократичної сутності. У першому випадку ці декорації створюють ілюзію демократії і служать політичної містифікації в процесі пропагандистської обробки населення з метою введення його в оману і політичного обману. У другому випадку слідування демократичним ритуалів дозволяє надати автократичного режиму демократичні форми і отримувати недемократичним режимам правовий захист від справедливого суду в умовах домінування правової форми над політичною сутністю в сучасній цивілізаційній парадигмі.
Демократичні режими змогли розвинутися лише до рівня представницької демократії та правової держави, а не до рівня повноцінної демократії. Подальший розвиток демократії вперлося в державну оболонку цих політичних режимів, що не дозволяють їм розвиватися за межі державної системи і виходити за політичні контури державної влади. Така демократія і правова справедливість виявляються фрагментованими, так як в цьому випадку демократія і рівноправність поширюються тільки на власників громадянства конкретної демократичної юрисдикції і тільки для тих, у кого достатньо грошей для того, щоб оплатити юридичні процедури і виграти правовий конфлікт. Для не громадян і для громадян з недостатніми доходами демократія, права і справедливість не є абсолютними навіть у найбільш розвинутих демократичних режимах. В цьому сенсі навіть самі передові демократії залишаються авторитарними.
Тоді в чому ж різниця між демократичними і недемократичними режимами і як їх відрізнити один від одного?
Недемократичні країни, до переліку яких можна віднести диктатури, тиранії, абсолютистські та теократичні режими і різні форми автократії та авторитаризму є більш простими і більш примітивними по відношенню до демократій, так як базуються на приматі виконавчої гілки влади у суспільстві. Тобто навіть якщо в суспільстві є законодавча і судова влада, але вони підпорядковані функціонально, а не формально, виконавчої влади, то така політична система є недемократичною і продукує недемократичний політичний якість. Ця якість полягає в тому, що політичні рішення приймаються, так і застосовуються на розсуд виконавчої влади, а конкретніше з волі тих, хто контролює виконавчу владу. У цьому випадку у суспільстві все залежить не від права і закону, а від волі тих, хто володіє виконавчою владою. І рівень політичної жорстокості й дикості, або, навпаки, політичної толерантності та прогресивності залежить від політичної жорстокості, дикості, толерантності та прогресивності того кола осіб, в чиїх руках на конкретний момент часу виявилася політична влада.
Демократичні країни є більш складними і більш розвиненими по відношенню до недемократичним режимам. Їх відмінною рисою є дисперсія влади між її гілками допомогою політичної конструкції, що забезпечує функціональне, а не формальний розподіл виконавчої, законодавчої та судової влади. У цьому випадку виконавча влада змушена слідувати законам, створеним незалежною від неї законодавчою владою, і не так, як їй заманеться, а так, як це буде визначено незалежною від виконавчої та законодавчої судовою владою. У результаті генерується ефект, коли суб'єкти правовідносин можуть діяти не за примхою розпорядників виконавчої влади, а так, як це визначить судова влада і в залежності від рівня прав і свобод, які будуть визначені законодавчою владою. У цьому випадку рівень політичної жорстокості й дикості, або, навпаки, політичної толерантності та прогресивності залежить не від політичної жорстокості, дикості, толерантності та прогресивності розпорядників виконавчої влади, а від політичної жорстокості, дикості, толерантності та прогресивності діючих законів.
Держава і влада виникли як інструмент упорядкування відносин у суспільстві на користь більш сильних, принудивших підкорятися їм більш слабких допомогою інституту влади. Подальша логіка розвитку влади стала полягати у збагаченні правлячих еліт допомогою підпорядкування максимальної кількості населення, захоплення територій і ресурсів. Репресії всередині держав і війн між країнами стали основним правилом розвитку інституту держави. Прагнення держав перемагати один одного у війнах, що залежало від їх економічної спроможності та мощі, спонукало розвивати права і свободи залежного від влади населення з метою мотивації продуктивної діяльності на благо владної еліти. Розвиток цієї тенденції привів до генерації демократії як нового політичного якості в найбільш розвинених політичних режимах. Демократичні і недемократичні політичні системи утворили нову політичну палітру в сучасному світі.
Формування нового політичного якості в демократичних країнах викликало трансформацію політичних цінностей. Націленість на екстенсивний розвиток, силове підпорядкування і захоплення ресурсів змінилася прагненням до інтенсивного розвитку за рахунок розвитку торгівлі та технологій. З іншого боку, розвиток демократії та вільного ринку гипертрофировали погоню за цю хвилинної прибутком і націленість на поточні політичні інтереси, обрізані електоральним циклом в часових рамках. Сталася дегенерація їх здатності ефективно протистояти недемократичним країнам військовими і силовими шляхами. Більш того, в гонитві за прибутками і поточними економічними вигодами демократії подібно продажними жінкам виявилися нездатними відмовлятися від торгово-економічного співробітництва з недемократичними режимами, мимоволі передаючи їм технології та підживлюючи їх ресурсами, що час від часу призводить до вигодовування агресивних політичних режимів. Такий політичний симбіоз призвів до двох війн з величезними руйнуваннями і людськими жертвами і до нависає загрозу третьої світової війни.
Розвиток демократії і продуктивної соціального середовища одночасно супроводжується дегенерацією їх функціональної здатності протистояти розвитку агресивних політичних режимів і запобігати війни. Перспективи такої тенденції ведуть до катастрофи. Економічна мотивація, що генерується демократичної середовищем, сприяє розвитку нових технологій, а агресивне середовище, що продукуються недемократичними режимами, орієнтує розвиток технологій на створення нових засобів репресування населення і ведення воєн. Сучасний світ впритул підійшов до межі створення систем зброї та масових репресій, здатних з легкістю знищити сучасну цивілізацію.
Цілком очевидна перспектива роботизації виробництва і заміни найманої праці роботами загрожує втратою інтересу владної еліти до трудової мотивації населення через наділення його правами та свободами. Перспектива звернення населення в рабів з допомогою роботів, а сучасної цивілізації в Пекло стає абсолютно реальною.
Роботизація засобів ведення війни і створення новітніх типів зброї підсувається світ до реальності руйнівних воєн, яких ще не знала історія. Розкручування мілітаристської спіралі може призвести до створення і застосування зброї, здатної знищити сучасну цивілізацію, або до перемоги однієї з сторін і створення одного єдиного світового держави з роботизованим рабовласницьким ладом. Одна перспектива жахливо іншого!
Що може запобігти цей кошмар?
Тільки зміна політичної парадигми сучасної цивілізації, яка дозволить розщепити зосередження влади в руках обмеженої соціальної групи в системі державної влади, продукуючої соціально-політичний паразитизм, і дисперсія влади серед всього населення дозволять обірвати історичну ланцюг по створенню кошмару. І тільки в тому випадку, якщо така зміна політичної парадигми станеться до того, як повна роботизація засобів придушення і ведення війни здійсниться.
Часу залишилося не так багато! Тільки Громадянська революція може врятувати Світ! Хай живе Громадянська революція!
Ця стаття - дев'ята у серії публікацій "Громадянська Революція". Перші вісім статей можна знайти за посиланнями:
