Щоб закрити кордон з Росією на Донбасі ОБСЄ потрібно двохтисячне армія
Після берлінської зустрічі в нормандському форматі президент Петро Порошенко заявив, що контроль над нині неконтрольованої частиною кордону з Росією Україна отримає на наступний день після місцевих виборів на Донбасі. А до цього кордон повинна буде контролювати озброєна місія ОБСЄ спільно з незаконними збройними формуваннями і ДНР ЛНР.
Залишивши в стороні політичну сторону цього питання, спробуємо проаналізувати наскільки реально європейської місії взагалі контролювати такий чималенький шматок кордону - а це 409,3 кілометра - і які сили і засоби для цього можуть знадобитися.
Тут відразу ж слід зауважити, що на даний момент абсолютно незрозуміло в якому форматі передбачається контроль кордону - повний або всього лише присутність європейських спостерігачів у пунктах пропуску. А нагадаємо, що бойовикам за підтримки російських військ влітку 2014 року вдалося взяти під контроль шість прикордонних переходів: Новоазовськ, Маринівка, Успенка, Ізварине, Довжанський та Червонопартизанськ. Якщо передбачається чисто декоративний контроль кордону, то тут проблем не виникне і вистачить навіть чисельності тієї місії, яка зараз розгорнута на Донбасі. Адже в цьому випадку європейці будуть присутні на переході з 08:00 до 17:00 з обов'язковою перервою, їдучи на ночівлю в чотиризірковий готель у Донецьк. Решту часу формально буде "працювати" техніка у вигляді відеокамер, яких можна поставити на кожному погрнапункте навіть по дві. Це повністю вкладається в ту канву, яку зараз проводить місія ОБСЄ.
Приблизно про це ж говорив і міністр закордонних справ України Павло Клімкін в серпні 2016 року. За його словами ОБСЄ дало згоду на розміщення на кордоні баз на всіх ділянках, де є ризик поставок озброєнь і перекидання військ і найманців, на дорогах і залізничних коліях.
"Мова йде про розміщення баз ОБСЄ недалеко від кордону з узгодженим географічному розташуванню. ОБСЄ готова до цього. Ми хочемо розмістити як мінімум 9 баз уздовж кордону, також відповідні засоби відеоспостереження, включаючи інфрачервоні прилади, які будуть відслідковувати ситуацію, в тому числі і вночі".
Якщо ж говорити про повноцінне контролі настільки протяжної кордону, то тут не обійтися без серйозного озброєння і значного збільшення чисельності місії як у кількісному, так і технічному плані. Тут знадобиться розгортання цілої мережі спостережних пунктів, масове використання безпілотників.
На початок війни цей напрямок прикривали близько 2 тисяч українських прикордонників, озброєні легкою стрілецькою зброю і на бронетехніці, які були зведені у два прикордонних загону - Донецький і Луганський. Тобто приблизно стільки ж знадобиться і озброєних спостерігачів від ОБСЄ.
А якщо врахувати, що зараз на Донбасі працюють 600 членів місії СММ ОБСЄ (не рахуючи місцевих працівників), то це майже в три рази менше ніж теоретично необхідно.
Крім того, слід враховувати і матеріальний чинник - так як знаходяться в зоні бойових дій спостерігачам треба буде платити не нинішні 300 євро в день, а на порядок більше. А якщо сюди додати матеріальне забезпечення, вартість озброєння, техніки, ПММ то сума набігає чималенька. До того ж невідомо скільки часу доведеться утримувати такий громіздкий механізм і з яких фондів це буде фінансуватися.
Тут виникає й інше не менш важливе питання - які будуть юридичні підстави для затримання порушників кордону - громадян як Росії, так і України? З українськими громадянами більш або менш ясно - ми можемо виписати дозвіл будь-якого плану, а ось як буде розцінювати перший же інцидент той же Кремль? При наявності такої кількості зброї на Донбасі ніхто не зможе гарантувати, що не буде спроб проривів бойовиків через кордон (як з однієї, так і з іншого боку кордону) або просто провокаційних обстрілу (причому не тільки зі стрілецької зброї, а наприклад, з мінометів). Буде мандат на відповідне застосування зброї? Чи буде це взагалі політична воля? Поки що ні на одне з питань відповіді немає.
Так, що навіть з теоретичної точки зору перекриття кордону силами місії ОБСЄ, нехай і збройною, не більше, ніж міф. І такі розмови ведуться тільки з однією метою - затягнути реалізацію мінських угод до більш як здається кожній стороні сприятливого моменту. І це влаштовує на сьогодні як Україну, так і Росію.
