Голем Коломойського. Кого зжере "блокадний Майдан"
Після того як у понеділок після обіду на станції Кривий Торець на Донеччині поліція за підтримки СБУ затримала 43 озброєних вогнепальною зброєю "блокадників" 16-го редуту, Штаб блокади почав готувати удар у відповідь.
Головна акція "блокадників" була проведена у Києві, однак вийшла не надто переконливою. До десятої вечора на Майдані вдалося зібрати від сили дві-три сотні людей, провести імпровізований мітинг і навіть сходити на Банкову, щоб покричати "імпічмент". Найбільш яскравим учасником всього цього дійства виявився відомий провокатор-патріот, командир батальйону ОУН Микола Коханівський, який закликав влаштовувати над представниками влади бариг" суди Лінча. Варто нагадати, що Коханівський встиг відзначитися у всіх останніх явно провокаційних і грають на руку Кремлю спроби влаштувати в Києві третій Майдан. До речі, і Коханівський, й інші лідери "блокадників" не приховували свого розчарування тим, що людей на київський протест прийшло надто мало. Так що в актив "блокадників" київську акцію занести не вийти.
Куди більш успішні акції вдалося провести в регіонах. Паралельно з київськими подіями "блокадники" влаштували свої протести в Луцьку, Вінниці, Чернівцях, Харкові, Одесі та інших містах. Найбільш широко "блокадникам" вдалося розвернутися на Волині, де група активістів то захопила будівлю ОДА, то просто туди зайшла, не зустрівши перешкоди, і змогла проголошувати свої вимоги прямо із залу засідань ОДА. В інших містах все пройшло декілька скромніше, проте все одно ефективніше, ніж у столиці. І це зовсім не дивно. Блокаду Донбасу беззастережно підтримують переважно не надто обізнані в політичних та економічних питаннях люди, яких у провінції, як не крути, більше, ніж у столиці.
Гра Коломойського
Про те, що діями "блокадників" керує колишній губернатор Дніпропетровської області, говорять ще з кінця минулого року, коли блокаду тільки почали розкручувати. Власне, всі три нардепа-фронтмена блокадного руху - Семен Семенченко, Єгор Соболєв та Володимир Парасюк, в тій чи іншій мірі пов'язані з Коломойським. Парасюк - людина явно працює з командою олігарха, а приміром, Семенченко і Соболєв (не без участі того ж Парасюка) під час виборів мера Кривого Рогу активно, хоч і в підсумку і безуспішно боролися з Юрієм Вілкулом не без допомоги заклятих друзів батька і сина Вілкула Коломойського і Бориса Філатова.
До того ж не можна не відзначити, що блокада Донбасу у багатьох аспектах вигідна в першу чергу Коломойському, вплив якого сильно похитнулося після націоналізації Приватбанку. Цим рішенням главу неформальній бізнес-групи "Приват" загнали в кут - і це після безперервною протягом двох років серії атак державних органів на "Укртранснафту" і "Укрнафту". Далі могло бути тільки гірше - вже починається низка розглядів з тим, наскільки застави "приватівських" компаній і підприємств відповідають виданими під них багатомільярдних кредитів. Здавалося б, у Ігоря Коломойського не було варіантів значного відповіді на тактику тисячі адміністративних порізів і крах Приватбанку. Як раптом у грудні 2016 р. нардепи з "Самопомочі" при підтримці Кропу висадилися на кількох залізничних коліях під Бахмутом і зупинили рух потягів, - причому саме з вугіллям.
Тут важливі два аспекти. По-перше, "депутатська" блокада торгівлі з Донбасом почалася відразу після старту націоналізації Приватбанку. По-друге, акцент спочатку був зроблений на перекритті залізничних напрямів, за якими вугілля з ОРДЛО надходив на теплоелектростанції державного "Центренерго". Як відомо, це енергетичне об'єднання знаходиться під контролем людей з бізнес-оточення глави держави. Навіть коли Семенченко ганявся за "титушками" під тим же Бахмутом, то чомусь під руку йому траплялися автобуси з робітниками Вуглегірської ТЕС (входить в "Центренерго"). Що ж стосується металу та іншої продукції, які надходили з ОРДЛО на підконтрольну територію, то на початкових етапах блокади ці товари взагалі нікого не цікавили. Втім, така виборча блокада припинилася в лютому. І почалася інша, вже більш велика гра, в якій під удар потрапив Рінат Ахметов, що за великим рахунком також на руку Коломойському.
Коли ж силовики розчистили редут в Кривому Торці, що на гілці Ясинувата-Костянтинівка, і багато в чому грає на руку саме Ахметову, за низкою протестів у регіонах рука Коломойського стала видна абсолютно виразно. Перше - найбільш активний протест був у Луцьку, якому, здавалося б, не надто є справа до блокади Донбасу, однак це той регіон, де позиції Коломойського особливо сильні. І у волинському захоплення ОДА брали безпосередню участь люди партнера Коломойського Ігоря Палиці. Так, захоплення ОДА активно підтримав нардеп від "Народного фронту" Ігор Гузь, який не раз засвітився на спільних з Палицею акціях, а його помічники у протесті брали безпосередню участь, також в ОДА був присутній і керівник фонду Палиці "Тільки разом" Олександр Товстенюк.
В Івано-Франківську, де позиції Коломойського також сильні, акція протесту була не такою яскравою, як у Луцьку, але і там відзначилися підпалом шин, а місцевий облрада вирішила зібратися на позачергове засідання, щоб висловити свій рішучий протест розгону блокадників.
У той же час в Одесі головним організатором проблокадной акції став місцевий автомайдан, про якого пишуть, що той фінансується дніпровським олігархом, і неодноразово брав активну участь в акціях вигідних Коломойському.
Чи можливий "блокадний Майдан"
Немає сумніву, що на хвилі розгону 16-го редуту (який за великим рахунком не був зовсім вже розгоном - просто були заарештовані "блокадники" з незаконною зброєю, і всі вони вже звільнені) "блокадники" спробують розгорнути хвилю протестів у столиці та регіонах. Кінцевою метою такої хвилі можуть стати дострокові парламентські або навіть президентські вибори, на яких Коломойський розраховує повернути втрачені політичні, а слідом за ними і бізнесові позиції. Однак успіх протестів буде залежати від багатьох факторів, і далеко не все складається на користь Коломойського.
Перше - народна підтримка. З одного боку, "блокадники" розташовують підтримкою людей, але з іншого - далеко не такою масовою, як їм хотілося б. Більше того, серед прихильників блокади більшість маргінали і соціальні низи, у той час як представники середнього класу підтримують блокаду далеко не масово. Крім того, невдала спроба розширити блокаду на Конотоп показала, що людські ресурси у "блокадників" серйозно обмежені і просто подальше розширення мережі редутів, не кажучи вже про масових протестних акціях, — справа дуже не проста.
Друге - успіх протестів у столиці. Історії всіх українських Майданів показують, що без масового і одностайної протесту жителів Києва розраховувати на успіх вкрай складно. Акції в регіонах - це важливий, але все-таки додатковий фактор, який без столиці не працює. З цим у "блокадників" поки все зовсім не райдужно.
Третє - підтримка авторитетних політиків. Без організаційної та іміджевої підтримки від популярних у народі політиків будь-який протест раніше чи пізніше ризикує захлинутися. Поки політичне обличчя блокади - досить сумнівні персонажі, які не користуються широкою народною любов'ю, ніби Семенченко, Парасюка або Соболєва. Ніхто з великих політичних гравців серйозно блокаду не підтримує. Навіть лідер "Самопомочі" Андрій Садовий висловлюється про блокаду дуже обережно, так і вважати його повноцінним політиком всеукраїнського масштабу досить важко. Він все ще в першу чергу мер Львова.
Четверте - підтримка західних партнерів. Підтримка Євросоюзу і США для будь-якого українського протесту була вкрай важливим фактором. Саме активна позиція ЄС і США багато в чому визначила перемоги українських Майданів 2004-го і 2014-го. У ситуації з блокадою все рівно навпаки - Захід підтримує українську владу і явно проти "блокадників". Єдиний наш сусід, якому вигідна блокада Донбасу, - це Росія, і вона намагається цій справі по можливості підсобити. Не прямо, звичайно. Гучні заклики глави російського Мзс Сергія Лаврова припинити блокаду, наприклад, розраховані на зворотний ефект, що більш ніж очевидно.
П'яте - дії влади. Українська влада своїми непродуманими і незграбними діями цілком здатна підлити масла у вогонь протестів. Тим не менш, поки влада, здається, розуміє весь ризик силових акцій проти "блокадників" і діє досить обережно. Відео з місця розгону 16-го редуту не містить жодного брутального насильства, все затримання проводилися досить акуратно і ніжно". "Блокадники", зрозуміло, заявляють про побитих і поранених, проте документального підтвердження цієї інформації поки немає, що вибиває грунт у прихильників "блокадного Майдану".
Блокадний Голем
Як бачимо, для Коломойського і його "блокадників" все розвивається поки не найкращим чином, хоча ризик, що протести переростуть у щось більше, досить великий. Психіка людей вже давно виснажена війною укупі з економічною і політичною нестабільністю, а на руках в українців, і вже тим більше у "блокадників", дуже багато зброї. Так що навіть не надто значний інцидент може набути лавиноподібного характеру. Але такий необоротний протест несе серйозні ризики не тільки Банковій, але і в рівній мірі Коломойському.
В особі "блокадників" олігарх створив своєрідного Голема, який покликаний слухняно виконувати команди свого господаря. Поки Ігор Валерійович все ще тримає нитки управління монстром в своїх руках, але в міцності цих ниток є дуже великі сумніви. Вже зараз видно, що "професійні революціонери", які масово з'явилися під час останнього Майдану, легко можуть вийти з-під управління і Голем почне валити все, що зустрічається на його шляху.
Іронічно, що породжені олігархом "блокадники", як і більшість протестних рухів в Україні, будують свою риторику на боротьбі з "олігархами". Для сидячого в редуті активіста Коломойський такий же "барига", як і Порошенко, якого він, якщо і ненавидить менше, то лише тому, що той не президент. І Ігорю Валерійовичу забувати про це ніяк не можна.
