Смішний гнів Ляшко. Хто зробив Парасюка таким, яким він є

У пресі з'явилася інформація про те, що 4 лютого на блокпосту в Бахмуті Донецької області неназваний народний депутат вдарив співробітника поліції і погрожував іншим поліцейським фізичною розправою. Про це в неділю повідомила прес-служба поліції Донецької області з посиланням на слова потерпілого. Прізвище народного депутата в повідомленні поліції не називалася.

Пізніше лідер Радикальної партії Олег Ляшко на своїй сторінці у Facebook розповів, що на поліцейського нападав народний депутат Володимир Парасюк. Ляшко зазначив, що такі дії Парасюка "вже за гранню", порадивши колезі або керувати своїми діями", або "взагалі пролікуватися".

Сам Парасюк всі звинувачення спростовує. На своїй сторінці у Facebook він "офіційно заявив, що поширена Ляшко інформація є не чим іншим, як інформаційним вкиданням з метою дискредитувати блокаду. А інший активний учасник блокади, народний депутат Семен Семенченко, підтвердивши, що Володимир Парасюк не скоював фізичного впливу на поліцейського, сказав, що всіх "корумпованих чиновників, які залякують волонтерів на блокаді і продають Україну Путіну, давно пора навіть не бити, а розстрілювати". Ось і поговорили.

Ви будете сміятися, але всі учасники офіційної дискусії в Facebook — це еліта українського суспільства. І я зараз не образно кажу, а цілком буквально. В соціології і політології еліта (від латинського eligo — вибраний, кращий) визначає сукупність людей, які займають високі посади в управлінні державою і суспільством. Адже Тут все вірно? Посади в наявності. Обраність допомогою демократичної процедури всенародного голосування теж у наявності.

А ось "висока майданчик" в соцмережі, де здійснюється управління державою, що викликає сильні сумніви. Поле діяльності народного депутата — трибуна Верховної Ради, а не сторінка в соцмережі. Як і статус "топ". В Україні ніхто, крім самих народних обранців, "кращими" їх не вважає. Але тут вже, як мовиться, нічого не попишеш.

Якщо функції еліт складаються в управлінні товариством, то важливим завданням будь-якого соціуму є досягнення високої якості наявної у нього еліти. Теорія еліт свідчить, що якість еліти оцінюється за співвідношенням наявних у неї преференцій зі складністю та ступенем виконання нею своїх функцій. Для чого, власне, ці преференції їй і надаються.

На практиці ж еліти часто виявляють схильність до деградації. Вони невиправдано збільшують власні преференції при одночасному ухиленні від будь-яких обов'язків і відповідальності перед суспільством. Коли вони водять корів по Хрещатику, з допомогою ударів ногами проводять у Верховній Раді політичні дебати або пропагують розстріли як найефективніший спосіб взаємодії законодавчої і виконавчої гілок — це типова деградація. Коли суспільство приймає таку поведінку як належне, сміється і більше того — намагається солідаризуватися з політиками, "думають про народ", відповідальність лягає на всіх. І на депутатів, і на суспільство, яке не змогло забезпечити зміну еліти і спокійно спостерігає деградацію.

В умовах зміни державної парадигми (а саме цей момент зараз переживає Україна) завдання еліти — регламентувати вироблення нових моделей поведінки в суспільному житті, для того щоб дати суспільству можливість адаптуватися до змін. Статус народного депутата супроводжується депутатською недоторканністю. Цей привілей передбачає, що народний обранець повинен бути захищений від тиску та переслідування за свою політичну діяльність. Але хіба мордобій — це політична позиція? Хіба підміна законодавчої діяльності піаром на телешоу і написанням пишномовних постів у соціальних мережах допоможе українцям впоратися з тими завданнями, які стоять перед країною?

Міняти треба закони, а не коєчки. Коли народний обранець б'є поліцейського, він маргіналізує держава. Але головне — він створює нову модель, яка неодмінно буде підхоплена суспільством. Скасування депутатської недоторканності давно перетворилася в популістське гасло. Коли соціум бачить, що замість того, щоб направити отримані преференції на служіння державі, народні депутати часто вдаються до свавілля, він реагує. Тут спрацьовує формула: якщо ви не вмієте правильно застосовувати отримані преференції, то ми заберемо їх у вас. В результаті зникають механізми захисту демократії від авторитарного свавілля. З одного боку, роздувається ідея зняти недоторканність з депутатів, а з іншого — самі депутати своєю поведінкою тільки додають популістам аргументів.

Те ж саме можна сказати і на адресу тих представників влади, які розкидаються іменами "винних" і влаштовують публічні розбірки замість ініціації розслідування застосування сили до працівника правоохоронних органів. Депутатська недоторканність, яка існує у всіх цивілізованих країнах світу, не поширюється на кримінальний злочин. Кому, як не голові фракції, знати про тих інструментах, які має парламент, щоб розглянути поведінку народного депутата. Тоді чому він волає до передплатникам в соцмережах?

Де правда в цій історії? Був побитий поліцейський? Хто бреше: Парасюк або Ляшко? В існуючій системі координат суспільство все одно не повірить доказам і розділиться за принципом "вірю — не вірю" в залежності від симпатій і переваг. Це, мабуть, найгірше, що відбувається на даний момент. Втрата довіри до держави як системи інститутів, слово проти слова, удар проти удару. Представники влади, зводячи силу до суто фізичного насильства, а правду — до гучного, нічого не несе за собою заяви, створюють небезпечний прецедент, який рано чи пізно буде спрямований проти них.