Де проходить "червона риса" для Донбасу
Промислово навантажений Донбас фактично являє собою суцільну екологічну бомбу уповільненої дії. Причому так вийшло, що більша частина екологічно небезпечних об'єктів опинилася на території, нині непідконтрольної Україні. Насамперед йдеться про численних вугільних шахтах і підприємствах металургійної та хімічної промисловості. Вони вкрай вразливі в ході бойових дій. Так, наприклад, для більшості з них критично важливим є безперебійне електропостачання. Відомо чимало випадків, коли в результаті обстрілу відключення від електроживлення вентиляційних систем шахт призводило до промислових аварій і залповим викидам шахтних газів, включаючи метан і небезпечні домішки.
Для гірничих підприємств відкритого видобутку навіть не дуже тривале відключення електрики призводить до катастрофічних наслідків - через зупинку систем водовідведення затоплення кар'єрів відбувається дуже швидко. А таких кар'єрів в псевдореспубликах кілька - у складі Комсомольського рудоуправління та Докучаєвського флюсодоломітному комбінату.
Безконтрольне закриття шахт
Сьогодні на території ЛНР/ДНР масово йде закриття шахт і розпил їх на метал. Однак якщо при закритті шахт в Україні дотримувалися багато параметри (як мінімум пробуривались дегазаційні свердловини), то зараз це відбувається безсистемно. У підсумку, за далеко не повними даними, на сьогоднішній день понад 20 шахт на окупованих територіях опинилися під загрозою затоплення, або вже повністю затоплені і не підлягають подальшій експлуатації. Це шахти "Бутковська" і "Ясинівка-Глибока" в Макіївці, "Моспинская", "Трудовська" і "Жовтнева" в Донецьку, "Білоріченська" в Лутугинському районі Луганської області, шахти ім. Мельникова (Лисичанськ), ім. Вахрушева (Ровеньки), ім. Коротченко (Селідово), "Прогрес" (Торез). Судячи зі скупих повідомлень "республіканських" ЗМІ, список подовжується щотижня. Природно, закриття відбувається без будь-яких проектів і екологічних оцінок можливого впливу на природне середовище.
Затоплення деяких шахт небезпечно ще й тим, що вони в радянський час використовувалися як сховища відходів. Насамперед це горлівська шахта 2-біс і перебуває під Єнакієве шахта "Юнком", на якій в 1979 р. радянські вчені провели секретний експеримент під назвою "Кліваж", влаштувавши підземний ядерний вибух на глибині 903 м. Мета вибуху - знизити напруги в гірському масиві, що в кінцевому підсумку повинно було підвищити безпеку відпрацювання вугільних пластів, - досягнута не була, зате під землею в результаті вибуху утворилася порожнина-капсула, в якій, за словами фахівців, збереглося до 95% продуктів радіоактивного розпаду. Сьогодні шахтні води із сусідніх шахт "Полтавська" і "Вуглегірська" починають перетікати до вироблення "Юнкома", і якщо вони переповняться, то радіоактивні речовини піднімуться на поверхню.
Якщо це станеться, то рівень радіоактивного забруднення перевищить норму в сотні разів, в регіоні утворюється зона лиха, порівнянна за масштабами з наслідками Чорнобильської катастрофи. За оцінками експертів-екологів, якщо нічого не робити, то, згідно з даними про обсяг водотоку, вже через рік-два підземні води з "Юнкома" зможуть піднятися до рівня річки Булавинки, також омиваючої шлакоотстойник Єнакіївського металургійного заводу. Для початку підземним водам навіть не потрібно виходити на поверхню - досить піднятися на горизонт 300 м і спровокувати утворення размывных грунтів. Цей процес буде загрожувати фундаментів промислових об'єктів. Але головне - підземна радіоактивна капсула буде знищена, радіоактивна вода змиє отруйну шлакову гору ЄМЗ і відправиться по Булавинке до Азовського моря.
Є проблема з шахтним метаном, який при затопленні виробок буде підніматися до поверхні, а це реальна загроза вибухів. Крім газу, шахтні води виносять до поверхні ще і сіль, що призводить до засаливанию підземних водних горизонтів і грунту. Вже зараз вода у криницях поруч із закритими шахтами стала непридатною для пиття, а замість сільськогосподарських полів через два-три роки почнуть утворюватися солончакові пустелі й болота.
Не меншу небезпеку представляють шахтні терикони, особливо так звані "гарячі", в яких висока концентрація невибраного або потрапив у відвали в результаті яких-небудь технологічних процесів вугілля. Можна згадати трагедію 10 червня 1966 р. в місті Димитрові, коли від старого терикону шахти ім. Димитрова тресту "Красноармійськвугілля" відколовся шматок загальним обсягом 33 тис. кубометрів. Гарячі багатотонні брили і сипка маса розпеченій породи сповзли на житловий селище, поховавши під собою з десяток будинків разом з людьми. Палаючі терикони вимагають постійного моніторингу і періодичного гасіння. Не кажучи вже про дорогі заходи по їх утилізації.
Окрему загрозу представляють хвостосховища - відстійники, відгороджені від водних об'єктів дамбами, в які скидають токсичні відходи підприємства гірничо-видобувної, гірничо-збагачувальній, металургійній, коксохімічній і хімічної галузей. Наслідки руйнування таких об'єктів у результаті бойових дій очевидні: токсичні відходи, які хлинуть до річки, призведуть до неминучої екологічної катастрофи, яка торкнеться не тільки Донбас, а й сусідні території. Тут слід особливо виділити сховище радіоактивних відходів, розташоване між селищем Піски і шахтою "Жовтнева", а також сховище містять ртуть відходів на вищезгаданій шахти 2-біс в Горлівці, де видобували кіновар - сировина для виробництва ртуті на Микитівському ртутному комбінаті. Остання знаходиться в режимі сухої консервації - здійснюється постійна відкачування води з шахти. На думку експертів, у разі припинення роботи насосів на зазначеному об'єкті можливе забруднення ртутної породою водопроводу Сіверський Донець-Донбас, а також затоплення прилеглих до підприємства селищ Ртутний, Мічуріне і Бессарабка. До речі, у лютому голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський повідомив про завершення зварювальних робіт на ділянці водопроводу, зупиненому в результаті бойових дій, що розгорнулися в 2014 р., із-за попадання в нього кількох снарядів.
Грошове питання
Навіть якщо не брати до уваги можливі ризики, що виникають в результаті ведення бойових дій поблизу згаданих об'єктів, всі вони потребують постійної технічної підтримки. Хоча за час незалежності України фінансування природоохоронних заходів здійснювалось за залишковим принципом, однак станом на 2013 р. капітальні інвестиції та витрати на охорону та раціональне використання природних ресурсів тільки в Донецькій області становили досить значну суму - 3 млрд грн. у рік. І це тільки з державного бюджету. Чимало коштів вкладали власники промислових підприємств. Працювала система екологічного моніторингу, підтримувалися в робочому стані комунальні очисні споруди. Безперервно йшов процес утилізації небезпечних відходів.
Цілком очевидно, що, витрачаючи в такому темпі наявні ресурси, знищуючи їх, як сарана, і не забезпечуючи хоча б мінімального рівня відновлення, окуповані території можуть існувати тільки визначений і досить короткий часовий період. За найоптимістичнішими підрахунками, через п'ять років такого життя настане неминуча катастрофа, хоча деякі екологи говорять мало не про лічених місяців.
Дійсно, вже зараз за деякими напрямками становище критичне. Наприклад, прийшла в непридатність дамба на річці Нижня Кринка в районі Зуївки (побудована в 1937 р. з плановим строком експлуатації 50 років), в результаті прориву якої може затопити не тільки Зуївки, але і Троїцько-Харцизьк та Зугрес. Зусиллями місцевої влади дамбу абияк підлатали, але що з нею буде після чергового сезону дощів, не знає ніхто.
А таких дамб на території Донбасу кілька - найбільш вразливі у всіх відносинах прифронтові греблі Старобешівської ТЕС (смт Новий Світ, Донецька обл.) і ТЕС у місті Щастя (Луганська обл.). Підрив або пошкодження дамби водосховища останньої може взагалі призвести до затоплення всіх прикордонних районів, у тому числі і на російську сторону кордону.
Немає грошей і на перепоховання вже згадуваних радіоактивних відходів, які зберігаються недалеко від Донецького казенного заводу хімічних виробів (ДКЗХИ). Сховище являє собою бетонний короб зі сторонами 10, 20 і 3 м, всередині - 400 кубометрів радіоактивних відходів, звезених сюди з підприємств Донецької області. Контроль за станом сховища не ведеться практично з 1977 р. (моменту консервації) через бюрократичну недбалості. Справа в тому, що ще в радянські часи стався конфлікт з приводу того, на чий баланс ставити цей небезпечний об'єкт, ДКЗХИ або державного спецкомбінату "Радон", що проводив поховання. У результаті він так і залишився "нічийним". У жовтні минулого року за допомогою сервісу Google Maps в Мережі з'явилися фотографії могильника, на яких видно численні воронки від вибухів, і немає ніякої гарантії, що бетонний короб не був пошкоджений.
За крок від катастрофи
Реальною екологічною ситуацією в псевдореспубликах не володіє ніхто. В Україну ніякої інформації не надходить. Ще з весни 2014 р. на Донбасі перестали контролюватися радіаційний фон, якість поверхневих вод, атмосферного повітря, паралізована робота державних екологічних інспекцій (як і інших органів влади). В результаті відсутності будь-якого контролю над діяльністю підприємств багато власники відмовляються від витратної очищення викидів і стічних вод. Це виражається як у аварійних залпових викидах газів і скиди забруднюючих речовин, так і в загальному зниженні ефективності очищення та використання для виробництва низькоякісного, але більш дешевої сировини. І це лише вершина айсберга. Якщо згадати про приходять в непридатність очисних спорудах, водопровідних і каналізаційних мережах, безконтрольних вирубках захисних лісосмуг, то картина вимальовується зовсім безрадісна. Фактично окупована частина Донбасу дуже швидко деградує, перетворюючись в зону екологічного лиха, непридатну для життя.
Все, що ми можемо зараз, - це апелювати до ОБСЄ. Наприклад, Міністерство екології та природних ресурсів України разом з українським представником у Спільному центрі з контролю і координації питань припинення вогню і стабілізації лінії розмежування сторін генерал-майором Андрієм Тараном після чергового галасу в пресі звернулися з проханням проконтролювати радіаційний фон у Донецьку. Однак це глас волаючого в пустелі, адже зрозуміло, що ОБСЄ не має ані обладнання, ані спеціалістів для проведення подібних робіт.
Є серйозні екологічні проблеми і на українському Донбасі, вони безпосередньо пов'язані з проведенням антитерористичної операції. Яскравий приклад - ситуація з шламонакопителем з 400 кубометрів відходів фенольного і нафталинового виробництва Дзержинського фенольного заводу в селищі Новгородське. В результаті обстрілу з боку незаконних збройних формувань частково була пошкоджена гребля шламонакопичувача і трубопровід, через який ведеться відкачування води. З-за того, що в районі дамби знаходиться безліч вибухонебезпечних предметів, роботи по її зміцненню сильно утруднені, що цілком може призвести до екологічної катастрофи - сходження отруйного селевого потоку та зараження річки Кривий Торець. Під ударом знаходяться насамперед жителі селищ Новгородське і Нелеповка.
В цілому ліквідація наслідків розгортається екологічної катастрофи на окупованій території Донецької і Луганської областей може зайняти кілька десятиліть. Зробити адекватну оцінку екологічного збитку можна буде приблизно через півроку після закінчення бойових дій, ще кілька років піде на розмінування території. А до відновлення довоєнного рівня вимагатиме величезних фінансових коштів, яких на сьогодні у нашої країни просто немає. Однак ця проблема настільки гостра, що вже зараз питання формування пулу спонсорів і відповідних фондів повинні підніматися на міжнародному рівні - і чим швидше, тим краще.
