Де після Ічні? Як Україна стимулює Кремль і далі підривати армійські склади

Не встигли відгриміти вибухи на артилерійських складах в Ічні, як генеральний прокурор Юрій Луценко озвучив перші висновки слідства. За словами глави ГПУ, версія недбалості була відкинута майже відразу і тепер слідчі майже впевнені, що це була диверсія. Як, власне, і в попередніх аналогічних випадках: на складах в Сватове, Балаклії та Калинівці.

"Ми перебуваємо в стані війни, і знищення військових баз є однією з цілей ворога", - зробив Луценко досить очевидний висновок, висловивши солідарність з українцями в їх стурбованості, що ніяких інших висновків у слідства поки немає. І якщо у випадку з Ичней ніхто по гарячих слідах ніяких результатів розслідування і не очікував, то з моменту вибухів в Сватове минуло вже три роки, а в Калинівці рік, і від правоохоронців вже цілком можна вимагати не тільки твердження, що це була диверсія, але і якихось більш-менш відчутних і переконливих доказів.

Тут Луценко одразу ж почав виправдовуватися. Мовляв, розслідувати подібні злочини вкрай важко, потрібно і всі збитки детально описати, і місцевість розмінувати, і купу експертиз провести, на що йдуть місяці, а то й роки. Але, тим не менш, деякі результати все ж є. В Балаклії, наприклад, знайшли безпілотник, який скинув запальну суміш, а в Калинівці сліди присутності диверсійної групи.

Чи зможуть подібні результати задовольнити суспільство і, тим більше, сприяти неможливість повторення подібних диверсій? Питання риторичне. Зрозуміло, немає. Те, що знайшли знаряддя злочину та сліди ДРГ, - це, звичайно, дуже добре. Але для України зараз найголовніше - це не довести сам факт диверсій. Причетність Росії до вибухів складів більш-менш очевидна в Україні практично всім, за винятком зовсім вже упертих зрадофилов, будують конспірологічні теорії в стилі "Операції "И", що це українські військові самі підривають склади, щоб списати розкрадені боєприпаси.

Найважливіше - це знайти переконливі докази участі Росії в цих диверсіях, нехай це участь і опосередковане, через контрольованих нею бойовиків ОРДЛО. Адже з доказами таких зухвалих міжнародних злочинів є всі підстави вимагати від європейських структур та американських союзників посилення антиросійських санкцій. І тоді у наших не в міру агресивних сусідів повинен з'явитися стимул більше не намагатися влаштовувати диверсії на українській території.

Але, схоже, наші правоохоронці ні в ГПУ, ні в СБУ, ні в МВС просто не вміють розслідувати подібні злочини. Не секрет, що вони навчалися іншому, і звикли працювати не з диверсіями, а з дещо більш приземленими правопорушеннями, в тому числі, чого вже гріха таїти, не без вигоди для себе. А тут і обставини нові і складні завдання, і вигоди ніякої.

Проте це не привід для Луценка знизувати плечима і скаржитися на труднощі, нехай і об'єктивні. Людей потрібно зацікавлювати, в тому числі і матеріально, навчати, у тому числі й залучаючи мають відповідний досвід закордонних фахівців. Роблять щось подібне наші правоохоронці? Як мінімум про це нічого не чути.

Окреме питання - забезпечення належних умов зберігання і необхідної для охорони військових складів. З цим все досить сумно, про що вже неодноразово писали військові експерти. А після того, як кілька юних блогерів непоміченими пробралися на склад з законсервованої бронетехнікою, влаштували там фотосесію і безперешкодно пішли, проблема набула наочні трагікомічні обриси. І це сталося вже після декількох диверсій на складах. Після пожежі в Ічні, правда, в Генштабі відзвітували, що посилили охорону на всіх складах, але наскільки це посилення адекватно до загрози диверсій, нам залишається тільки здогадуватися.

Висновок з усієї цієї історії напрошується банальний, але від цього не менш актуальний. Якщо ми не будемо робити висновків з власних помилок, то ворог і далі буде підривати наші склади, адже ми своєю бездіяльністю самі заохочуємо його продовжувати цю злочинну практику. Масштаб проблеми, до речі, такий, що просто вимагає від усіх причетних максимальної концентрації сил. Адже щорічні знищення складів - це не тільки удар по обороноздатності та іміджу держави, але й людські життя і майно пересічних українців, які волею випадку опинилися дуже близько до цілей диверсантів.