Гарно вийшли. Чи стануть гарантії безпеки, представлені Єрмаком та Расмуссеном, особистим НАТО для України

Підсумковий документ у перспективі має отримати назву Kyiv Security Compact, яку досить приблизно переклали як "Київський договір з безпеки".

Саме слово "Compact" у даному контексті — англомовний термін з міжнародного права, що означає великі багатосторонні рамкові домовленості. Такі домовленості не є юридично зобов'язуючими та не потребують процедури ратифікації. "Компакти" є політичними деклараціями, спрямованими на досягнення тієї чи іншої глобальної мети, до якої прагнуть суб'єкти, що підтримали ініціативу. Як приклад можна навести Глобальний договір ООН (англ. United Nations Global Compact) — ініціативу організації, спрямовану на заохочення соціальної відповідальності бізнесу та надання звітів щодо здійснення такої політики. Крім того, серед інших існує кліматичний UN Global Compact або Global Compact for Migration. Незважаючи на необов'язковий формат, такі угоди мають досить високий потенціал, оскільки є об'єднаннями однодумців.

Самі гарантії мають отримати втілення у Київському безпековому договорі. Поки що група Єрмака-Расмуссена надала рекомендації до документу, що розглядається. Тобто, основну концепцію.

Вони, зокрема, передбачають:

• надання Україні ресурсів на утримання потужних збройних сил, здатних протистояти регулярній армії та іншим воєнізованим формуванням Росії;
• багаторічні стабільні інвестиції в оборонно-промисловий комплекс України, передачу зброї та розвідувальну підтримку з боку союзників, інтенсивні тренувальні місії та спільні навчання під егідою Європейського Союзу та НАТО;
• гарантії безпеки мають визначати низку зобов'язань, взятих групою гарантів разом із Україною. Гарантії мають бути політично та юридично обов'язковими для виконання.

Майбутній договір має об'єднати серед гарантів безпеки Україну та її групу країн-союзників. У ній держави НАТО: США, Велика Британія, Канада, Польща, Італія, Німеччина, Франція, Туреччина, а також країни Північної Європи та Балтії, Центральної та Східної Європи. Єдиним винятком серед цих держав є Австралія — до блоку вона не входить.

Низка ЗМІ, аналізуючи концепцію Єрмака-Расмуссена, зазначили, що з гарантів було виключено Китай. Це не відповідає дійсності: Банкова всерйоз не розраховувала, що КНР стане таким через неоднозначну позицію Пекіна в питанні російського вторгнення в Україну, а також з урахуванням поточного геополітичного розкладу: планомірне посилення протистояння між Китаєм і англосаксонським світом на чолі зі США, яке почалося ще за Дональда Трампа, продовжилося за Джо Байдена вже в рамках запропонованого ним концепту "демократії проти автократій".

Київ справді раніше висловлював бажання бачити Китай у переліку гарантів безпеки України, але не більше.

Примітно, що Андрій Єрмак припускав приєднання до групи країн союзників Китаю, проте Расмуссен таку можливість в інтерв'ю Європейській правді категорично відкинув. Навряд чи тут йдеться про розбіжність у поглядах між авторами Compact`у. Коментар голови ОПУ скоріше вказує на прагнення Банкової зберігати невизначеність щодо цього треку, адже і відносини КНР з Україною та Росією також не можна назвати певними.

З одного боку, Пекін артикулює підтримку Росії у протистоянні з колективним Заходом. З іншого ж, він, користуючись вкрай недвозначним становищем Москви через санкції та ембарго, вичавлює максимум зі свого ситуативного союзника щодо поставок енергоресурсів та інших секторах співробітництва.

Повертаючись до Kyiv Security Compact, зазначимо, що у пакеті гарантій перелічено як превентивні заходи, так і заходи, які мають бути вжиті негайно у разі нового зазіхання на суверенітет та територіальну цілісність України.

Відповідно до рекомендацій групи, у разі нового порушення суверенітету України країни-гаранти мають зібратися для консультацій протягом 24 годин, а вжити конкретних заходів – протягом 72 годин. Це дуже важливий нюанс: нинішня коаліція на підтримку України складалася довго та ціною великих зусиль.

Структура майбутнього договору передбачає повноцінний санкційний пакет проти країни-агресора, а також може містити додаткові компоненти, наприклад, угоди про забезпечення сучасними системами ППО/ПРО, регіональні угоди про безпеку у Чорному морі.

Фінальний документ, за словами його творців, має нагадувати "дерево" міжнародних угод, а не одну всеосяжну. Це очевидний прогрес порівняно з березнем, коли вперше було озвучено намір створити такий формат, оскільки дозволяє уникнути конфлікту інтересів та мотивацій підписантів.

"Київський договір безпеки" на базі Kyiv Security Compact буде рамковою угодою, під "парасолькою" якої Україна підписуватиме окремі документи з кожною країною-гарантом.

При тому, що очевидною загрозою безпеці Україні є Росія, рішення уточнити пакт про гарантії під неї виглядає спірним. З одного боку, інших кандидатів в агресори не видно. З іншого боку, кризові явища в самій РФ можуть призвести до появи інших територіально-політичних утворень на її території, і зовсім виключити ймовірність, що вони успадкують її агресивність, не можна. Втім, у них може вже й не бути ресурсів на "можемо повторити".

У переліку "білих плям" також питання санкцій. Концепція гарантій безпеки для України передбачає зобов'язання накласти на Росію санкції – не менш болючі, аніж станом на 1 вересня. Це передбачає, що шість чинних хвиль санкцій, включаючи як персональні, так і секторальні, у тому числі проти банківських та фінансових інституцій, а також енергодобувної галузі, мають бути запроваджені автоматично у разі не просто прямої агресії, а навіть її загрози.

Однак у межах Євросоюзу, де рішення ухвалюються консенсусом, рішення про запровадження обмежувальних заходів щодо РФ може бути заблоковане, наприклад, у тому ж Будапешті

Також поки що неясно, як потенційні країни-гаранти трактуватимуть саме поняття "порушення суверенітету України". Також неясно, яких реакцій від них очікувати у разі нападу на нашу країну — тут варто нагадати, що напередодні 24 лютого навіть президент Байден поділяв minor incrusion і major invasion (невелике і велике вторгнення). А така атака може мати різні форми. Багатьом, наприклад, пам'ятний інцидент на косі Тузла в Криму 2003 року, коли російські прикордонники розпочали спорудження греблі в Керченській протоці.

Фог Рассмусен провів паралель зі статтею 5 договору про НАТО. Відповідно до неї, у разі нападу на одного з членів блоку в Брюсселі збирається рада Альянсу, а надалі кожен із союзників самостійно приймає рішення, в якій формі він готовий підтримати жертву агресії. І варто зауважити, що в торішньому комюніке за підсумками саміту Альянсу до списку атак на союзників, які зобов'язують запустити 5 статтю, ввійшли також кібер- і гібридні напади.

У світлі такої невизначеності логічним буде порушити питання "Чи запрацює цей механізм", у тому випадку, якщо його затвердять усі підписанти "компакту".

А підписати "Київський договір" можуть хоч зараз. Зробити це буде навіть легше, ніж після перемоги України над Росією. "Раммштайн" допоміг налагодити механізми надання допомоги Україні, як то кажуть, у польових умовах. І дана концепція спрямована на спрощення та автоматизацію процесу допомоги, яку низка учасників "Раммштайну" постачала і поставляє з неабиякою пробуксовкою. Взяти, наприклад, нову відмовку Берліна щодо відправлення танків: мовляв, самі ми цього робити не будемо, треба, щоб інші члени ЄС і НАТО підписалися. Тобто, як і раніше, боячись роздратувати вже очевидно й без того неадекватну Росію, Берлін пропонує розділити відповідальність.

"Компакт" гіпотетично може виправити ситуацію, але спершу потрібно все ж таки заручитися підтримкою проекту серед партнерів, а найважливіше — домогтися від них згоди стати горезвісними гарантами з усіма зобов'язаннями.

Втім, і сам Єрмак визнає, що процес його підписання буде непростим. Цю роботу, за словами голови ОП, багато в чому мають провести міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та голова Верховної Ради Руслан Стефанчук. Останній переконуватиме ухвалити фіналізований документ колег із парламентів потенційних країн-гарантів.

Колишній генеральний секретар НАТО також заявив, що вирушить у турне представляти цю концепцію.

Щоб вона не повторила сумний досвід Будапештського меморандуму – рішення в рамках "компакту" пропонується приймати в обхід Ради безпеки ООН (права вето в Раді безпеки, нагадаємо, Росію так і не позбавили).

Зважаючи на неповороткість і забюрократизованість таких організацій як ООН, або частково НАТО (принаймні до повномасштабного вторгнення Росії в Україну), ключові геополітичні гравці ще кілька років тому змінили підходи до формування міждержавних стратегічних союзів і партнерств, віддаючи перевагу двох- або тристороннім форматам, або таким, де будуть один-два авторитетні лідери: Нова Атлантична хартія, AUKUS, QUAD, британсько-польсько-український союз, що формується; робота Вашингтону над створенням близькосхідного союзу в особі Ізраїлю та Саудівської Аравії (за Ер-Ріядом йдуть інші арабські монархії, а також є спроби включити в союз Єгипет та Йорданію).

Щодо України, як бачимо, пропонується дотримуватись аналогічного підходу. Політично є багатонаціональна коаліція друзів України, яка підтримує її суверенітет, у військово-економічному плані буде двостороння фрагментована горизонталь – конкретні проекти/програми з конкретними партнерами.

Така багаторівнева структура гарантій дозволить їх втілювати паралельно, мінімізуючи бюрократію: під егідою всеосяжного документа, підписаного всіма сторонами, на рівні двосторонніх угод.

Запропонована система за своєю суттю парасолькова. Кожна "спиця" парасольки – це конкретні угоди України з підписантами: від поставок, припустимо, "байрактарів" або "бушмастерів" до інвестицій у будівництво/модернізацію/відновлення заводу з виробництва боєприпасів 155 мм для тих самих Caesar або Panzerhaubitze 2000.

Як підтвердив Єрмак, у межах цього документа буде реалізовано секторальні угоди – залежно від того, яку допомогу Україні буде готова надати Україні кожна з країн-підписантів.

Наприклад, певна країна бере на себе зобов'язання закрити небо над Україною, інша – забезпечити безпеку у Чорному морі.

Фрагментованість і паралельність договору дозволить позбавити агресора, тобто Росію, можливості прорахувати обсяги та масштаби допомоги Україні від партнерів, а також її подальше використання. Враховуючи, що навіть до "раммштайнів" і масового тренду військової підтримки Києва, Москва провалилася з підготовкою вторгнення, а потім і безпосередньо вторгнення, то такий "туман війни", за ідеєю, взагалі має увігнати росіян у ступор.

Дуже важливим є те, що сама концепція вже передбачає і пропонує включення цілком конкретних пунктів. На кшталт схеми "Раммштайну" — хто і що може продати/передати Україні для посилення обороноздатності.

Хоча, безумовно, пам'ятаючи про повільність окремих "претендентів" у підписанти (Німеччині та Франції), про спроби зіграти в діалог з Москвою і не спровокувати подальшу ескалацію, як і про те, що компанії з цих двох країн постачали до РФ технології – військові та подвійного призначення, виявлені після розбитої/захопленої техніці російських військ, існує ризик, що у окремих випадках, тобто під час обговорення, укладення чи реалізації конкретних угод можливе буде пробуксування, якщо не саботаж. Або взяти Туреччину, яка поки що успішно перебуває у шпагаті між Україною та Росією, збираючи вершки з обох чашок. Її політичний вектор і традиції мають бути враховані, і бажано, знову-таки, у чітко прописаному та ратифікованому двосторонньому документі, оскільки Анкара вже раніше демонструвала свою готовність внести сум'яття в роботу міжнародних організацій (історія з інтеграцією до НАТО Фінляндії та Швеції) з метою отримати вигоду у тій чи іншій ситуації.

З іншого боку, нам на руку гратиме "політична надбудова" пакту – той факт, що всі гаранти об'єднані однією метою, а тому можуть піддатися критиці та тиску, можливо обструкції, з боку інших – більш відповідальних та принципових – гарантів, які працюють над зміцненням обороноздатності України

Фактично ж цей документ із подальшою його, сподіватимемося, трансформацією у повноцінну міжнародну угоду, за своєю суттю є планом створення "особистого" НАТО для України. І при цьому жодною мірою не суперечить євроатлантичному курсу Києва, а доповнює та прискорює. Наскільки це можливо, враховуючи присутнє досі небажання окремих представників "Старої Європи" сприяти якнайшвидшій інтеграції України до Альянсу. Саме Kyiv Security Compact за своєю суттю є відповіддю на таку позицію, переважно, Франції і Німеччини.

Це своєрідний проміжний етап на шляху до НАТО з високими шансами на незалежне та тривале існування. Мало того, сама собою угода може стати відправною точкою для створення нової моделі безпеки в Європі, в якій виникла гостра необхідність, коли Росія фактично знищила діючу.

До речі, у Росії на презентований Єрмаком та Расмуссеном проект гарантій відреагували дуже нервово, м'яко кажучи. Швидше навіть із істерією. Так, штатний "яструб" — голова думського комітету з міжнародних справ і наступник Жириновського на посаді лідера ЛДПР Леонід Слуцький (той самий, який у кращих традиціях Третього Рейху на похороні Дар'ї Дугіної волав: "Одна країна, один президент, одна перемога") вже назвав концепцію "ескалацією" і погрозив Заходу конфліктом з "ядерною Росією".

Слідом за ним позначився в інформпросторі і перевзутий з лібералів у "яструби" — заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв, який заявив, що проект гарантій безпеки — це "пролог до третьої світової".

Істерика російської верхівки, особливо після розгрому на Харківщині, зрозуміла. Йдеться не про другий Будапештський меморандум, а про цілком чітку і конкретну угоду, яка на практиці має зміцнити обороноздатність України, тобто якщо не позбавити можливості Росії напасти знову, то збільшити до небес ціну нового вторгнення. Тож коментарі спікерів Кремля – це своєрідний знак якості. Важливо тепер те, яким буде запропонована концепція в майбутньому – вже у вигляді домовленості.