Європа дозріла для того, щоб пробачити Москви
Французький Сенат поставив крапку в питанні ставлення до Парижа антиросійським санкцій. 28 квітня нижня палата - Національні збори - прийняла резолюцію із закликом до влади не продовжувати режим санкцій щодо Росії. Тоді "за" проголосували 55 депутатів, але чимала кількість висловилося проти - 44. Голосування в Сенаті в середу, 8 червня, показало різка зміна позиції французьких законодавців до цієї теми. Внесену представником "Союзу центристів і Республіканців", членом асоціації "Франко-російський діалог" Івом Поццо ді Борго і членом президентської Соціалістичної партії Симоном Сутуром резолюцію, згідно з даними сайту Сенату, підтримав 301 людина, і лише 16 виступили проти.
Якщо подивитись детальніше, то за документ голосували: 133 одного соратника Путіна, Ніколя Саркозі (республіканці), а проти - п'ятеро; однопартійці Франсуа Олланда віддали 106 голосів "за" і один проти; Союз демократів і незалежних - 23, "проти" - 7. Проти виступили ще Зелені - 3 людини. Всі. Незважаючи на те, що дана резолюція із закликом до уряду носить рекомендаційний характер, тобто ні до чого його не зобов'язує, це голосування вельми і вельми показово в світлі наближення голосування Євросоюзом за продовження санкцій проти Москви.
Ще після голосування в Національному зборах, яким не могли натішитись в Росії, в українців і наших союзників з'явилося відчуття, що нам врізали під дих. Природно, один з учасників "нормандської четвірки" і лідерів європейської політики на законодавчому рівні продемонстрував бажання припинити тиск на Кремль. Спікер Зовнішньої дипломатичної служби ЄС Майя Кочьян, коментуючи ту резолюцію, запевнила, що французький демарш не матиме впливу на санкційне тиск, адже "економічні заходи були прийняті одноголосно усіма державами-членами і пов'язані з повним виконанням мінських домовленостей. "На даний момент вони діють до кінця липня, і рішення щодо наступного кроку буде прийнято до цього дня", - говорила Кочьян.
У мінські угоди впираються і самі французи. 20 травня глава МЗС Франції Жан-Марк Еро допустив скасування санкцій, але тільки за умови виконання Москвою "Мінська". Він вказував на конкретні зміни в ситуації на Донбасі, хоча і визнав, що прогресу немає. Мінські і "нормандські" домовленості - наріжний камінь дипломатії відносно РФ. Переступити, забути, проігнорувати європейці про них не можуть, адже це автоматично нівелює їх роль у вирішенні кризи на сході нашої країни. Тобто, без формального виконання угод Євросоюз визнає поразку своєї дипломатії і політики в цілому.
Але з іншого боку, якщо вже не вдається зламати опір кадебешників, які узурпували владу в Росії, незважаючи на катастрофічне становище економіки, то потрібно діяти в іншому напрямку. Інший напрямок - це, звичайно ж, друга сторона конфлікту. Лідери європейських країн, як вже підкреслювалося, сподіваються на "Мінськ", як панацею від усіх проблем в Україні. І в Парижі, Берліні чи Римі вважають, що якщо все ж таки примусити Київ внести зміни до Конституції, дати сепаратистам особливий статус і амністію, провести вибори і фактично легітимізувати бойовиків, то міномети вщухнуть. І плювати, що конфлікт просто буде заморожений і з-за цього Україна стане ближче до тих, від кого біжить, а не до ЄС, до якого прагне. Сторінку цієї глави в історії європейської політики можна буде перевернути, зайнявшись більш насущними проблемами.
Так, санкції насправді можуть скасувати, скажімо, через півроку. Проросійське лобі в Європі зміцніло - це Франція, Італія, Кіпр, Чехія, Угорщина і, можливо, навіть Німеччина. У всіх країнах є або проросійські політики, причому на керівних посадах, або присутня стійка зацікавленість в бізнес-зв'язки з Москвою. За півроку-рік ця група, якщо брати до уваги енергійне підгортання європейських полів росіянами, цілком може поповнитися кількома новими учасниками. Активно чинити опір їм буде практично нікому. Британію лихоманить від Brexit і буде ще деякий час після референдуму 23 червня. Вашингтон наближається до перехідного періоду - у 2017 році в Білому домі буде вже сидіти інший президент, так і поодинці навести порядок в Європейському союзі йому буде не під силу. Тому, так, є чималий ризик, що Брюссель вмиє руки.
Однак всупереч озвучених нині песимістичними прогнозами, не варто чекати, що в січні 2017 року почнеться повномасштабне вторгнення. Це було б нелогічним і надто поспішним рішенням Кремля. Адже в такому разі Брюсселю, розчарованому та розлюченому, в першу чергу, власним провалом, доведеться оперативно реагувати. І реагувати жорстко: ми скасували санкції і, вибачте, обробилися по повній.
Отже, Кремль буде вичікувати, лише зрідка викликаючи брижі на донбаської гладі. Та й потреби у відкритому протистоянні не буде, якщо в Раду пройдуть ті, хто ще вчора віддавав накази поливати вогнем позиції ВСУ. З'явиться відмінний політичний інструмент для координації державної діяльності. Лідери Євросоюзу вже переконані, що дотримали всі пристойності, выпоров хулігана зі Сходу. Також вони сповідують принцип "час лікує", тому з плином часу проблеми України будуть лише приводом висловити стурбованість, періодично до чого-небудь закликаючи. І - з облеглчением зітхнути від неминучого зрушення термінів української євроінтеграції в неозору перспективу.
І так, до речі, ще не так давно Крим - займав важливе місце в порядку денному. Захід чітко артикулював, що без повернення півострова Україні не може бути й мови про примирення. Нині ж кримський питання відсунутий на задній план, про нього пропонують поки забути. І є підстави вважати, що Києву довелося піти на таку умову. Напередодні колишній генсек НАТО, а зараз радник українського президента Андерс Фог Расмуссен заявив, що питання повернення Криму не є невідкладною справою". "Я не рекомендую робити з цього питання невідкладний пріоритет. Звичайно він продовжить існувати, але саме зараз можна сконцентруватися і на інших завданнях: на реформи, на імплементації Мінська-2", - сказав він, пообіцявши, що коли-небудь в майбутньому розвинені держави доб'ються повернення півострова. У приклад Він навів країни Балтії - Латвії, Литви і Естонії, анексію яких Радянським Союзом Захід так і не визнав - але звільнення яких і не вимагав.
Не виключено, що нам доведеться поки забути про український Крим, але процеси, вируючі в ЄС сьогодні, змушують змінювати політичний вектор країни. Готовий план "Б" потрібен, як мовиться, вже вчора. По-перше, треба бути готовими до того, щоб залишитися один на один з Москвою; по-друге, до припинення фінансування, якщо реформи не почнуть проводитися, як їх проводили поляки в 90-х; по-третє, заморожений конфлікт не пустить Україну до ЄС. Європа вже відкладає візову лібералізацію. У минулу середу, наприклад, європейські посли відклали питання про скасування віз для Грузії, і Україна на черзі. Причому міністр внутрішніх справ Томас Мезьєр послався на те, що в країні зросла кількість квартирних крадіжок, які здійснюють міжнародні кримінальні банди з Грузії. Безумовно страшилку і для України знайти праці не складе. І притягнутою за вуха відмовки буде достатньо для відмови у відкритті кордонів для українців. Що почнуть після цього показувати соцопитування, приміром, про ставлення населення до інтеграції в Євросоюз чи вступу в Альянс? Розчарування лише допоможе нашому ненаситному сусідові.