Фіскальний прес. Чому ПДВ ніколи не дасть українській економіці зростати швидко
ГФС опублікувала звіт за 2017 р., в якому проаналізувала не тільки свою безпосередню діяльність на ниві адміністрування податків, але і дала експрес-аналіз стану всієї фіскальної системи країни.
Нашу увагу привернула інформація щодо ситуації з податком на додану вартість (ПДВ), який після впровадження системи електронного адміністрування і автоматичного відшкодування повинен був стати біліше, ніж бороди у старозавітних пророків. Але як казав товариш Саахов з старого кінофільму "Кавказька полонянка": "Е, ні, поспішати не треба, поспішати не треба...". Незважаючи на всі зусилля в плані адміністрування, "податкові скрутки" продовжують працювати, хоча, варто визнати, далеко не в таких масштабах, як раніше.
Як відомо, ПДВ - основний бюджетоообразующий податок, а інакше й бути не може в економіці, де немає моди на виконання фінансових зобов'язань перед державою. Ось і доводиться наповнювати бюджет всілякими непрямими методами, які плавно перекладаються на кінцевого споживача: ПДВ, акцизи. Перед нами класична модель, при якій під фіскальний прес потрапляє кінцеве споживання. Швидко розвиватися при такій податковій моделі можна, так само як і швидко їхати на автомобілі, в якому включений ручне гальмо.
А що робити, якщо податок на прибуток корпорації платити не дуже-то поспішають.
Станом на 1 січня 2018 р., за даними Державної казначейської служби, податковими органами зібрано до бюджету 519,2 млрд грн, митними - 321,9 млрд грн. При цьому ПДВ, нарахований на імпортні товари, ввезені на територію України, склав 250,5 млрд грн, а ПДВ, нарахований на товари, вироблені всередині країни (за мінусом бюджетного відшкодування) - 63,5 млрд грн. Тобто сумарно цей податок забезпечив бюджетні надходження в розмірі 314 млрд грн, або 44% від планового рівня дохідної частини держбюджету на 2017 р.
З урахуванням сум бюджетного відшкодування величина зібраного ГФС "внутрішнього" ПДВ в 2017 р. склав 183,5 млрд грн, збільшившись порівняно з 2016-го на 24%, або на 35,1 млрд грн. Здавалося б, настільки вагомий приріст повинен стати основою бюджетного благополуччя. Але, як виявилося, система адміністрування ПДВ в нашій країні перетворилася в сізіфів камінь, який щогодини витягують на гору мільйони кінцевих споживачів з тим, щоб обмежена група експортерів могла отримати відшкодування, яке в минулому році склало 120 млрд грн, або 65% від усіх зібраних з даної фіскальної розпису коштів. Погодьтеся, дивна виходить податок, 65% якого доводиться перерозподіляти. В цих умовах податкова служба з фіскального органу перетворюється в якийсь перерозподільчий центр кшталт центру видачі гуманітарної допомоги, тільки за неї приходять не потребують в ній, а, образно кажучи, цілком здорові і вгодовані дядьки. Зауважимо також, що населення позбавлене права отримати свою частину відшкодування ПДВ, це прерогатива бізнесу, хоча саме громадяни і забезпечують левову частку фінансового потоку, завдяки яким податок сплачується в бюджет.
Настільки високий рівень бюджетного проникнення такого непрямого податку, як ПДВ, говорить про те, що наша держава збирає податки не з економічних агентів за рахунок зростання їх продуктивності, а переважно за рахунок потенціалу внутрішнього ринку і кінцевих споживачів, тобто звичайного населення. Як кажуть, з миру по нитці - голому сорочка. Ця прислів'я підходить для опису діючої фіскальної моделі як не можна до речі. Значний рівень ПДВ у системі економічних відносин - це, з одного боку, постійна передумова високої інфляції, а з іншого, причина низької резистентності країни до глобальних криз і зовнішніх шоків. Кожен раз, коли відбувається чергова криза, спостерігається різке падіння імпортних надходжень і, відповідно, зборів за імпортним ПДВ. В результаті чого бюджет сідає на мілину.
Крім того, високий імпортний ПДВ практично блокує завезення в країну нових технологій та високотехнологічного обладнання (питома вага цих корисних для економіки позицій не перевищує 5-7% від загального обсягу імпорту). Введення розстрочок по сплаті податку, так само як і відстрочка вироку, не може комплексно вирішити дану проблему. Враховуючи потреби нашої економіки, імпортний ПДВ на устаткування приблизно на 20% стримує темпи технічного переозброєння основних засобів і капітальних інвестицій.
Отже, для зниження інфляції і підвищення резистентності до зовнішніх шоків необхідно знижувати рівень ПДВ у частині бюджетного проникнення, так і його базове значення.
Природно, з пошуком відповідних компенсаторів.
Але повернемося до суми відшкодування. На початок минулого року сума заявок на повернення ПДВ, яка не була задоволена, склала 12,2 млрд грн. Протягом року надійшли нові заявки на відшкодування в розмірі 121 млрд грн, а сума завислих заявок досягла 15,3 млрд грн. Таким чином, незважаючи на рекордну суму, виплачену державою, розмір незадоволених заявок збільшився. Що говорить про те, що тема відшкодування ПДВ перетворилася для деякої частини вітчизняного бізнесу в якийсь "хрестовий похід", в який кинулися практично всі, хто хоч щось розуміє в його механіки.
Про вплив імпортного ПДВ на нашу економічну систему ми вже згадали. Тепер поглянемо на тему відшкодування податку. Щорічно виплачувати близько 4% ВВП або 17% планової дохідної частини держбюджету в якості відшкодування - це та розкіш, яка не дозволяє державі проводити політику по загальному зниження фіскального тиску. Крім того, це саме ті ресурси, яких так не вистачає для проведення структурних реформ і нової промислової політики. Сума відшкодування ПДВ вже майже порівнянна з державними дотаціями на покриття дефіциту Пенсійного фонду.
З іншого боку, як можуть помітити деякі експерти, поповнення обігових коштів підприємств за допомогою бюджетного відшкодування плідно впливає на економічне зростання. Ось тільки, як показує практика, щомісячні піки виплат підозрілим чином збігаються з аналогічними піками, але тільки по купівлі валюти. Тобто гривня, виплачена державою, плавно перетікає на валютний ринок і потім - за кордон. Середньомісячна відшкодування в 2017-му зросла в середньому на 2 млрд грн.
Більш того, відшкодування ПДВ вкрай нерівномірно розподілено по сегментах економіки, внаслідок чого має досить обмежений і суперечливий ефект: у той час як більша частина економічних суб'єктів ледве-ледве зводить кінці з кінцями, невелика група експортерів сировини буквально пухне від надлишку обігових коштів.
Як показує фіскальна статистика, 51,7 млрд грн в минулому році було відшкодовано підприємствам з іноземним капіталом, причому ГФС з гордістю повідомила, що компаніям з часткою капіталу з країн ЄС було перераховано з держбюджету 24,5 млрд грн. Порівняно з 2016 р., суми відшкодування, перераховані на користь іноземних компаній, зросли на 8,3 млрд грн, або на 19,2%.
Із загальної суми відшкодування в 120 млрд грн експортери отримали понад 111 млрд грн, або 93%. Внутрішні товаровиробники практично позбавлені даного виду фіскальної підтримки, що ще раз говорить про те, що з подібною моделлю дуже проблематично розраховувати на розвиток внутрішнього ринку вітчизняних товарів.
Крім того, підтримуються переважно експортери сировини і напівфабрикатів. Питома вага високотехнологічних товарів у загальній структурі нашого експорту не перевищує 2-3%.
Таким чином, механізм стимулювання бізнесу у вигляді відшкодування ПДВ перетворився на акселератор вивозу на зовнішні ринки сировинних запасів країни.
У 2017 р. ГФС виявила 108 "базових" схем, які сприяли незаконному ухиленню від сплати ПДВ. "Базова" схема - це означає, що кумулятивний негативний ефект кожної з них перевищував 10 млн грн. Ниточки всіх ланцюжків з мінімізації ПДВ вели до обмеженого числа кінцевих "бенефіціарів", які планували "оптимізувати свій податковий потік на суму 3,7 млрд грн. Найбільша кількість махінацій зафіксовано у сфері сільського господарства (970 млн грн у товарному сегменті пшениці та сої та 430 млн грн - шрот, макуха), у виробництві (569 млн грн), будівництві (380 млн грн) і торгівлі споживчими товарами (284 млн грн).
Але це тільки видима частина айсберга. З допомогою непрямих методів оцінки податківці встановили, що щомісяця держава втрачає від застосування схем з ПДВ близько 1 млрд грн, тобто 12 млрд грн на рік.
Все зазначене вище дуже красномовно говорить про те, що в частині фіскальних реформ наші чиновники явно взялися не за той кінець. Замість того, щоб реформувати один з найважливіших податків - ПДВ, вони посилено ламають списи в запеклих суперечках щодо податку на виведений капітал і податку на прибуток.
Виглядає це приблизно, як якщо б якийсь водій-механік, замість того щоб робити капіталку згорілого движку, місяцями ремонтував магнітолу і прикурювач.
А може, всі ці розмови про податок на виведений капітал всього лише ширма для збереження статус кво з ПДВ? В останні роки, безумовно, зроблено багато, більшою частиною в системі електронного адміністрування. Але сама модель податку збережена практично без змін. І причина тому - консенсус основних економічних гравців, яким подобаються ігри з податком на прибуток, але які дуже зацікавлені в тому, щоб будь-які дискусії перебували як можна далі від теми ПДВ.
