Фінансовий грааль. Чому НБУ не хоче, щоб гривня повторила долю злотого (ІНФОГРАФІКА)
Сучасних поляків від нас відрізняє наявність такого явища, як "злотоцентризм". Суть його полягає в тому, що, перебуваючи в мейнстрімі європейського розвитку економіки, Польща не поспішає відмовлятися від національної валюти і переходити на євро, як це зробили, наприклад, балтійські країни, колишні республіки СРСР. Більш того, "злотоцентризм" — це те, що об'єднує ліберала Дональда Туска з "Громадянської платформи" і консерватора Качиньського з "Права і Справедливості". З будь-яких інших питань ці політики можуть діяти як непримиренні ідеологічні противники, але тільки не в питаннях злотого. Злотий, як оливкова гілка світу, припиняє всі політичні баталії і заспокійливо діє на більшу частину населення країни.
Як проявляється політика "злотоцентризма" на побутовому рівні? І яке її відмінність від гривнофобии в Україні? Якщо сьогодні запитати у пересічного українця, яку зарплату хотів би отримувати, то він напевно озвучить певну суму в доларах, рідше в євро. Те ж саме станеться, якщо поцікавитися, скільки коштує квартира в Києві. Ціна з великою часткою ймовірності буде названа також у доларовому еквіваленті.
У той же час, якщо запитати у поляка, скільки він витратив під час вояжу в Париж, він назве вам суму саме в злотих, а не в євро. Більш того, в телефонних розмовах з трудовими мігрантами з Польщі, які виїхали, наприклад, у Великобританії або США, на питання, скільки ти там отримуєш, буде названа саме сума в злотих, а не у фунтах або доларах.
І це відбувається не тому, що поляки постійно тренують інтелект, вираховуючи в голові еквівалент тієї чи іншої суми в злотих, а тому, що їм дійсно не цікаво значення в іноземній валюті: не інформативно і внаслідок цього — безглуздо.
У чому ж причина такої разючої відмінності ментальних установок поляків і українців щодо своїх національних валют?
Основна причина полягає в різній енергетиці "тактильного" впливу курсу національної валюти на обивателя і викликані цим "дотиком" відчуття. У поляків образ злотого — це символ успіху і благополуччя. Навіть більше — основа і першого, і другого. В українця гривня — це джерело його бідності та руху "вгору по сходах, що йде вниз". Викликано це тим, що злотий в Польщі був використаний як "фінансовий грааль" польського економічного дива, джерело "вічного" зростання економіки, а в Україні гривня — це інструмент перерозподілу суспільного доходу, а також механізм покриття системних бюджетних дефіцитів в держсекторі і спосіб приховати кричущі провали державної економічної політики.
Простими словами, сильний злотий використовується в інтересах економіки країни, а слабка гривня — на благо малої, але дуже впливової елітної групи осіб. Яка ж механіка дії польського "фінансового грааля"?
Як ми вже відзначили, істотним елементом польського економічного дива є політика "злотоцентризма". У 2017 р. злотий зміцнився до долара на 18% і до євро на 5%. Більш того, інфляція знаходилася на досить низьких позначках: в межах 1,5–2%. При цьому ВВП виріс більш ніж на 3%. Експорт також продовжував зростати, і в структурі міжнародної торгівлі у Польщі позитивний торговий баланс.
Для українського економіста, який тиражує постулати, почуті ним колись, виглядає це як монетарний пердимонокль. Адже у нас звикли до того, що й інфляція, і девальвація розглядаються як якийсь чарівний пендель економіці, після якого вона має прискорюватися. Відповідно, низькі темпи інфляції і не дай Бог зміцнення гривні оцінюються вкрай негативно, як загроза стагнації. Чи варто говорити про те, що від перманентних чарівних пенделей те місце української економіки, за яким її постійно "прискорюють", вже неабияк оніміло і не відчуває милостивих сигналів до зростання.
Хоча, може, казус злотого так дивно діє на Польщу, тому що у них немає ФПГ у сировинному та енергетичному сегментах, які б вже навперебій розповідали про користь для девальвації національної валюти і змусили б тамтешній центробанк штучно обвалити злотий?
В 2015-2016 рр. Польща увійшла в смугу дефляції, коли цінові показники склали -1 -0,8% відповідно. Дефляція промислових цін стартувала ще раніше: у 2013 р. В 2016-2017 роках значення індексу промислових цін все ще залишалося на мінімальному рівні — 0,1–0,2%, що було своєрідним якорем для показника споживчої інфляції. Облікова ставка Національного банку Польщі склала 1,5% (порівняйте даний показник з 16% облікової ставки НБУ і відчуйте різницю).
Низькі темпи інфляції і мінімальна облікова ставка центробанку забезпечують польські підприємства дешевими кредитами, причому переважно в злотих, а не в доларах або євро.
Навіть в умовах кризи 2008 р. інфляція в Польщі ледь перевищила 4% — внутрішні ціни залишалися стабільними, що свідчить про те, що економічні проблеми вирішувалися за рахунок збалансованої бюджетної політики та сталого злотого, а не за рахунок інфляції/девальвації, як це було у нас.
З 1998 р. в Польщі спробували впровадити монетарний режим, відомий вже й простим українцям під назвою "інфляційне таргетування". Результат виявився не цілком прийнятним: показники інфляції росли і не потрапляли в цільовий орієнтир. Спочатку польський центробанк застосував цільової лад у розмірі 0,5%, загордившись себе мало не Німеччиною, але потім, щоб не смішити народ, перейшов до більш широкого кроку — 1,2%.
Але високі зовнішні ціни на імпортну сировину укупі із збільшеним внутрішнім попитом штовхали інфляцію вгору. І тоді в Польщі усвідомили, що інфляційне таргетування працює лише за умови повільного зростання, який не залежить від зовнішніх економічних циклів (як це відбувається в Японії). А в країнах цей монетарний механізм, який застосовується як тупе копіювання, призводить до дуже непередбачуваних наслідків: на піку сировинних циклів, коли зростання цін на експортні товари призводить до різкого збільшення припливу валюти на внутрішній ринок, інфляція, як правило, скорочується до мінімальних позначок.
За законами інфляційного таргетування центральний банк повинен збільшувати грошову масу і знижувати процентні ставки. Але в тому-то і справа, що для країни, що розвивається, яка залежить від експорту, подібна політика схожа розпродаж зимового одягу в теплому вересні: коли після висхідного циклу розвитку світової економіки починається спадний, країна входить в цей період з надлишком грошової маси і низькими процентними ставками, тобто лише посилює ефект кризи. Але якщо у НБУ про це воліють не думати, пишучи чергову "шифрування" у МВФ, то їх польські колеги вирішили все-таки напружити звивини.
Саме тому, коли говорять, що в Польщі діє режим інфляційного таргетування, то дещо лукавлять. Поляки перейшли, як вони висловлюються, до еклектичному інфляційного таргетування, а насправді до слабо прикритому таргетування динаміки економічного зростання і рівня зайнятості, цілями якого є інфляційна і курсова політика. На сьогодні монетарний курс Національного банку Польщі можна охарактеризувати як якийсь гібрид політики ФРС і ЄЦБ, з поправкою на масштаби, природно.
Але саме завдяки цій політиці Польща зростає, працевлаштовує наших мігрантів, за промисловим потенціалом поступається лише п'яти країн ЄС, займає 23-24-е місця в ключових економічних рейтингах конкурентоспроможності та умов ведення бізнесу і вже досягла 70% від середнього рівня економічного розвитку ЄС.
Особливо вражаючі успіхи поляків видно при аналізі динаміки рахунку поточних операцій: його дефіцит скоротився з -$25,8 млрд в 2010 р. до$1,4 млрд у 2016-м.
Польща в своєму розвитку традиційно спиралася на сильний внутрішній ринок, залучаючи до себе мільйони шопінг-туристів із сусідніх країн, але в останні роки вона істотно наростила та експортний потенціал: якщо в 2010 р. від'ємне торгове сальдо становило -$14,5 млрд, то в 2016-му цей показник вже був профіцитним — $2,2 млрд, а сальдо торгівлі послугами зросло з $4,3 млрд до $15 млрд.
Різко покращилося і сальдо операцій з фінансовими інструментами: якщо в 2010 р. даний показник був дефіцитним — $31 млрд, то в 2016 р. був зафіксований профіцит у $0,9 млрд.
Читайте також: ПОСОЛ ПОЛЬЩІ: ВСІ НІМЕЦЬКІ РЕПАРАЦІЇ ЗАБРАЛА РОСІЯ, А ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНІ НІЧОГО НЕ ДІСТАЛОСЯ
Поляки вже давно усвідомили, що ключем до успіху може бути лише посилення малого і середнього бізнесу та обмеження впливу великих ФПГ на внутрішню політику, в тому числі і монетарну. У Польщі чудово розуміють, що стимулювати експорт можна лише після того, як створено ефективний внутрішній ринок, який є базисом макроекономічної стабільності. Саме тому Польща перейшла до стимулювання експорту тільки кілька років тому, після того як були закінчені всі інституційні реформи по зміцненню внутрішнього ринку, включаючи створення ефективних конкурентних механізмів, стимулюючих інструментів державної підтримки МСБ, інноваційних кластерів та технологічних парків. Очевидно, що якщо для сировинного експорту потрібна слабка національна валюта, то для розвитку внутрішнього ринку — сильна. Кожна країна робить свою вибір.
Матрицею всіх цих макроекономічних успіхів і став "злотоцентризм". Починаючи з 2008 р. курс злотого перебуває в бічному тренді, а по суті, в коридорі "валютної змії" у базовому інтервалі від 2,5 до 3,5 злотих за долар. Причому якщо для стимулювання внутрішніх інвестицій злотий потрібно зміцнити, поляки не намагаються стримувати цей процес і сміливо укріплюють. Якщо курс необхідно трохи послабити — роблять і це. Але все відбувається прогнозовано, в межах чіткого інвестиційного горизонту планування і тому не викликає паніки у населення і бізнесу. На скачках злотого не заробляють вищі посадові особи країни та афілійовані з ними суб'єкти. Крім того, враховуючи низькі темпи інфляції, населення практично не звертає уваги на дану курсову динаміку: починаючи з 2010 р. дефлятор ВВП склав лише 7,5%.
У подібній ситуації злотий стає воістину універсальним захисним запобіжником "від дурня".
Саме цим пояснюється відомий феномен, помічений західними експертами, який свідчить: які б дурниці не робило польський уряд, польська економіка продовжує рости. Базові цілі поляків — це економічне зростання і зайнятість населення, а низькі ціни — це лише похідна від них. І надійний злотий у цій парадигмі — як серце в організмі людини.
Звичайно, можна скептично зауважити, що поляки не домоглися б всього цього без багатомільярдних вливань з боку ЄС. Але цей фактор не є визначальним. Якби у нас ці гроші, їх би, фігурально висловлюючись, перерозподілили.