"Справа Сенниченка". Як НАБУ підставило Ентоні Блінкена

Коли чуєш про чергове антикорупційне розслідування, зазвичай перше питання — а по кому з політиків найвищого ешелону це може вдарити? Але тепер з'явилася справа, яка б'є одразу по всій нинішній владній команді і, що важливіше, демонструє фіаско всієї української антикорупційної системи. Мова про "справу Сенниченка", про яку оголосило НАБУ.

Згідно з офіційними повідомленнями, детективи НАБУ за процесуального керівництва прокурорів САП викрили злочинну організацію на чолі з колишнім головою Фонду держмайна України. Протягом 2019-2021 років її учасники оволоділи понад 500 млн грн коштів АТ "Одеський припортовий завод" (ОПЗ) та АТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (ОГХК).

З 19 вересня 2019 р. по 17 лютого 2022 р. головою ФДМ був Дмитро Сенниченко. Два роки цей чиновник був "іконою" наших громадських діячів, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією. Вони звеличували його як приклад для наслідування, а зараз розводять руками, мовляв, не мають до нього жодного стосунку.

Герой виявився антигероєм

Слава Дмитра Сенниченка як грандіозного борця з корупцією за два роки вирвалася з тісних українських рамок, переступила через океан і стала глобальною. Тут немає жодного перебільшення. Піаром Сенниченка займався цілий держсекретар США Ентоні Блінкен.

"Дмитро Сенниченко на своїй посаді не тільки почав істотні реформи щодо державних підприємств, а й доклав зусиль із питань приватизації. Йому запропонували $5 млн за призначення директора Одеського припортового заводу. Однак він звернувся до правоохоронних органів, що призвело до багатьох арештів, здійснених НАБУ. Він також дотримувався чесності і порядності в питанні призначення на посаду керівника ОПЗ. Ось як треба боротися з корупцією", — заявив Блінкен, виступаючи онлайн на "Конференції реформ в Україні" у Вільнюсі 7 липня 2021 р.

Зрозуміло, що держсекретар США не сам це вигадав. Він користувався інформацією від українських громадських антикорупційних організацій, а також від НАБУ, яке називало голову ФДМ "викривачем-високопосадовцем". 19 квітня 2021 р. НАБУ випустило відеоролик, у якому Сенниченко ділився "антикорупційним досвідом": тричі повідомляв детективам НАБУ про спроби підкупу та відмовився, зокрема, від $5 млн хабара.

Причому всю цю антикорупційну виставу він розігрував не експромтом. Ні, він із самого початку вигадав собі таку роль: займатися корупцією під маскою антикорупціонера. "84% українців вважають, що державні підприємства, якими керують політики, приносять велику корупцію", — наголосив Сенниченко, виступаючи в парламенті перед своїм призначенням на посаду голови ФДМ, і пообіцяв "зробити справді відкриту, прозору приватизацію".

Групове пограбування держави

Тут, звісно, напрошується заперечення, що у всіх бувають кадрові помилки. Мовляв, молода недосвідчена команда Володимира Зеленського не могла знати, що під маскою антикорупціонера ховається чудовисько.

Претензії можна пред'явити і НАБУ: надто пізно воно схаменулося. Епізоди з листування членів злочинної організації, оприлюднені НАБУ, датовані періодом з 6 грудня 2019 р. по 21 липня 2020 р. А підозра екс-главі ФДМУ висунута лише зараз, тобто через три роки після тих подій.

Причому Сенниченко спокійно зміг поїхати разом із сім'єю за кордон. Раптовим цей від'їзд ніяк не назвеш: про своє бажання піти з посади голова ФДМУ публічно оголосив на прес-конференції 18 листопада 2021 р., потім 27 січня 2022 р. прийшов до парламенту, щоб просити депутатів відправити його у відставку. Тобто НАБУ мав більш ніж достатньо часу для того, щоб його затримати. Тому його спокійний від'їзд змушує припустити "договірний матч" між НАБУ та Банковою.

В онлайн-медіа вже просочилася інформація про те, що на ОПЗ схеми працювали на користь Ігоря Коломойського, на ОГХК — на користь Дмитра Фірташа. І що про це знали у найближчому оточенні Зеленського.

"НАБУ називає керівником злочинців екс-голову ФДМ Сенниченка. Але на записах не його голос. Голос на записах, який вирішує всі питання щодо ОПЗ, — це відомий "смотрящий" від Офісу президента, — пояснює журналіст Юрій Бутусов. — Серед фігурантів справи також: 1. Сергій Шефір, особистий помічник президента В.Зеленського. 2. Ігор Коломойський. 3. Андрій Богдан, екс-голова Офісу президента. Сенниченка було призначено саме за наполяганням Богдана".

Додаткові подробиці наводить автор ТГ-каналу "Монополіст" Сергій Головньов: "Сенниченко забезпечував адмінресурс і отримував, за словами фігурантів, половину від награбованого. Виходячи з розмов фігурантів — $200 тис. на місяць. Куратором схеми, який найчастіше говорить на плівках НАБУ з визначенням "керівник злочинної організації", є колишній поліцейський чиновник, чиїм покровителем, за твердженням того ж таки Бутусова, є знаменитий заступник голови ОП Олег Татаров".

Як кувався імідж антикорупціонера

НАБУ вже пояснило, чому воно три роки тому довіряло "викривачу-високопосадовцю". "Для створення іміджу особи, нетерпимої до корупційних проявів, протягом 2019-2020 років колишній глава Фонду тричі виступив викривачем корупції, написавши відповідні заяви в НАБУ і широко поінформувавши про це громадськість. Як згодом виявили детективи та прокурори, про факти надання неправомірної вигоди тодішній керівник ФДМ повідомляв, щоб усунути "конкурентів" на ОПЗ та ОГХК та інших підприємствах зі сфери ФДМУ — аби лише підконтрольна його злочинній організації компанія могла заробити. Про це свідчать виявлені під час розслідування документи", — інформує НАБУ.

Звісно, повірити у безкорисливу довірливість крутих професіоналів важко. Тим більше, що саме НАБУ розкрило, що робота для створення іміджу антикорупціонера була системною. Як зазначає Головньов, "за вкрадені гроші організатори злочинної організації найняли PR-агентство, яке забезпечувало просування в соцмережах та ЗМІ позитивного образу реформатора. Наприклад, у публікаціях НАБУ можна розібрати, що агентство замовляло пости лідерам громадської думки від $300 до $600 за пост".

Чи можна уникнути нових "справ Сенниченка"

Очевидно, з'являться різні версії, чому ця справа спливла саме зараз. Чи то новий директор НАБУ Семен Кривонос вирішив показати народу та західним партнерам швидкі успіхи (тиждень тому він зустрівся з послами G7 і пообіцяв їм "жодних компромісів" у боротьбі з корупцією). Чи то одне крило Банкової (пов'язане з Андрієм Єрмаком) руками НАБУ хоче послабити позиції іншого крила (пов'язаного з Татаровим). Чи то це договірна гра, в якій буде багато шуму заради шуму, але жодних реальних вироків та посадок.

Проте важливіше інше: "справа Сенниченка" кричить про те, що вся наша система антикорупційних структур — державних органів та громадських організацій — зазнала фіаско. Два роки розхвалюючи "викривача-високопосадовця", вона не лише проґавила реальну злочинну організацію корупціонерів, а й допомогла їй увесь цей час обкрадати державу.

Це фіаско сталося невипадково. Воно було неминуче, якщо не з Сенниченком, то з кимось іншим. Протягом восьми років після перемоги Революції Гідності темою №1 у наших медіа була боротьба з корупцією. У цьому були зацікавлені західні партнери, бо їм було вигідно відвернути увагу українців від теми російської загрози. Якби вони визнали темою №1 російську загрозу, вони мали б вкладати мільярди у зміцнення нашої обороноздатності (те, що вони із запізненням у вісім років почали робити лише після повномасштабного російського вторгнення). Тому західні партнери почали створювати в нас цілу мережу антикорупційних органів, якої немає в жодній іншій країні світу: НАЗК, НАБУ, САП, ВАКС, АРМА. І в цьому їм радісно підспівували громадські організації, які сидять на грантах від західних посольств, бо гранти на боротьбу з корупцією — набагато дешевше, ніж витрачати мільярди на українську армію і на боротьбу з російською пропагандою.

Найгірше те, що це фальшива боротьба з корупцією. Тут можна було б довго наводити теоретичні аргументи, якою має бути справжня боротьба. Але краще покажемо різницю, намалювавши дві картинки, трохи гіперболізовані для наочності.

Картинка перша: команда йде на вибори під прапором безкомпромісної боротьби з корупцією. Її лідер заявляє про свою нульову толерантність до корупції та обіцяє пересаджати всіх корупціонерів. Але він знає, що стара прогнила система буде йому заважати. Тому йому потрібна вся повнота влади в країні, включаючи пост президента, контроль за парламентом, урядом, місцевою владою, судовою системою, Конституційним судом. Але цього мало. Ще є всякі медіа та соцмережі, які несуть у народ пропаганду від олігархів та корупціонерів. Тому потрібно покласти весь інформпростор під жорсткий контроль держави. І ось тоді корупції настане край.

Картинка друга: найбільші політичні сили, що йдуть на вибори, домовляються про правила гри, які мають мінімізувати корупцію. Насамперед ніхто не повинен отримати повноти влади. Процедура імпічменту має бути радикально спрощена. Опозиція повинна мати сильні контрольні функції, включаючи посаду голови бюджетного комітету. Саме вона (а не правляча коаліція) повинна мати повноваження створювати парламентські слідчі комісії (і мати там вирішальний голос), завідувати Рахунковою палатою та парламентським телеканалом. І вона повинна мати своїх представників у наглядових радах держкомпаній. Також запроваджуються механізми політичної відповідальності керівників за корупцію підлеглих. Наприклад, якщо заступнику міністра вручають підозру, то міністр автоматично має йти у відставку. Можна продовжувати, але суть, напевно, вже зрозуміла.

Перша картинка — саме про те, як маска антикорупції одягається для встановлення наскрізь корупційного режиму. А друга — це про договір еліт, які знайшли в собі сили та сміливість започаткувати нову традицію, з якою не соромно йти до Європи.