Вистава Кирила та Онуфрія. Чого чекати після фіктивного розлучення УПЦ МП із РПЦ

Хоча УПЦ МП начебто порвала з РПЦ на папері, але горезвісна "духовна єдність" між ними не розірвана. Більше того, є підстави вважати, що підсумки собору УПЦ МП узгодили з московським патріархом Кирилом.

Перемога України Онуфрію не потрібна

Постанова собору Української православної церкви 27 травня взагалі не містить жодного засудження Путіна та Росії. "Собор ... висловлює надію на припинення війни та примирення ворогуючих". Надію на перемогу України собор не висловив — вона, схоже, не потрібна предстоятелю УПЦ Онуфрію.

Щоправда, собор засудив війну і висловив співчуття всім, хто постраждав у ній (напевно, зокрема й окупантам, які були вбиті на українській землі). Але відповідальність за повномасштабне вторгнення російських окупантів собор не поклав ні на кого. Наче це вторгнення якось самотужки, спонтанно трапилося, без наказу Путіна. І тепер спільне завдання Путіна та Володимира Зеленського — знайти "сильне слово" (магічне заклинання, чи що?), яке "зупинить кровопролиття".

Цю моторошну брехню варто процитувати повністю: "Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного та розумного слова, яке змогло б зупинити кровопролиття". Класик української літератури давно сказав: "Не вірю в силу слова я, а вірю в силу пі*дюлей". Але Онуфрій, як бачимо, не вірить у силу українських воїнів, натомість він вірить у силу слова — "сильного і розумного слова" Путіна.

Кирило поставився "з повним розумінням"

Одразу після собору УПЦ у соцмережах з'явилося багато коментарів, наче написаних під копірку, про те, що ура-ура, Українська православна церква порвала з Російською православною церквою і тепер зовсім незалежна. Зважаючи на все, це головний піар-ефект, який зараз потрібен Кирилу та Онуфрію. Найближчою аналогією тут може бути фіктивне розлучення.

За повідомленням УПЦ, собор прийняв доповнення та зміни до статуту про управління УПЦ, що свідчать про повну самостійність та незалежність УПЦ. Це не більше, ніж юридична хитрість, щоб уникнути неприємностей від законодавців. Наприклад, 24 травня у Верховній Раді зареєстровано законопроект №7403, який позбавляє статусу неприбуткових "релігійні організації, які входять до структури релігійної організації, керівний центр якої знаходиться в державі, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України". Ще раніше, 26 березня, було внесено законопроект №7213 щодо заборони таких релігійних організацій. Крім того, ще у грудні 2018 р. набув чинності закон, який вимагає від УПЦ МП офіційно іменувати себе "РПЦ в Україні". Три з половиною роки УПЦ МП ігнорувала цей закон, а тепер вона формально вивела себе з-під його дії.

При цьому УПЦ та Онуфрій зберегли так званий "духовний зв'язок" з РПЦ та Кирилом. (Так званий — бо що може бути духовного у зв'язку з РПЦ та Кирилом?) Піар-хитрістю можна назвати фразу у постанові собору: "Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського та всієї Русі Кирила щодо війни в Україні". Незгода без засудження — це лише визнання розбіжності у думках. Типу: ви вважаєте війну Росії проти України правильною, ми з цим не погоджуємося, але вас не засуджуємо, а продовжуємо з вами лобизуватися і духовно єднатися.

Свій "духовний зв'язок" із Кирилом Онуфрій особисто продемонстрував під час божественної літургії у неділю, 29 травня. Він зачитав диптих глав інших церков, у якому згадав Кирила, але (так само, як це робить Кирило) не згадав вселенського патріарха Варфоломія та глав трьох церков, які визнали Православну церкву України, — Елладської, Олександрійської та Кіпрської. "Тобто Кирила — благословителя вбивць — він поминає, а Варфоломія, який молиться за Україну, — ні", — прокоментував заступник голови Управління зовнішніх церковних зв'язків ПЦУ Євстратій Зоря.

Того ж дня, 29 травня, Кирило в Москві після божественної літургії заявив: "Ми з розумінням ставимося до того, що Блаженніший Митрополит Онуфрій і єпископат повинні максимально мудро діяти сьогодні, щоб не ускладнювати життя свого віруючого народу. Ми до всього цього з розумінням ставимося". За його словами, він молиться за те, щоб не було зруйновано "духовну єдність нашого народу". Причому до свого народу він відносить і український народ. Кирило знайшов максимально цинічні слова, щоб наголосити на цьому. Він заявив, що "незважаючи на будь-яку картину, яка змінює кордони між державами, Церква єдиного народу, який вийшов з київської купелі Хрещення, як і сам народ, безсумнівно зберігатиме в серці своєму... єдину Церкву".

Стоячи в храмі Христа Спасителя в Москві, Кирило констатує, що зараз "міняються кордони між державами" (насправді російські окупанти, яких благословляє Кирило, намагаються пересунути кордон Росії вглиб України). І він закликає "єдиний народ" не звертати уваги на цю картину, а зберігати "єдину Церкву". А Онуфрій у Києві дотримується з ним "духовної єдності".

Неприйнятні умови для ПЦУ

Втім, головне все ж таки не в словах, а у справах. Якби УПЦ насправді взяла курс на розрив із РПЦ, то це обов'язково проявилося б у пошуку діалогу з ПЦУ.

На користь Росії — щоб УПЦ та РПЦ діяли єдиним фронтом проти Вселенського патріархату та ПЦУ. А на користь українського народу — навпаки, щоб УПЦ по-справжньому порвала з РПЦ та Кремлем і почала налагоджувати зв'язки (насамперед духовні, а відтак і формальні) з ПЦУ.

Так ось, у своїй ухвалі собор УПЦ висунув ПЦУ три умови "для того, щоб діалог відбувся". І кожна з них нездійсненна. Це можна вважати ще одним доказом того, що Кирило та Онуфрій розіграли виставу для української пастви.

Перша умова — "припинити захоплення храмів та примусові переводи парафій УПЦ". Цим формулюванням собор продемонстрував свою зневагу до українців, які переходять до ПЦУ, протестуючи проти проросійських проповідей та антиукраїнських вчинків попів УПЦ. Церква Онуфрія принципово нехтує думкою людей і пояснює будь-які переходи церковних парафій нібито примусом ПЦУ.

Друга вимога церкви Онуфрія до ПЦУ — "усвідомити, що їхній канонічний статус... є фактично неавтокефальним". Третя вимога — "вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ", для чого "необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів". Сенс цих двох вимог у тому, що спочатку ПЦУ має визнати себе неправильною церквою, а УПЦ — правильною, і лише після цього церква Онуфрія зробить ласку обговорити з "розкольниками" питання про те, як повернути їх до своїх лав.

Зрозуміло, що жодного діалогу на таких умовах не буде. Резюмуючи, можна сказати, що Онуфрій підсумками собору доставив Кирилові глибоке задоволення. Водночас, залишається фактом, що всередині УПЦ накопичилися глибокі проблеми. І собор їх не вирішив і не усунув.

Якщо звернутися до статистики, виходить така картина. З 17 грудня 2018 р. до 23 лютого 2022 р., тобто до початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, перейшли до ПЦУ 568 парафій УПЦ МП (із загальної кількості 11 463), тобто менше 5%. Після 24 лютого до них додалися ще 364, а сумарна кількість досягла 932 – це вже 8,13%. Причому за 28-29 травня (субота-неділя після собору 27 травня) перейшли до ПЦУ 12 парафій УПЦ.

"Всіляка підтримка" Онуфрію від РПЦ

Необхідно уточнити, що рішення собору УПЦ не є остаточними — зміни до її статуту ще має затвердити Кирило. Портал "Православне життя", який діє з благословення Онуфрія, радісно повідомив, що 29 травня синод РПЦ висловив підтримку УПЦ. Синод констатував, що статус УПЦ визначено грамотою московського патріарха. У рішенні синоду зазначається, що прийняті собором УПЦ доповнення та зміни до статуту про управління УПЦ потребують вивчення на предмет їх відповідності згаданій грамоті та статуту РПЦ, згідно з яким такі доповнення та зміни мають бути подані на схвалення московському патріарху.

Швидше за все, ця процедура буде чисто формальною та Кирило затвердить рішення собору УПЦ. Синод РПЦ фактично підтвердив, що вони спільно із собором УПЦ розігрують виставу для української пастви. У своїй постанові синод РПЦ висловив "всіляку підтримку та розуміння архіпастирам, пастирям, чернецтву та мирянам УПЦ, що зазнає безпрецедентного тиску".

Отже церква Онуфрія — це, як і раніше, частина "російського світу". Українських патріотів Кирило та його церква не підтримують.