Євгеній Плахута: Стратегія США щодо України: до постановки проблеми
В України є такий союзник - США. Там у них є свої найкращі умі у сфері геополітики та міжнародних відносин. Їхні найкращі умі пишуть годину від годині якісь книжки. А ми візьмемо й прочитаємо для початку хоча б заголовки деяких із їхніх книжок.
"Після імперії: розпад американського світопорядку" - Еммануель Тодд (2001). "Занепад американської потуги: США у хаотичному світі" - Іммануїл Валлерстайн (2003). "Другий шанс: три президенти і криза американської супердержави" - Збіґнєв Бжезінський (2007), "Постамериканський світ" - Фарід Закаріа (2008), "Коротке американське століття: аутопсія" - Ендрю Бацевіч (2012). (Аутопсія - це таке посмертне "вскритіє", якщо хто не в курси). Альо навіть після аутопсії знаходяться маститі вчені, які щиро запитують: "Чи американське століття закінчилося?" - Джозеф Най (2015). Думаю, ідея зрозуміла. Навіть якщо на це питання дехто дає позитивну відповідь, стоїть воно гостро, і це факт.
Якщо комусь здається, що довкола нас забагато зради, то у цю вітчизняну дискусію "зрадофілів" і "переможників" я хотів би привнести міжнародний контекст. Зрада - це феномен не тільки український. Зрада пояснюється довгостроковими тенденціями, в основі яких лежатиме довгострокові фактори. Зокрема, є такі залізні фактори як демографія і економічно-фінансові циклі. У наших американських партнерів і союзників теж, виявляється, є зрада, яку їхні найкращі мислителі діагностують вже як мінімум півтора десятиліття. Це перша теза до постановки проблеми, винесеної в заголовок.
Друга теза. Розумні і дієздатні люди в розумних і сильних державах готуються не до того світу, який є сьогодні, а до того, який буде завтра. Найрозумніші з розумних і найдієздатніші з дієздатних ще й запускають якісь свої контрстратегії, щоб за розумну ціну викрутиться і вивернутися з під удару найімовірнішої тенденції. У тридцятих роках минулого століття найбільш імовірною була така тенденція: атака молодих претендентів на глобальне лідерство - США - на старого гегемона-Акелу, Британську імперію. Американці в умовах світової кризи підготували план вторгнення в Канаду та ще багато інших чудових планів, стали проводити масштабні навчання... Але британці викрутилися. Вони постаралися розвернути хід речей таким чином, щоб мати можливість сказати: "Як же ви на нас нападаєте, коли ми воюємо зі світовим монстром - Гітлером? Ви ж будете виглядіти негарно". І дійсно, американці під килимом за годину тієї війни британців, дотиснули, звісно, - пригадаємо Бреттон-Вудсі (1944), - але британці завдяки своїй мудрості програлі не в суху, як могли бі. Питання сьогоднішнє: яку стратегію, які варіанти пристосування до зменшення свого глобального впливу придумали собі на нині США?
Третя теза. В усіх газетах подають переважно толерантну, політкоректну, рукопожатну і кон'юнктурну інформацію. На відміну від книжок. Зокрема, і від тих книжок, які перелічені вище, і автори яких дозволяють собі більш розкутий, порівняно з газетами, політ думки. Мабуть, розрахунок на те, що прості громадяни завумних книжок не читатимуть. Але є речі, які не напишуть навіть і в книжках! До деяких промов треба додумуватися самому і тільки самому! (Це я до українців кажу). А в нас наше інтелектуально незагартоване молоде суспільство все ще не пройшло стадію дитячої довірливості до дорослих дядьків. Мовляв, напишуть щось у західних "газетах" - ті і правда. Сказали США (Польща, Євросоюзу, ЮНЕСКО), що хочуть добра всьому світові, а особливо Україні, - значить так і є. Написали США нову військову доктрину, вивісили її у відкритий доступ: дивіться всі, ніяких секретів. Наші люди читають і вірять. Це проблема.
Коли наші люди ниють, що США їм чомусь не дають джавелінів і офігіліард доларів (навіть в 2014 році не дали, коли репутація наших лідерів була найвищою), хочеться сказати: "та відстаньте вже від Людей!" У них теж є свої проблеми! З нашого низького рівня це не видно, але погано стає зараз багатьом, в т.ч. і США. У них величезний борг, вони спробували після кризи 2008 року оживити економіку методом друкування грошей - і вийшло так собі. Зараз США стояти перед розвилкою із двох магістральних сценаріїв. Перший: умовно кажучи, "м'яка якої посадки", коли спільно з зовнішніми "партнерами" США поступово і планомірно скоротять свій глобальний вплив, перекладаючи частину економічного тягаря на власне населення. (В принципі, Обама цей сценарій вже навіть реалізовує, долаючи внутрішній спротив). Другий сценарій: "глобальні розбірки", в ході яких певні американські фракції сподіваються пояснити своїм кредиторам, що США їм нічого не будуть винні. Стрьомно і ті, і одного. Звідси така внутрішня напуга і такі розколи в американському істеблішменті.
Чому не дають багато джавелінів і офігіліард доларів? А спробуйте подумати, як цивілізовані представники європейської держави: не тільки за себе, а й поставити себе на місце інших. Деколі людей з периферії просто тупо дурять.
Іще тези. У реальному житті ніяка стратегія не реалізовується в чистому вигляді. Стратегія - це лише інтелектуальний орієнтир у безмежно!!! доладного соціальному світі. Є тисячі ворожих стратегій, є мільйони інертних гвинтиків на місцях, і завжди є місце для управлінського бардачелло. Поки хтось планує свою стратегію, хтось інший в цей час, нікого не чекаючи, теж реалізовує свою якусь не-зрозумій-яку стратегію, і як це вплине на всіх інших - ще спробуй здогадайся. Це міжнародні відносини, тут все доладно. Тож і стосовно реалізації американських стратегій: поки Обама намагається здійснити "м'яка яку посадку", то цокаючись із Путіним, то цілуючись із Лагард, деякі інші підпалюють з різних боків Євразію, а ще деякі трусять Британські острівочки, аби стимулювати перетік капіталу у відносно спокійну американську гавань. І одне іншому і третього не сильно заважає, так що може реалізовуватись паралельно.
Тож, зрештою: яка стратегія США щодо України на даному етапі? Якщо чесно, я не знаю, тому і написав у заголовку, що текст - "до постановки проблеми". Крім всього іншого, у Вашингтоні також, як і у Кремлі, є різні "башти". Досвід двох років вже є. Можна озирнутися і подивитися, яка ж була ця результуюча американська стратегія... Чи буде вона сильно інакшою? Кхм... Це якраз тієї випадок, про які кажуть, що "краще - ворог хорошого".
Якщо Україна вирішила два роки тому відмовитися від протекції дорослої держави (можна плюватися на Росію, але це так, а емоції ніхто нікому не забороняє), то, щоб вижити, Україні потрібно самій освоювати хоча бі базові компетенції серйозних дорослих держав. "Зупинили агресора" - це добре. Альо це короткострокова відповідь. Ті хлопці, що загинули у Донбасі, - вічна їм пам'ять, - вигризли нам годину. Вони віддали життя, зокрема, і для того, щоб суспільство змогло порозумнішати і подорослішати за ці два роки. Перейти від короткострокових до довгострокових відповідей. Самостійно, не сильно надіючись на дорослих дядьків, навчитися державницькому мисленню і розумінню стратегії.
Прорахувати, по-перше, довгострокові світові тенденції. Прорахувати, по-друге, стратегії серйозних гравців, які мусять пристосовуватися в якийсь спосіб до світових тенденцій. (Ідентифікувати, до речі, цих гравців). Побачити якийсь сприятливий для себе спектр гіпотетично можливих сценаріїв. Відібрати з багатьох своїх простонародних фантазій ті варіанти, які більш-менш реалістичні у світлі з'єднання нез'ясованих світових тенденцій і орієнтовних стратегій ключових гравців. Вибрати з низки реалістичних варіантів найкращий для держави - і працювати. Можна використовувати і вітер сприятливих факторів (у т. ч. стратегії інших держав), але для цього треба хоча би потрудитися парус поставити. А деколі ти вважаєш, що вісь-вісь піймаєш вітер, а насправді попереду штиль. Доведеться в поті чола і з кривавами мозолями гребти веслами.
Джерело: fasebook.com
