Євгеній Плахута: Розмірковуючи над вимогами Нуланд щодо Донбасу
Все правильно. Вони молодці. Але для початку розмови я все-таки хотів би ще раз повернутися до теми "що таке союзники" і переповісти шановному товариству одну історію - із мемуарів Шарля де Голля. Професор Олексій Гарань рекомендував нам, молодим студентам, вивчати цю книгу, "Військові мемуари", ще давним-давно, років двадцять тому. Від так летить годину.
У листопаді 1944 року французька 2-га танкова дивізія 1-ї французької армії - єдиної французької з-посеред восьми (переважно американських) армій Західного фронту - звільнила "сакральне", скажемо так по-сучасному, для французів місто Страсбург від німців. При цьому на довколишніх теріторіях гітлерівці продовжували чинити запеклий опір, місто було в напівоблозі. Невдовзі німці почали контрнаступ і перед союзним головнокомандувачем, американцем Ейзенхауером, постало питання про евакуацію всіх підлеглих йому військ - і американських, і французьких - з Ельзасу, в тому числі і зі Страсбургу. А місто, нагадую, для французів було "сакральне", в путінському розумінні цього слова. Сакральне - бо ці землі, Ельзас і Лотарингія, переходили в історії двох народів, французів і німців, до туди, то сюди. І для французів володіння містом перетворилося на символ. Над питанням військової тактики нависла велика політика.
У чому паралель із сьогоднішнім днем? Паралель в тому, що як сьогодні, так і тоді в минулому, США просять свого союзника піти на невигідні для союзника дії. Це нормально. Не треба мати ілюзій. США - це не Франція, США - це не Україна. Це окрема від нас держава, у цієї окремої від нас держави є окремі від наших інтереси. Деколі і де-в-чому ці інтереси співпадають з нашими, деколі - така селяві - НЕ співпадають. І ще одна паралель. Як сьогодні, так і тоді в минулому, США були в парі із двох сторін старшим партнером, причому "набагато старшим". Відносно нечисленні французькі війська залежали від американського постачання, в т. ч. бензином і боєприпасами, майже повністю. Десь половина Франції була звільнена-тире-окупована американцями, з усіма випливаючими.
І як же вчинив де Голль? Для нього питання здачі Страсбурга не стояло в принципі. Коли американці почали відводити свої війська і французьким частинам стало загрожувати оголення флангів, де Голль звернувся до французького військового командувача на місці в обхід ієрархії - через дві голови - і покаравши зробити все можливе для оборони міста. Коли тієї піднявши тему ієрархічної підлеглості, де Голль відповів йому словами, вартими цитати. "Перша армія і ви особисто є складовою частиною союзницьких військ в силу тієї єдиної причини, що так вирішив французький уряд, і виключно до того моменту, доки ним не буде ухвалене інше рішення".
Мрію, що коли-небудь і від українських публічних патріотів чи великих політиків почую чи прочитаю щось подібне. "США є союзником України лише в тій мірі, і лише постільки, оскільки це відповідає інтересам України". Від тільки цікаво, чи довго ще чекати, доки народ дозріє до таких ідей?
США малі з де Голлем мороку голови - ну так ніхто їм і не казав, що буде легко. Під час наступної зустрічі де Голля з Ейзенхауером, яка мала місце з цього питання, доходило і до зварок, і до шантажу, і до езопової мови. Американський генерал попросивши французького лідера подумати: а хто ж буде забезпечуваті французам постачання, якщо перша армія позбутися діяти окремо ("перекроєм газ"). Натомість французький лідер натякнув, що народ обуриться, якщо місто впаде і не захоче, щоб американці використовували його територію ("будуть диверсії на залізницях"). Зрештою, голубки ще трохи мило поворкували і домовилися, що відхід американців буде призупинено. Страсбург відстояли.
Від така була історія. Я вже багато написавши статей за півтора роки, в яких намагаюся провести думку, що союзники - це все-таки окремі від нас держави, з окремими інтересами. Заглядати їм у рота - що вони скажуть і бігом бігти виконувати - це зло. Навіть якщо вони говорять начебто розумні речі (подолати корупцію, посилити демократію, звільнити Петю, поставити Васю, провести децентралізацію, зруйнувати радянську промисловість), краще зупинити свою запопадливість і сім раз подумати. Вони це кажуть, тому що це ЇМ так вигідно. Чи вигідно нам? - сім раз подумати. Так, білі люди розумні. Альо це не обов'язково для нас благо, може бути й загрозою. Адже ніхто нам не гарантує, що з нами в даний час грають у гру "win-win", у взаємний виграш. Так, Америка - це чудова країна, я знаю. У нас теж є своя країна. Ніхто її не зробить чудовою окрім нас.
У них є своє керівництво, то розумні люди, так. І у нас є своє керівництво. Господь кожному народові дає якесь керівництво, - залежно в кого які гріхи. Я не для того написавши цю статтю і згадав непоступливість де Голля, щоб натякнути, що і нам в Донбасі треба бути непоступливими, зовсім ні. Швидше, я написав це для того, щоб наші люди включали вже, зрештою, логіку й інстинкт виживання, і переставали розбивати свого лоба в молитві на союзників, не знаті тільки заради чого.
Яку політику проводити на Донбасі - я чесно не знаю. Альо досвід міжнародника підказує мені, що в питаннях міжнародної політики треба довіряти своєму державному керівництву. За роки президентства вони акумулюють на порядок більше релевантної інформації, ніж всі патріотичні депутати і блогери разом узяті. Ця інформація - про реальний розклад сил і про реальні наміри сторін - як воно насправді є. Стані навіть Парубій завтра президентом - повірте, він теж з годиною дрейфуватиме у бік поміркованості.
Здається комусь, що наше керівництво убоге, - ну так це таке наше дзеркало. Вони убогі, бо їм нема на кого спертися. Ставаймо успішнішими, згодом будемо радити президенту, або хоча б радити радникам президента. Людям, які стануть на цей шлях реального зростання і причетності до реальних справ, поступово відкриється, що західні держави, як і Росія, також деколі грають проти нас, нехай і меншою мірою. Це ще не трагедія, це привід ставати більш реалістичнішими.
Джерело: facebook.com
