Після Вакарчука. Як "Голос" запустить кругообіг "соросят" в Україні

Заява, що прозвучала на спеціально скликаному брифінгу колишнього лідера парламентської партії "Голос" Святослава Вакарчука про намір скласти мандат народного депутата, стала сенсацією, затьмаривши новини з прес-конференції прем'єр-міністра Дениса Шмигаля за підсумками 100 днів роботи уряду.

"Сьогодні зареєстрував заяву про складення повноважень народного депутата України", - повідомив співак 11 червня, давши привід згадати про його крок у цьому ж напрямку, зробленому 12 років тому, у 2008-му, за іронією долі теж 11 числа, але не червня, а з вересня. Констатувавши тоді, у демократичні часи президентства Віктора Ющенка, що Верховна Рада шостого скликання не виконала своєї головної ролі - "творити візію України як сучасної європейської держави", лідер "Океану Ельзи" і депутат-списочник від президентської партії "Наша Україна - Народна самооборона" зазначив: "Єдиний спосіб бути собою - це піти".

Залишитися собою Вакарчук вирішив і зараз, хоча роком раніше, під час парламентської виборчої кампанії, засновник партії "Голос" запевняв, що повернувся на політичну сцену всерйоз і надовго. Тепер він вважає свою місію вже частково виконаною, мовляв, привів у Раду "прекрасну фракцію нових професійних порядних людей". Вище його сил виявилося і протистояти зовнішньому тиску: говорячи про мотиви свого рішення, Вакарчук поскаржився, що на нього "ллють лайно" і "вороги України", "корупціонери", і "товариші, яким здається, що "Голос" хоче привласнити собі звання найбільших українських патріотів в парламенті". У подальших планах лідера групи "Океан Ельзи" - якийсь освітній проект.

Саме такий розвиток подій експерти передбачали три місяці тому, у березні, коли співак склав з себе повноваження голови партії. Зараз "Голос" намагається триматися, даючи зрозуміти, що нічого такого, власне, не сталося і партія залишається на плаву. Рішення Вакарчука партія публічно підтримала, вустами чинного голови Кіри Рудик заявивши, що їхній колишній лідер - перший в історії української політики, не тримається за кермо. Досить дивна картина, коли машина рухається, а водій не тримається за кермо і займається своїми справами...

Але пікантність ситуації навіть не в цьому. 19 депутатів парламентська фракція "Голоси" продовжать своє існування в Раді. Але це лише надбудова, тоді як фундаменту, реально існуючої партії з представництвами в регіонах у "Голоса" немає. Що, між іншим, є спільним слабким місцем усіх виникли в останній рік партій "нових осіб", в тому числі і "Слуги народу". Але влада на те й влада, щоб спробувати компенсувати цю прогалину адміністративним ресурсом. А от у ситуації "Голоса" відсутність регіональної мережі не дає підстав розраховувати на успішний виступ на місцевих виборах, запланованих на жовтень цього року. Тим більше що соціологи скептичні оцінки перспектив. У наступний парламент, за останніми даними соціологічних опитувань, Кіра Рудик і Ко не потрапляють - їх підтримка не досягає і 3% при мінімально необхідних для подолання виборчого бар'єру до 5%.

За своєю суттю "Голос" - це найбільш організаційно завершений проект і квінтесенція тієї частини вітчизняного політичного середовища, яку у нас називають "соросятами", маючи на увазі ідеологічне та фінансове заступництво, яке чиниться групі українських політиків і активістів під загальним кураторством філантропа і мільярдера Джорджа Сороса частиною істеблішменту Сполучених Штатів переважно від Демократичної партії. Хто платить, той і визначає стратегію, тому перспективи "Голоса" залежать не від Рудик і співтовариші і навіть не від українського виборця, а від людей, що відповідають за напрям грантової підтримки українських політиків. Спробуємо вгадати їх думки і спрогнозувати можливі траєкторії подальшого руху "Голоса".

Групу громадських активістів, що склалася рік тому ,розведену невеликою кількістю екс-чиновників (також з категорії "соросят"), можуть підтримувати на плаву ще якийсь час. Тоді фракція в парламенті продовжить перебувати в ситуації, яку Вакарчук свого часу назвав "надпозицією": і не з владою, і не в опозиції. Як і зараз, критика деяких кроків Банковій буде змінюватися підтримкою влади у ключових голосуваннях у Раді в моменти, коли у монобільшості бракуватиме голосів. У Володимира Зеленського проти збереження такого своєрідного союзу заперечувати напевно не будуть, але самому "Голосу" хороших перспектив це не принесе. Партія продовжить залишатися без виразної позиції і буде втрачати залишки підтримки виборців.

Другий варіант: під впливом групи орієнтованих на націонал-патріотичні цінності депутатів "Голос" може почати дрейф у напрямку до "Європейської солідарності". Наскільки далеко зайде цей рух, залежатиме від гнучкості позицій обох сторін і здібності команди п'ятого президента України забути старі образи. Адже під час виборчих кампаній 2019 р. саме у Петра Порошенка і в ЄС відбирав виборця "Голос", що обрав мішенню своїх атак не групу маловідомих пасажирів "зеленого" кадрового ліфта, а носіїв слогану "Армія. Мова. Віра.", яких Святослав Вакарчук критикував за архаїчність і невідповідність віянням часу. Однак вийшло так, що та політична класика, і "нові обличчя" пережили того, хто обіцяв своїм виборцям новий погляд на політику.

І нарешті, третій варіант: грантодавці спробують утримати свою групу впливу в парламенті за допомогою введення в гру нових гравців, які повинні будуть ззовні створювати підтримку "Голосу". Оскільки особистостей масштабу Вакарчука знайти для цього непросто, до VIP-агитаторству можуть залучити кількох відомих діячів. Того ж Олега Сенцова, наприклад. А деякі експерти говорять навіть про перспективі формалізації в парламенті депутатів - вихідців з грантового співтовариства у разі посилення внутрішніх конфліктів у монобільшості. І закликають завчасно не ховати "Голос". Адже в історії українських одержувачів грантів були часи і складніші...