Ерзац-штурмовик. Що не так з програмою модернізації винищувачів Міг-29

Замість накопичення коштів і конкретних кроків у напрямку купівлі іноземних машин - а тут крім усього доведеться повністю пристосовувати і аеродромну мережу, і логістику, і багато чого - наші військові під гаслом "підтримки вітчизняного виробника" пішли шляхом часткової або повної модернізації існуючих радянських літаків.

Так, буквально на днях як велике досягнення був представлений перший політ штурмового варіанти легкого фронтового винищувача Міг-29 - Мить-29МУ-2. З подачі військових журналістів стало відомо, що це відбулося в кінці минулого року і нині машину готуються передати для державних випробувань.

Власне, ідея використовувати Міг-29 як штурмовик з'явилася вже давно і стала суперактуальной у ході війни на Донбасі, коли невеликий парк "чистих" штурмовиків Су-25 просто не справлявся з численними завданнями підтримки наземних військ. Дійшло до того, що в бій пускали навіть винищувачі Міг-29 і Су-27 з блоками некерованих ракет.

Реалізацією проекту Міга-штурмовика зайнявся "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод", який з 1992 р. є єдиним спеціалізованим підприємством по ремонту і модернізації парку Міг-29. З цього часу було відремонтувало близько сотні машин - насамперед іноземним замовникам (найбільш відомий - азербайджанський контракт 2007-2012 років, однак були і інші).

За державною програмою на початку "нульових" були розроблені два варіанти модернізації, які отримали умовну назву МУ1 і МУ2. Перший варіант був по суті варіантом модернізації українських Міг-29 (вид. 9.13) для Азербайджану - машини продавалися стройових частин після капітального ремонту як "модернізовані".

В цілому це був такий собі "лайт варіант" і роботи були спрямовані передусім на збільшення дальності виявлення повітряних цілей, поліпшення точності виведення літака в задану точку, розширення можливостей щодо контролю та реєстрації функціональних параметрів технічного стану літака, двигуна, ряду бортових систем при максимальному використанні вітчизняних комплектуючих.

При цьому мова не йшла про встановлення нових вузлів в комплекс бортового радіоелектронного обладнання літака, а проводилася просто заміна старих, найбільш "відмовних" блоків. При цьому підвищення параметрів радіолокаційної станції Н019 відбулося вкрай незначно - лише трохи збільшилася паспортна дальність. В цілому упор був зроблений на надійність і збільшення термінів експлуатації.

Після початку активних бойових дій на Донбасі і початку повноцінного державного фінансування програма прискорилася - конкретні цифри назвати складно, проте за даними відкритої преси в 2014-2019 рр. в стройові частини були спрямовані як мінімум 10 літаків (2 - в 2016 р., 2 - в 2017 р., 3 - в 2018 р. та 3 - в 2019 р.).

При цьому не можна не відзначити, що темпи серйозним чином стримуються неможливістю покупки безпосередньо російських комплектуючих. Тому ЛАРЗ змушений почати імпортозаміщення - так, наприклад, у 2018 році в Китаї була закуплена партія СВЧ вакуумних підсилювачів МХ7001 для бортових РЛС Н019.

Однак перший варіант модернізації є явно недостатнім для перетворення Міг-29 в реально універсальний літак, що відповідає сучасним вимогам. Так, на Міг-29МУ1 не реалізований режим "повітря-поверхня", як і раніше основним способом застосування авіаційного озброєння залишається робота тільки по одній цілі, відсутня можливість роботи з груповою метою, немає супроводу з захопленням двох-трьох цілей і так далі.

Тому в якийсь момент був реанімований варіант Міг-29МУ2, який був позбавлений всіх цих недоліків насамперед за рахунок установки нової РЛС Н019У2 від ЗАТ "Фазотрон-Україна", модернізації системи управління озброєнням 20ПМ, нове оновлення радіостанції Р-682 та інтегрованої апаратури навігації та посадки "Курс-93М" і так далі.

При цьому основним "плюсом" вважається можливість застосування керованих ракет класу "повітря-поверхня" і коригованих авіабомб. У теорії це звучить дуже привабливо, але в реальності на озброєнні Повітряних Сил складається єдиний тип ракети класу "повітря-поверхня" - Х-29. Однак дальність стрільби такою ракетою не перевищує 10 км, що піддає її носій підвищеним ризикам з боку засобів ППО. Льотчик фактично не зможе запустити ракету, не входячи в зону дії зенітних систем.

У контексті того ж конфлікту на Донбасі це може бути серйозною проблемою, так як на озброєнні супротивника досить велику кількість сучасних засобів ППО. Варіант повномасштабної війни взагалі не розглядається тут у ерзац-штурмовиків практично немає шансів.

Авіабомби, яку пропонують підвішувати під Міг-29МУ2, в серійному виробництві просто не існує. Вона вже досить довгий час вона створюється в ГосКБ "Промінь". Відомо, що такий виріб оснащується телевізійної головкою самонаведення з можливістю самостійного виходу на ціль. Також судячи з недавньої оборонній виставці в Києві "Промінь" також пропонує варіанти обважування, який був перетворив некеровані бомби в коригована. Однак це все дослідні зразки і серійно вони не випускаються.

Оцінити сучасну кабіну, в якій нібито замінені всі радянські аналогові індикатори на цифрові, без повного циклу державних випробувань зараз взагалі не представляється можливим.

Але найголовніше - в Україні немає виробництва фюзеляжів і через "втоми металу" основний парк Міг-29 незважаючи на модернізацію може чисто теоретично долітати до 2030 р. Причому це дата не така вже далека і розрахована на самому "свіжому" літака (весна 1991 року) - машини ранніх випусків виводити з бойового складу треба раніше. Фактично "дедлайн", коли почнуть масово "сипатися" літаки - це 2025 р. А це всього лише через п'ять років!

Тобто знову-таки як з тим же вертольотом Мі-2 виходить, що ми вкладаємо величезні кошти у свідомо безперспективний проект, який не може бути навіть перехідним від радянських машин до західних через відсутність необхідного підвісного озброєння.