Веніславський проти Безуглої. Що відбувається в оточенні Зеленського

Конфлікти в оточенні Володимира Зеленського здебільшого приховані від широкого загалу. Але це не означає, що їх нема. Деякі подробиці внутрішньої політичної кухні висвітлило публічне з'ясування стосунків між двома впливовими нардепами із фракції "слуг народу" — Федором Веніславським та Мар'яною Безуглою.

"Слуга" проти "слуги"

Веніславський з червня 2019 р. був представником президента у Конституційному суді, а з вересня 2022 р. обіймає посаду представника президента у Верховній Раді. Тобто він зараз є офіційним провідником інтересів Банкової в парламенті. Безперечно, таку посаду могла обійняти лише людина, яка користується довірою керівника ОП Андрія Єрмака.

Безугла є заступником голови парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки (до того ж очолює там підкомітет з запровадження цінностей і стандартів НАТО). У травні 2021 р. вона очолила тимчасову слідчу комісію Ради, яка розслідувала, серед іншого, Вагнергейт. Зрозуміло, що для виконання такої делікатної місії теж потрібно було мати довіру Єрмака.

І Веніславський, і Безугла неодноразово виявляли впливовість, яку можна було пояснити лише тим, що за ними стоїть постать Єрмака. Іноді вони діяли і разом. Наприклад, у квітні 2022 р. Веніславський та Безугла виступили із законопроектом №7267 (який, втім, залишився неприйнятим) про контррозвідувальне забезпечення ЗСУ. Тому раптовий конфлікт між ними, що спалахнув 28 лютого, викликав, звісно, подив.

Веніславський вніс до парламенту проект постанови про відкликання Безуглої із складу комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. У пояснювальній записці він заявив, що подальша робота Безуглої в комітеті "створює загрози національній безпеці України в умовах воєнного стану".

Але найцікавіше навіть не в цьому звинуваченні, а в тому, що воно стосується рядового епізоду на засіданні комітету 16 лютого, який не спричинив жодних правових наслідків (тобто комітет не прийняв жодних рішень з цього питання). Просто Безугла сказала на засіданні щось, що не сподобалося Веніславському (а він член того ж комітету). І ось майже через два тижні він вирішив їй помститися — з ганьбою вигнати з комітету, що автоматично означає втрату постів заступника голови комітету і голови підкомітету. Що ж заслуговує на таку жорстоку помсту?

До чого тут (нереалізовна) відставка Резнікова

Щоб відповісти на це питання, потрібно відмотати стрічку історії ще трохи назад і повернутись до 5 лютого. Саме того дня стало відомо, що "слуги народу" зібралися знімати Олексія Резнікова з посади міністра оборони. Ньюсмейкерами виступили Безугла та голова фракції "слуг народу" Давид Арахамія. Причому першою була Безугла: вранці 5 лютого вона оголосила плани комітету на найближчий тиждень, і першим пунктом там стояло заслуховування нового (!) міністра оборони.

Того ж дня відбулося закрите засідання фракції, про підсумки якого перша оголосила, знову ж таки, Безугла: "Кадрові ротації в уряді. МОУ та Мінстратегпром звільняємо". Через годину після неї з анонсом виступив Арахамія: "Рєзніков в рамках уряду переводиться на посаду міністра з питань стратегічних галузей промисловості", а посаду міністра оборони обійме начальник Головного управління розвідки Міноборони генерал-майор Кирило Буданов.

Логічно було припустити, що цю кадрову рокіровку задумали на Банковій, а Безугла та Арахамія лише озвучили рішення Зеленського та Єрмака. Але невдовзі з'ясувалося, що це не так. Наприклад, "слуга народу" Олег Дунда в ефірі телемарафону заявив, коментуючи засідання фракції, що відставка Резнікова — "це більше виглядає як особиста позиція пана Арахамії та пані Безуглої".

В онлайн-медіа сформувалася інша версія подій. Суть її в тому, що Єрмак з огляду на скандал навколо "яєць по 17 грн" хотів замінити Резнікова на свого заступника в ОП Романа Машовця, але Арахамія запропонував Зеленському варіант з Будановим і отримав згоду, після чого Безугла стала терміново готувати засідання комітету, а Арахамія зібрав фракцію.

Можливо, цей план спрацював би, не дарма ж Арахамія та Безугла поспішали. Але вже після того, як вони публічно його анонсували, до них підійшли розумні люди та підказали, що в законі про "Про національну безпеку України" записано — міністр оборони призначається "з числа цивільних осіб". Буданов не захотів звільнятися з військової служби, тому щоб призначити його міністром, потрібно було спеціально під нього вносити зміни до закону. Тим часом наближалося 14 лютого — дата чергового "Рамштайну", і Зеленський вирішив залишити Резнікова на посту (про що він сам і оголосив у Брюсселі). І це цілком влаштовувало Єрмака, оскільки Резніков — його людина, а скандал із "яйцями по 17 грн" вже затьмарився новими корупційними скандалами на митниці.

Загалом, витівка з рокіровкою провалилася. Тим не менш, вона мала результат — наростання внутрішніх напруг у команді Зеленського. Якби Арахамія зміг реалізувати свій план, його вплив посилився за рахунок ослаблення впливу Єрмака. До того ж Безугла вже засвітила свій союз з Арахамією, давши цим сигнал іншим "слугам".

Якби це був єдиний її гріх, то, напевно, він ще не став би приводом для помсти. Але на цьому історія не закінчилась.

Гра в самостійність Ради

Найбільшу лють на Банковій викликало те, що парламент раптом опинився у ролі самостійного гравця. Адже після заяв Безуглої та Арахамії у публіки могло скластися враження, що нардепи зібралися звільняти міністра оборони за корупцію. До речі, Безугла підлила олії у вогонь. 6 лютого, пояснюючи, чому Резніков зберігає крісло, вона заявила, що "ситуація з Резніковим продемонструвала фактичну толерантність українського суспільства до корупції".

Провідником гніву Банкової якраз і став Веніславський. "Посада міністра оборони — це квота, яку ініціює президент перед парламентом. Відповідно, парламент призначає та звільняє за поданням президента. Тому говорити про якісь юридичні процедури, які могли розпочатися, ми не можемо. Тому що подання президента про звільнення Резнікова не було", — заявив він в ефірі телемарафону вранці 7 лютого.

Важко повірити, що юрист, який представляв президента у Конституційному суді, не читав Конституції, в якій записано: парламент має право звільнити будь-якого члена Кабміну, зокрема міністра оборони. І жодного подання президента для цього не потрібно. Те саме записано в законі про Кабінет міністрів: члена Кабміну може бути звільнено з посади Верховною Радою "за власною ініціативою".

Здавалося б, немає нічого страшного в тому, що парламент виявить ініціативу та звільнить міністра із підмоченою репутацією. Але для Банкової, як бачимо, виявилося неприпустимим просто обговорення такої можливості. У депутатів не повинно бути навіть думки про це, а у народу — сподівання, що парламент може проявити самостійність. От і довелося Веніславському в телеефірі дезінформувати народ казками про те, що для відставки міністра оборони потрібне подання президента.

"Яке їхало, таке здибало"

Однак Безугла до цього тонкого натяку не прислухалася і продовжила активність, не санкціоновану в ОП. 11 лютого вона повідомила про винайдену нею хитрість: узаконити військового міністра оборони шляхом внесення правки до законопроекту №4210. Йдеться про проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань національної безпеки та оборони", який було ухвалено у першому читанні 16 лютого 2022 р. (за тиждень до початку великої війни). Якби Комітет вніс цю правку під час підготовки проекту до другого читання і якби Рада за цей закон проголосувала, це створило б можливість замінити Резнікова на Буданова чи іншого генерала.

Наголосимо: це поганий план, бо суперечить стандартам НАТО. І Безугла як голова підкомітету з запровадження цінностей і стандартів НАТО не може про це не знати. Але для ініціаторів цього плану, схоже, відносини з НАТО — це дрібниці порівняно з боротьбою за контроль над Міноборони та його фінансовими потоками.

У будь-якому разі цей план провалився: для його реалізації не набралося голосів у комітеті. І в самому парламенті ця ідея виявилася непопулярною. Але на Банковій вирішили помститися Безуглій — і вийшов класичний зашквар.

Пояснюючи, за що він хоче вигнати Безуглу з комітету, Веніславський стверджує, що 16 лютого на засіданні комітету вона надала членам комітету "завідомо недостовірну інформацію щодо попереднього узгодження нею особисто редакції підготовленого до другого читання тексту проекту закону №4210" з ГУР МО. Звідки Веніславський взяв, що інформація Безуглої 16 лютого була "завідомо недостовірною"? Виявляється, 22 лютого Буданов направив до комітету листа, що ГУР МО не підтримує законопроект №4210. Всупереч логіці, Веніславський відкидає можливість того, що у Буданова між 16 і 22 лютого думка могла змінитись на протилежну (під впливом, наприклад, дзвінків з Банкової).

А ще Веніславський зовсім дарма забув про норовливість Безуглої. Вона не стала чекати на голосування в Раді і швиденько підняла скандал про те, що той хоче вигнати її з комітету. Ну і зі свого боку погнала хвилю негативу на його адресу.

Це було 28 лютого, а вже наступного ранку вона заявила, що на регламентному комітеті і тим більше на засіданні парламенту не розглядатиметься проект постанови, внесений Веніславським. "Тепер цей документ осяде в архіві історичним нагадуванням про епізод. Проїхали", — повідомила вона.

Ймовірно, Банковій не сподобалося, з якою швидкістю роздмухується скандал, який додає негативу всій команді Зеленського. Втім, станом на вечір 1 березня цей проект, як і раніше, не має позначки, що його відкликано. Тож скандал ще не можна назвати вичерпаним. У той же час уже з'явилися чутки про те, що днями очікується велике вкидання компромату на Арахамію. Схоже, за дрібним конфліктом між Безуглою та Веніславським стоїть серйозніша конкуренція між Єрмаком та Арахамією. Це конкуренція і за вплив на Зеленського, і, як наслідок, за контроль над Радою. Важко посперечатися з тим, що Єрмаку хотілося б, щоб людей, які заходили до Зеленського безпосередньо в обхід нього, було нуль. А скандальчик між Безуглою і Веніславським, що виліз у публічний простір, лише пролив трохи світла на те, як все непросто у "слуг" у розбірках за доступ до тіла №1.