Економіка революції. Чому ми втратили Україну 2013 року?

Причому в той час як найбільш здорова частина суспільства мовчки дивилася на події (в основному в студіях політичних шоу), найбільшу активність проявили дві протилежні по нальоту ідеології, але такі однакові за змістом групи політиків. Одні затягнули сумну пісню в стилі співу активістів з кінофільму "Собаче серце": "Важкі роки проходять у боротьбі за свободу країни, за ними інші приходять, вони будуть також важкі".

Другі проявили творчий підхід і розмістили інфографіку в стилі російського режисера Говорухіна: "Україна, яку ми втратили". На інфографіці були зображені базові соціальні та макроекономічні параметри України за станом на кінець 2013-го і минулого років: ВВП (природно, в перерахунку на долари), зовнішньоторговельний обіг у розрізі експорту та імпорту, курс гривні до долара, середня заробітна плата знову-таки у валютному еквіваленті.

Порівняння очікувано виявився не на користь нинішнього дня: трикратна девальвація національної валюти, дворазове падіння доларового ВВП, зниження валютного еквівалента середньої зарплати в півтора рази... Прийом аж ніяк не новий. Порівняння в стилі "коли вільної була Русь, три копійки коштував гусак" робив той же згаданий всує Говорухін.

До речі, гусак дійсно до революції 1917 р. коштував три копійки, так що з формальної точки зору до результатів таких форм аналізу причепитися не можна.

На жаль, такий ефектний інформаційний вкидання не став каталізатором професійної дискусії - чому все сталося саме так, а не інакше. Якщо не вважати, звичайно, посилань на війну. Якщо бути об'єктивними, то анексія Криму і втрата контролю над частиною Донецької та Луганської областей - це не єдина причина наших проблем, а вихідний фактор, щось на зразок спускового гачка, як це вже було з нами під час глобальної фінансової кризи 2008 р.

Як видно з даних держстату, в 2009 р., ми втратили 15,1% ВВП, але вже у 2010-му відновили економічне зростання в розмірі 4,1%. У 2014-2015 рр. падіння валового продукту склало практично те ж значення: сумарно за два роки 16,4%. Ось тільки зростання в 2016 році виявився не таким динамічним, як в попередній посткризовий період: всього 2,3% за минулий рік.

Такий збіг показників скорочення ВВП у періоди двох найбільш значних системних криз (якщо не брати до уваги 1990-е) пояснюється досить просто: неважливо, з якої причини підприємства скорочують відвантаження готової продукції - внаслідок падіння попиту на їхні товари на зовнішніх ринках, а також зниження світових цін або в результаті блокади непідконтрольних територій.

Економічні наслідки приблизно однакові: з ВВП випадають досить великі шматки додаткової вартості, що відображається на ключових макроекономічних параметрах: курсі, платіжному балансі, резервах НБУ, реальних доходах населення, банківській системі.

Але якщо всі ці кризи мають подібну етіологію, то значить, і лікування їх має бути більш-менш універсальним. І головним лікарем при такої хвороби повинен був виступити саме НБУ. Чому він? Та тому, що для мінімізації наслідків кризи йому необхідно, серед іншого, зробити одне ключове дія: збалансувати знамените рівняння американського економіста Ірвінга Фішера, викладене ним у книзі "Купівельна сила грошей" у 1911 р. Мова йде про знаменитого рівняння обміну, яке визначає співвідношення грошової маси, швидкості обігу грошей, рівня цін та обсягу виробленої продукції:
M x V = P х Q,

де M - грошова маса; V - швидкість обігу грошей; P - рівень цін; Q - обсяг виробництва.

Досить безболісне проходження Україною кризи 2008-2009 рр. було обумовлено тим фактом, що тодішнім керівництвом НБУ було застосовано грамотне і своєчасне лікування, насамперед в частині приведення грошового звернення до параметрів нових макроекономічних реалій. У 2014-2015 роках НБУ повів себе як середньовічний ескулап, який будь-які хвороби лікував п'явками і кровопусканням.

У підсумку, якщо Володимир Стельмах у 2008 р. поступив як досвідчений лікар, прописавши пацієнту постільний режим, вітаміни і антибіотики, то в 2014-му було вирішено винести підопічного в голому вигляді на мороз...

У 2008 р. ВВП склав 991 млрд грн, а показник монетарного агрегату М3 (грошова маса) - 516 млрд грн, рівень монетизації ВВП, таким чином, досяг 52%. Передбачалося, що глибина падіння валового продукту в 2009 р. досягне не менше 10%, отже, розмір грошової маси слід скоротити на аналогічну величину. І вона була скорочена в першому кварталі 2009 р. до 464 млрд грн (мінус 52 млрд грн), тобто на ті ж 10%.

У 2013-му ВВП склав 1 465 млрд грн, агрегат М3 - 893 млрд грн, монетизація ВВП 61%. Вже у другому кварталі 2014 р. можна було оцінити можливий рівень макроекономічних втрат: регіональний продукт Криму - мінус 46 млрд грн і втрата частини промислового виробництва Донецької і Луганської областей (оцінювати втрати за рівнем регіонального продукту в цьому регіоні не зовсім коректно, більш правильно за рівнем промвиробництва) - мінус 270 млрд грн. У загальній складності сумарні втрати національної економіки до 2014 р. повинні були скласти трохи більше 300 млрд грн. Для приведення у відповідність рівняння грошового обігу, необхідно було вилучити приблизно 190 млрд грн грошової маси (агрегат М3), тобто довести її у третьому кварталі до рівня трохи більше 800 млрд грн. А скільки ж вона склала насправді? Майже трильйон гривень, а якщо бути зовсім точними - 994 млрд грн, перевищивши допустимий показник на 200 млрд. І саме восени 2014 р. почався черговий виток девальвації гривні.

Куди пішла непродуктивна емісія? Гроші пішли на докапіталізацію державних банків, "Нафтогазу" і приховане фінансування дефіциту держбюджету.

Починаючи з січня 2014 р. такий показник, як чисті вимоги НБУ до центральних органів державної влади, виріс зі 153 млрд грн у січні до 324 млрд грн у грудні, або більше ніж у два рази! НБУ влив у державні інститути 171 млрд грн, тобто переважну частину надлишкової грошової маси, розмір якої був визначений нами вище. Результатом цієї політики стало два ключових негативу: девальвація гривні і галопуюча інфляція.

Якщо в 2009 р. після падіння до 8 грн/$ курс був стабільним, не відхиляючись від досягнутої позначки, то в 2014-му девальвація йшла по наростаючій: з 7,99 у січні до 15,77 грн/$ у грудні. Таким чином, національна валюта знецінилася майже в два рази протягом одного року.

Що стосується інфляції, то в 2009 і 2010 рр. вона становила 12,3 і 9,1% відповідно, а в період 2014-2015 рр. даний показник прискорилося до 24,9 і 43,3% відповідно. Відповідь на причини такої разючої відмінності двох цінових динамік лежить у площині формування ВВП. У період кризи 2008 р. було прийнято правильне рішення скоротити грошову масу в обігу, в результаті чого номінальний ВВП в 2009 р. в гривні, навіть з урахуванням інфляції, виявився нижче, ніж роком раніше: даний показник зменшився з 991 млрд до 947 млрд грн.

Зате в 2015-му номінальний ВВП у гривні в порівнянні з попереднім роком зріс з 1,6 трлн грн до майже 2 трлн, хоча, як ми знаємо, насправді реальний валовий продукт впав на 6,6%. Таке різке зростання номінального ВВП був обумовлений лише одним чинником: навмисно створеної інфляцією, коли показники бюджету та зобов'язання по соціальних виплатах виконувалися, але ціною повного їх знецінення .

Не випадково пік прихованого дефіциту зведеного бюджету був досягнутий саме в 2014 р. - 14% від загального рівня витрат. В чому причина такої разючої відмінності двох моделей реагування на кризу в 2008 і 2014 рр.? Ключова причина - це реакція еліт на кожний із зазначених вище системних обвалів національної економіки. Якщо в 2008-му еліти сприймали криза як глобальне явище, яке необхідно перечекати і по можливості зберегти свої активи в Україні до моменту стабілізації, то в 2014 р. відбулося втеча частини еліт, пов'язаних з минулою владою, а також виведення капіталу новими елітами в очікуванні обвалу банківської системи і національної валюти.

Крім того, якщо в 2009 р. НБУ активно працював з банками, надаючи їм своєчасну підтримку в обмін на помірний висновок ними валютних активів в іноземні юрисдикції, то в 2014-му системність в рефінансуванні банків була загублена, а "роз'яснювальна робота" не вівся зовсім. Для наочного порівняння двох систем регулювання можна зіставити кількість банків-банкрутів у 2009-2010 рр. і 2014-2015 рр., а також порівняти розмір виведення капіталу за кордон у зазначені періоди.

У 2009 р. золотовалютні резерви НБУ скоротилися з $28,8 млрд до $26,5 млрд, або на $2,3 млрд. У той же час в 2014 р. відтік ЗВР Нацбанку склав більше $10,3 млрд: резерви скоротилися з $17,8 млрд (січень) до $7,5 млрд (грудень).

На відміну від 2009 р. в 2014-му регулятор фактично забезпечував за допомогою своїх резервів відтік капіталу за кордон і тіньовий готівковий сектор, тобто не захищав інтереси держави і економіки, а обслуговував зовнішніх кредиторів і біжать еліти.

А також "хеджував" активи діючих еліт, допомагаючи їм "перетікати" з гривні в долар.

Кризи 2008 і 2014 рр. мали різні передумови виникнення. В першому випадку це був глобальний фінансова криза, у другому - агресія РФ. Але їх етіологія була схожою: скорочення зовнішніх ринків для нашої продукції і падіння обсягів виробництва в секторі важкої промисловості, розташованої на Донбасі. З огляду на це, протокол лікування від негативних наслідків також повинен був бути схожим: жорстка монетарна політика, збереження цілісності банківської системи, стабільності національної валюти та бюджетні обмеження. Причому в 2014 р. реалізувати все це було значно простіше: у 2008-му ніхто з простих людей в Україні не розумів, чому за помилки інвестиційних банкірів десь в США розплачуватися потрібно саме їм. Зате на тлі агресії РФ більша частина суспільства змогла б добровільно прийняти запропонований державою режим затягування поясів приблизно на один-два роки. При такому розвитку подій і грамотного застосування монетарного регулювання інфляція в 2014-2016 рр .. склала б не 80, а 20-30%, курс гривні девальвував б не до 27 грн/$, а до рівня 12-14 грн/$. Єдине, що могло перешкодити, - це нездатність тодішніх представників влади показати особистий приклад в помірному способі життя.

На жаль, саме в 2014-2015 рр., як це випливає з публічних декларацій, багато представників "нової еліти" обзаводилися дорогими іномарками і елітним житлом.

На ще більший жаль, в 2014 р. еліти були занадто зайняті виведенням своїх капіталів і "відходом в долар", щоб помічати такі "дрібниці", як рівняння обміну Фішера, курс гривні та інфляцію. А народ? Переважно він копіював поведінка еліт: також "йшов в долар", намагався вивести свої капітали з банків... загалом, разом з "елітами" рубав сук на якому довгі роки не просто сидів, а жив.