Відлуння візиту Блінкена. Чи справді Байден примушує Зеленського до переговорів із Путіним

Банкова знову зіпсувала стосунки з Білим домом. Причиною стало повне нерозуміння Києвом логіки Вашингтона. Це нерозуміння привело до глибокої образи, яка виплеснулася в публічну площину і, у свою чергу, викликала щире здивування у Держдепі. У результаті Банкова була змушена намагатися зам'яти скандал, але осад залишився.

Скандал на форумі YES

Почнемо з образи. Вона проявилася на форумі YES (Yalta European Strategy), який проходив у Києві у секретному режимі 9-10 вересня. "Європейська правда" оприлюднила 46-хвилинний відеозапис засідання за участю Володимира Зеленського. Як наголосила "ЄП", ще у своїй вступній промові він "несподівано почав емоційно звертатися не до зали, а до когось уявного, кого в залі немає — не називаючи імені чи країни".

"Ми не можемо дозволити собі зупинитись. Це мій головний сигнал усім, хто там щось думає десь там, дехто навіть з лідерів, штовхаючи нас кудись в чиїсь зайві обійми. Ні. Ми не можемо дозволити собі зупинитися!.. До того моменту, коли ми відчуємо, що перемога відбулася", — заявив він.

"Жодних уточнень щодо адресата не пролунало. Але відомо, що Зеленський звертався до США, відповідаючи на пропозицію, яку почув за кілька днів до того від держсекретаря Блінкена і яка обурила офіційний Київ", — розповіло видання.

Воно наголосило, що у своїх виступах на форумі представники української влади наполегливо обходили питання про те, що це за іноземний лідер, який схиляє Україну до переговорів з Путіним. За інформацією "ЄП", йдеться про Джо Байдена, послання від якого привіз до Києва Ентоні Блінкен, який відвідав Україну 8 вересня з раптовим візитом.

"Наразі видається, що цей сигнал був не у вигляді ультиматуму чи вимоги, а як рекомендація, — припустила "ЄП". — Утім, і цього виявилося достатньо, щоби схвилювати і збурити Київ. А майданчик YES президент та його команда використали, щоби надіслати США зворотний сигнал. І зробив це не лише Зеленський. Міністр оборони Олексій Резніков, який закривав дводенну конференцію, також згадав про те, що зараз Україну схиляють піти на угоду з Росією. "Ми (за час війни) навчилися багато чому, і в тому числі навчилися не довіряти будь-яким розмовам про мир, які нам пропонують партнери", — сказав він, так само не уточнюючи, про кого з партнерів йдеться".

Ця публікація вийшла досить скандальною. Очевидно, що джерелом здогадів "ЄП" про послання Байдена, яке привіз Блінкен, було не американське посольство і не Віктор Пінчук (організатор форуму YES), а сама Банкова.

Вже наступного дня, 11 вересня, головний політтехнолог Банкової Михайло Подоляк був змушений виступити із спростуванням. "Нагадаю ще раз усім "інсайдерам". Переговорний порядок денний визначає лише Україна. Він відомий: 1. Звільнення всіх територій. 2. Виплата Росією репарацій. 3. Покарання військових злочинців. Наші партнери повністю підтримують цей формат. Жодних інших домовленостей чи тиску немає", — повідомив він у Twitter.

Зіткнення парадигм

Причина цього скандалу — у відсутності порозуміння між Білим домом та Банковою на найглибшому рівні, на рівні парадигм. Йдеться про парадигми щодо переговорів.

Парадигма Білого дому — не йти на переговори, поки твої позиції надто слабкі, а погоджуватися на переговори лише тоді, коли твої позиції досить сильні, щоби ти міг диктувати умови ворогові.

Парадигма Банкової протилежна: якщо твої позиції слабкі, значить потрібні переговори, а якщо сильні, то переговори не потрібні.

Зіткнення цих двох парадигм було неминучим. І воно почалося не під час візиту Блінкена 8 вересня, а набагато раніше – у перші ж дні після початку великої війни.

Наголосимо, що парадигма Білого дому — це не якісь правила, які винайшла адміністрація Байдена спеціально для випадку (ad hoc) російської війни проти України. За цією парадигмою стоять десятиліття життєвого досвіду США як найпотужнішої країни світу у військовому, політичному та економічному плані. Можна сміливо сказати, що це формула успіху. І звісно, Вашингтон у жодному разі не збирався відмовлятися від своєї парадигми, а сподівався переконати Київ.

Можна уявити здивування Вашингтона, коли вже 26 лютого, на третій день повномасштабного російського вторгнення, Банкова публічно заявила, що Зеленський "очікує від Росії повноцінного переговорного процесу". Реакцію Вашингтона в перекладі з дипломатичної мови на нормальну можна перекласти так: "Хлопчику, ти ще надто слабкий для переговорів, Путін тебе з'їсть. Те, що ти підпишеш, буде твоєю капітуляцією, і ми тобі вже нічим не зможемо допомогти".

Україні пощастило, що переговори в Білорусі та потім у Туреччині не завершилися нічим — формально вони вже п'ять місяців стоять на паузі. Колись історики розкажуть, скільки зусиль зробили Вашингтон і Лондон для того, щоб це "везіння" трапилося (тобто щоб привести до тями Київ). Усі ці п'ять місяців західні партнери накачували нас озброєннями та фінансами, навчали наших військових тощо. І вони чітко сформулювали, що "це робиться для того, щоб посилити позицію України на полі бою та за столом переговорів". Ця формула багаторазово зустрічається у виступах американських офіційних осіб на брифінгах у Білому домі, Держдепі, Пентагоні. Вона повністю вписується в їхню парадигму: про переговори можна буде думати тоді, коли твоя позиція буде досить сильною.

До речі, на тому ж форумі YES ця формула теж прозвучала. Її озвучив радник Байдена з національної безпеки Джейк Салліван: "Наша мета, США та союзників, полягає у сприянні досягненню цілей України. Головним інтересом США у цій війні є сприяння відновленню територіальної цінності України шляхом переговорів чи на полі бою".

При цьому Вашингтон, попри надії Кремля, зовсім не втомлюється від України. Як наголосив днями секретар РНБО Олексій Данилов в інтерв'ю "Голосу Америки", "втоми партнерів ми не бачимо. Це ще один напрямок інформаційної операції, яку відпрацьовує РФ". Та й про яку втому може йтися, якщо 2 вересня Байден звернувся до Конгресу з проханням схвалити ще $11,7 млрд на допомогу Україні. Ці гроші мають піти на фінансування наших потреб у жовтні-грудні, зокрема $4,5 млрд — на військову техніку та поповнення запасів Пентагону, $2,7 млрд — на допомогу Україні на оборону та розвідку, $4,5 млрд — на бюджетну підтримку уряду України.

І ось настав час візиту Блінкена. Як наголосив сам держсекретар, "президент Байден подумав, що особливо важливо приїхати в цей час, коли Україна починає свій контрнаступ на півдні, а також на сході". Американці, звичайно, не квапили нас із контрнаступом. Вони чекали, коли ми зберемося з силами та коли будуть вдалі умови. Вони були готові чекати (і при цьому фінансувати нас) стільки, скільки потрібно. І ось вони дочекалися.

Блінкен приїхав, знову ж таки, не з порожніми руками. Він привіз понад $2,8 млрд. У цю суму увійшли новий пакет військової допомоги у розмірі $675 млн, а також майже $2,2 млрд іноземного військового фінансування для України та європейських союзників та партнерів США. "Це дозволить закупити системи, які потрібні вам та іншим у довгостроковій перспективі для стримування та захисту від будь-яких майбутніх агресій з боку Росії", — повідомив держсекретар.

Можна не сумніватися, що на зустрічах у Києві Блінкен висловив захоплення блискучим контрнаступом наших військ. І на розвиток цієї теми цілком могла бути порушена тема про переговори з Москвою. У перекладі з дипломатичної на нормальну це могло звучати так: "Хлопець, а ти, як бачимо, вже накачав м'язи і здатний загнати цього щура в кут. Ще трохи — і ти будеш уже досить сильний, щоб вести переговори з домінантної позиції".

Здивування Держдепу

Як не дивно, але Блінкен після зустрічей у Києві чомусь вважав, що його зрозуміли правильно. Або, якщо він і підозрював, що його не зрозуміли, то принаймні постарався публічно зобразити повне порозуміння між Києвом та Вашингтоном. З Києва він вирушив до Брюсселя на зустріч із генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. 9 вересня на спільному брифінгу у штаб-квартирі НАТО Блінкен поділився своїми враженнями від зустрічей у Києві.

"Наша єдність тут, у НАТО, — заявив він, — необхідна для досягнення наших спільних цілей — підтримки здатності України захищати себе, тиску на Росію у зв'язку з її агресією, забезпечення того, щоб Україна перебувала в найсильнішій позиції, коли дозріють умови для переговорів. Як сказав президент Зеленський, і правильно сказав, дипломатія — єдиний спосіб остаточно покласти край агресивній війні Росії. Ми не бачимо зараз жодних ознак того, що Росія готова серйозно займатися такою дипломатією, але якщо і коли цей час прийде, то Україна має зайняти максимально сильну позицію".

Особливо кумедно звучить цитування Блінкеном Зеленського. Держсекретар США, очевидно, ніяк не очікував того, що того ж дня на форумі YES у Києві вся ця історія отримає зовсім іншу інтерпретацію і до того ж у такому збоченому вигляді виллється в пресу.

Сумнівно, щоб спростування від Подоляка дозволило повністю зам'яти ті збитки, які завдано відносинам Києва та Вашингтона. Тим більше що Подоляк спростував лише "інсайди" від "ЄП", а все те, що наговорили Зеленський і Резніков, воно ж нікуди не поділося.

Коли можна розпочинати переговори з Москвою?

Якби нинішнє непорозуміння стосувалося лише візиту Блінкена, це було б маленьке лихо. Але проблема набагато серйозніша: Банкова, як і раніше, дотримується парадигми, яка протилежна парадигмі Білого дому. А це ускладнює партнерський діалог.

У лютому Банкова, коли ворог з кількох боків підійшов до Києва, демонструвала непристойну готовність вести переговори з Кремлем та йти на дуже серйозні поступки. А зараз Банкова почувається набагато впевненіше (завдяки допомозі на десятки мільярдів доларів та євро від західних партнерів) — і через ту саму свою парадигму публічно ображається на Байдена та Блінкена, які закономірно припускають, що колись настане час переговорів. "Ми ж уже такі сильні, навіщо ж нас підштовхують до переговорів, наче ми слабкі?" — ось у чому суть цієї образи.

У статті на "ЄП" наводяться чудові цитати з виступів Зеленського та Резнікова на форумі YES, де вони розкривають свій погляд на те, коли можна розпочинати переговори з Москвою. Перш ніж переговори стануть можливими, окупанти "мають відійти із захоплених земель", — заявив Зеленський. Резніков підтвердив, що умовою початку переговорів є повна деокупація Донбасу та Криму. "Варіантів "на 24 лютого" вже не існує. На 1 грудня 1991 року. Забирайтеся геть", — підсумував він.

Звучить, звісно, красиво — але лише для тих, кому не важлива ціна перемоги. Припустимо, наприклад, що ми вже звільнили майже всю свою територію, крім останніх 3000 кв. км (це приблизно як площа Керченського півострова). І ось є дві точки зору. Одна: проведемо переговори з ворогом, нехай піде сам, а ми натомість пообіцяємо не наступати на його території. Друга точка зору: жодних переговорів, поки ми не викинемо ворога, і не має значення, скільки наших солдатів загинуть чи отримають поранення, ми за ціною не постоїмо.

Вашингтон бачить, що саме такою є зараз офіційна точка зору Києва. І це, напевно, ще гірше, ніж те враження, яке викликав у Держдепі скандал на форумі YES.

Резюмуючи, наголосимо, що Вашингтон (принаймні зараз) категорично не горить бажанням, щоб ми, звільнивши свою територію, повели наступ на Москву. Тому неважко здогадатися, що переговори з Москвою нам доведеться розпочати (всупереч нинішнім заявам Зеленського та Резнікова) до того, як ми повністю звільнимо свої землі.

Додамо також, що під час візиту Блінкена перспектива наших переговорів з ворогом була суто теоретичною, а зараз вона стала ще більш непроглядною. Вчора Путін здогадався піддати ракетним обстрілам нашу енергетичну інфраструктуру, обравши для цього дату 11 вересня. Можна сподіватися, що тепер нам буде легше отримати добро від Вашингтона на акції відплати. Тобто, що спочатку ворог зазнає відплати на своїй території, і тільки після цього тема про переговори виникне знову.