Ефект "трындычихи". Як Саакашвілі впав жертвою таємного українського зброї
Колишній президент Грузії, а нині український опозиціонер без паспорта Міхеїл Саакашвілі на рівному місці вляпався у черговий скандал, налаштувавши проти себе добру частину української журналістської братії. Хоча місце це не те щоб дуже рівне. Причина події - гарячий кавказький темперамент Міхеїла Николозовича, напоровшийся на не менш гарячий темперамент українських жінок. Загалом, знайшла коса на камінь...
Як виявилося, колишній грузинський президент, незважаючи на солідний український політичний досвід, так і не навчився відповідати на незручні запитання журналістів. Спочатку в інтерв'ю Христини Бондаренко, а на наступний день - Тетяна Даниленко на згадки про корупційні підозри на адресу його соратника Юрія Дерев'янка Саакашвілі відповів невиправдано емоційно, скотившись на образи, сексизм і істерику", посилені бездоказовими звинуваченнями в продажності, чим і накликав на себе гнів в цілому лояльних до опозиції журналістів.
Закиди в сексизмі здаються особливо дивними на тлі того, що Саакашвілі завжди брав до себе в команду молодих і перспективних політиків жіночої статі, і ніколи це не супроводжувалося ніякими сексистськими скандалами. Що ж пішло не так з двома поспіль українськими журналістками?
Зрозуміло, все тут же почали говорити про специфічний вибуховий кавказькому темпераменті, який допомагає, так і заважає Саакашвілі в його українському політичному житті. Але не можна скидати з рахунків і темперамент українських жінок, протистояв Саакашвілі в цих перепалках. І тут не можна не згадати кілька забавних моментів, описаних російськими етнографами в далекі часи позаминулого століття, коли на хвилі європейського націоналізму в Російській імперії також почали активно вивчати і описувати населяли цю імперію народи.
Російські народники XIX ст. слів Путіна про "один народ" росіян і українців чути ще, звичайно, не могли, але і без нього імперські приписи про "триєдиного російською народі" чудово знали. Тим не менше з їх етнографічних заміток, крім формальної декларації триєдності, тотожність російського і українського народів абсолютно ніяк не варто - надто вже кидалися в очі народникам братські відмінності і в зовнішньому вигляді, і в одязі, і в мові, і в побуті і, звичайно ж, в національному характері. Більш того, всі етнографи того часу фіксують - росіяни і українці явно себе протиставляють один одному, але це вже виходить за межі нашої теми.
Так от, в записках російських етнографів помічено кілька вельми специфічних рис українського національного характеру. По-перше, це дуже помітна різниця між темпераментом чоловіків і жінок. Перші хитрі, потайні й лаконічні, говорять мало і виключно по справі, а ось другі базікають без угаву: "Малорусс говорить, звичайно, повільно і звужується донизу, з лаконічним. - "Був на ярмарок?" - "Еге" - "Продавши воли?" - (Кивок). - "А де ж гроші?" - "Овва!" - "Пропыв?" (Немає відповіді). Розмову закінчено. Зате жінки дуже балакучі і, взагалі, кажуть бойко; між ними "цокотуха" і "сорока" - не рідкість". При цьому наголошується особлива енергійність, жвавість і підприємливість українських жінок, що росіян, що звикли до жіночої покірності, чимало дивувало.
Але ще більше росіян XIX ст. дивувало і неприховано дратувало те, що "малорос" дозволяв своєї "баби" брати участь в обговоренні важливих справ з третіми особами, а враховуючи вищезазначену особливу балакучість і темпераментність українок, москаль, який вирішив вирішувати якісь ділові питання з українською родиною, опинявся під серйозним вербальним пресингом його прекрасної половини. Така от українська сімейна манера вести розмови для російського мужика, який звик спілкуватися з жінками за схемою: "Мовчи, бабо, що ти розумієш", і дратувала його найбільше. У таких ситуаціях роздратований москаль бачив в першу чергу "підлу хитрість хохла", який спеціально "нацьковував" на нього свою "бабу", щоб емоційно того вимотати, а після у незвичного до суперечок з жвавої жінкою виснаженого кацапа виторгувати все, що потрібно.
Як бачимо, Міхеїл Николозович попався в майже аналогічну ситуацію - ні перекричати, ні переистерить двох українських журналісток він так і не зміг. Та й звинувачення екс-президента Грузії на адресу журналісток дуже схожі на скарги москалів з минулого, мовляв, АП спеціально підсунула йому панянок з темниками, щоб вивести з себе.
У підсумку Саакашвілі явно програв. І якщо з своєю знаменитою перепалки з Арсеном Аваковим Саакашвілі зміг вийти в ролі невинно потерпілого від невитриманого колеги, адже це Міхеїла Николозовича дражнили "бе-бе-бе" і в нього кидалися склянкою, то тут вийшло рівно навпаки. Формально в цьому конфлікті Саакашвілі виступив агресором, а журналістки - жертвами, але тільки формально. В реальності ж останнє слово залишилося за журналістками, і на невитриманість грузина-апатрида Даниленко та Бондаренко відповіли потужним інформаційним хуком. Так що саме Саакашвілі тепер повинен відчувати себе жертвою.
