Ефект "Стінгера". Чому Україні дуже потрібні "Джавелины", хоча стріляти ними особливо нікуди
Після чуток про можливий вже прийняте рішення адміністрації США надати допомогу Україні летальним зброєю в наших ЗМІ почалася справжня істерія, ступінь якого залежала тільки від фантазії автора. І першим ділом, звичайно, стали говорити про протитанкових ракет "Джавелин", які в деяких публікаціях стали виглядати як "вундерваффе", здатне знищити Кремль з усією її армією. Однак, як кажуть, "не все так однозначно"...
Отже, на сьогоднішній день військові фахівці визначають з деякими застереженнями три покоління керованих протитанкових ракет, які різняться принципом управління, за способом наведення, а також за ступенем мобільності.
Ракети першого покоління, природно, були самими примітивними і наводилися на мета в ручному режимі, коли оператор за допомогою джойстика поєднував ракету з метою. При цьому управління ракетою було реалізовано через провід, який разматывался зі спеціальної котушки, встановленої в самій ракеті. Найбільшою проблемою цих ракет була складність наведення - операторові потрібно було постійно утримувати мета в полі зору, поєднуючи ракету. В радянській (а потім і української) армії таким комплексом був "Малютка". До початку війни на Донбасі ці комплекси були зняті з озброєння. Однак після того як в стрій стали ставити БМП-1 з зберігання, на яких встановлювалися такі ракети, вони потрапили на фронт. Про випадки їх ефективного використання майже нічого невідомо через відсутність підготовлених операторів.
Найпоширенішими на сьогодні є ракети другого покоління, у яких реалізована напівавтоматична система наведення. Їх ефективність зросла в рази, хоча оператор раніше був змушений супроводжувати мета в прицілі. При цьому основні команди ракеті "видавала" вже апаратура. Час знаходження оператора на стаціонарній позиції в уразливому становищі скоротилося до 20-25 сек.
В радянській армії друге покоління було представлено ПТРК 9K111 "Фагот" (прийнятий на озброєння в 1970 р.), ПТРК 9К113 "Конкурс" (1974) і ПТРК 9К115 "Метис" (1978). Ось ці ракети досить активно застосовувалися під час бойових дій на Донбасі, причому за основним призначенням (поразка бронетанкової техніки) "роботи" розрахунками було мало в силу специфіки самої війни. Наші воїни активно розстрілювали запаси накопичених на складах ракет у бліндажі, окремо розташованих будівель, при цьому вдалих пусків з реальними результатами було небагато. З останніх варто назвати події квітня 2016 р., коли в районі Калиново (Луганська обл.) ракетами "Метис" були вражені дві вантажівки бойовиків.
І нарешті, ПТРК третього покоління є самими сучасними і реалізують принцип "вистрілив і забув": тобто після пострілу оператор зовсім не скований у переміщеннях. При цьому наведення ракети здійснюється або за подсвету лазерним променем з боку, або ракетою самостійно (за допомогою головки самонаведення). До таких ракет відносяться насамперед американський "Джавелин" та ізраїльський "Спайк". В радянській армії до моменту розпаду Союзу таких комплексів не було.
Найсучасніший комплекс на озброєнні української армії - "Корсар", який умовно можна віднести до покоління "2+". Тобто оператор комплексу повинен лише поєднувати перехрестя прицілу і мета, а ракета наводиться на об'єкт ураження самостійно. Такий принцип, до речі, реалізований і на радянських ракет "Штурм".
При цьому в ході локальних війн останнього часу, наприклад у Сирії, російські танки (аж до найсучаснішого Т-90А) цілком успішно палились повстанцями і игиловцами ракетами другого покоління - американськими "Тоу" досить застарілих за західними мірками модифікацій.
Не думаю, що наші військові у разі великомасштабного російського наступу не змогли б точно так само палити російські танки такими відносно застарілі ракети. Тобто справа тут не в самому "Джавелине", який, до речі, як мінімум в два рази дорожче нашого найсучаснішого "Корсара" і вже точно в рази дорожче російських ракет, які ще поки в достатку знаходяться на східноєвропейських складах.
У випадку з американськими поставками протитанкових комплексів швидше всього мова піде про так званий "ефект Стінгера", коли поставлені в 1985 р. американцями афганських моджахедів переносні зенітні ракети "Стінгер" фактично позбавили радянську авіацію переваги. Після кількох десятків втрачених вертольотів і літаків радянські льотчики перейшли на удари з таких висот, звідки допомогти своїм військам було малореально. Причому поставлено було за три роки всього 250 комплексів і 500 ракет до них, і значить, вони фізично не могли перебувати по всьому Афганістану. Тобто користь від "Стінгерів" була більше психологічної - радянські льотчики і командування у плануванні операцій виходили з того, що у супротивника така зброя є, і тому свідомо обмежували застосування авіації, у тому числі бойових вертольотів, які найбільш уразливі для ракет із землі.
Ефект же від отримання американських комплексів, враховуючи нинішні реалії інформаційної війни, був би просто колосальним. Перш за все, досить відчутний удар був би завданий по бойовому духу гібридних формувань. Ще в Дебальцеве взимку 2015 р. після перших же втрат від дій наших "Булатів" 1-ї танкової бригади танкові екіпажі бойовиків відмовлялися йти в бій. А тепер, коли бойовий склад щедро розбавлений "пятнадцатитысячниками", і поготів.
По-друге, для Росії це буде прямий виклик і реальний доказ допомоги Заходу Україні в її гібридної війні. І найголовніше - такий ефект буде досягнутий навіть при тому, що ці ракети жодного разу не будуть використані на фронті, де, відверто кажучи, цілей для такого дорогого зброї майже і немає.
Серйозний психологічний удар буде нанесений і по внутрішньої опозиції, яка свідомо чи ні працюючи на Кремль, стверджує, що американці і європейці як союзники годяться тільки для того, щоб шикарно промарширувати по Хрещатику в День Незалежності.
Загалом, навіть не враховуючи прекрасні характеристики протитанкових "Джавелинов", варто визнати, що їх отримання буде важливим елементом у гібридної війні і точно зробить серйозний вплив на хід бойових дій на Донбасі.
