Два роки Зеленського. Підсумки

21 квітня 2019 року в Україні пройшов другий тур виборів президента. За Володимира Зеленського тоді проголосували 73,22% виборців. Що зробив і чого не зробив президент за два роки?

Володимир Зеленський / Getty Images
Зміст

Суспільний договір

2019. Давайте дамо цьому хлопцю щось зробити, а якщо йому не вдасться, ми виїдемо за кордон.

2021. Вони імітують боротьбу з коронакризою, а ми імітуємо, що слухаємо їх. Виїзд за кордон ніхто не скасовував.

 Критичність цієї історії полягає в тому, що із суспільного договору зникає майбутнє як таке.

Економіка

У доларовому еквіваленті ВВП за 2020 рік навіть виріс, порівняно з 2019-м. Але в той же час ми маємо чітко сказати самим собі: нам щастить. Причин, як мінімум, чотири. Зростання цін на зернові, зростання цін на залізну руду, зростання попиту на нашу ІТ-сферу завдяки локдауну і, нарешті, збільшення офіційних переказів заробітчан (неможливість вживу передати гроші).

Жодних системних змін не відбулося і не відбувається. На кінець епохи бідності ніхто не очікує. Зараз ми проходимо одну з найглибших точок апатії суспільства за всі роки незалежності. Це, з одного боку, допомагає владі, а з іншого — відкладена проблема загрожує відкладеними катаклізмами, які, як мінімум, можна було б трохи згладити зараз. 

Міжнародна політика

На сьогодні ми пробуємо здаватися проамериканською державою, щоправда, без будь-якої зовнішньої політики і без політики щодо стосунків зі США.

Ескалація на Сході

Влада боїться вголос сказати про можливість воєнних дій. І це призводить не лише до роздратування суспільства (люди хочуть почути щось конкретне від влади), але й до появи страху, що ми не готові до війни. 

Олігархат

Зараз відбувся консенсус олігархів з Офісом та президентом. Суть консенсусу проста: влада імітує боротьбу з олігархатом, а канали олігархів не критикують владу взагалі. Закриття "каналів Медведчука" призвело до ситуації, коли критика Зеленського йде виключно через канали, пов'язані з Порошенком, і в інформпросторі немає превалювання негативу щодо влади.

Закон про олігархів навряд чи змінить розклад сил і буде писатися, судячи з усього, перш за все проти Порошенка. Ключове для Заходу і для Зеленського питання Коломойського поки "зависло". Офіс не має жодних рішень, а Коломойський імітує повну лояльність, очікуючи часу, щоб зробити спробу розторгуватися. 

Боротьба з корупцією

Боротьба з корупцією звелася до:

  1. війни за збереження на посаді керівника НАБУ Артема Ситника (вже зараз зрозуміло, що він відбуде повністю свій семирічний термін, який закінчиться через рік);
  2. війни за призначення керівника САП (поки ми не розуміємо, хто це буде);
  3. війни за контроль над судовою гілкою влади, яка призвела до повного хаосу системи (немає ні свободи судів, ні контрольованості з одного центру впливу).

На сьогодні тема боротьби з корупцією відійшла на другий план через загрозу агресії з боку РФ. І головні "бойові дії" будуть проходити по лінії призначення керівника САП. Судячи з усього, це буде одне із пакетних питань по наданню нам допомоги взагалі і летальної зброї зокрема. 

Рішення РНБО

Рішення РНБО квазіюридичні і несуть, насамперед, декларативний характер. Водночас, вони дають групам впливу у владі певне вікно можливостей, яке може бути використано для зайняття економічних ніш тих, хто потрапив під санкції. Але проблема в тому, що "проковтнути" весь пиріг неможливо за відсутності централізованої системи управління. Тому за деякий час ми маємо всі шанси опинитися в ситуації, коли колишні "контрабандисти" будуть виконувати підряди у нових власників схем. Така ж ситуація була в 2010-14 рр., і після перемоги Революції гідності. 

Інструмент санкцій ефективний для тимчасового вибивання з системи певних кадрів, але він не вирішує ані питання корупції, ані питання кадрового голоду.

Інформаційна політика

Інформаційна політика зводиться до поточного хайпу і переведення фокусу уваги з одних тем на інші. Системну інформаційну політику неможливо проводити з однієї простої причини: неможливо піарити те, чого немає. Єдина наскрізна тема для піару – "Велике будівництво". Але ця тема не може об'єднувати країну. 

Влада не запропонувала жодної ідеї, яка дала б привід до гордості — і це є однією з головних загроз для нас, як для нації. Річ у тім, що національна ідея в її романтичному прояві вичерпала себе. А нова не пропонується — про неї ніхто навіть не думає.

Два головні підсумки двох років Зеленського

  1. Зеленському дуже подобається бути президентом.
  2. Зеленський зрозумів, що простих та швидких рішень немає. Однак що запропонувати людям – наразі невідомо.