Погана звичка. Чому програма МВФ не замінить Гонтарєвої здорового глузду

Вже утворилися величезні групи як палких прихильників, так і принципових противників співпраці з МВФ. Прихильники Фонду навіть розщепилися на кілька умовних фракцій.

Пропащі — нагнітають паніку перед кожним траншем та чають кінець світу і воскресіння мертвих у разі неотримання.

Кубышечники — наївно вважають, що потрібно захомячить все, що дають, інакше інвестор не полюбить і не відвідає.

Супротивники в основному виступають за свій, український велосипед і не чекають від Заходу нічого хорошого і безкоштовного.

Фігурально висловлюючись, місія МВФ — це якась подоба швидкої фінансової допомоги. Коли країна занурюється в пучину системної кризи і капітал тікає за кордон, а в борг не дає ніхто (або дає, але дорого), МВФ стає незамінним кредитором, щоб залатати дірки в платіжному балансі. Але ось "пацієнт" довезен до лікарні, далі починається робота зовсім інших лікарів: реформи та залучення інвестицій під них. Інвестиції взагалі є універсальним критерієм ефективності реформ: пряма залежність — чим ефективніше реформи, тим більше інвестицій (внутрішніх і зовнішніх) і навпаки. Фонд оплачує квиток до "здравниці", а далі реанімаційні процедури можуть тільки нашкодити.

Україна — це пацієнт, який в 2014 р. загальмував реанімобіль МВФ, який їхав взагалі до іншого пацієнта. З тих пір під впливом панічних атак пацієнт-Україна не хоче виходити з реанімобілі і проходити курс системного лікування. У машині швидкої допомоги надійніше, наче в крапельниці не глюкоза, а щось міцніше.

До речі, що стосується інвестицій: у 2016 р. Україна залучила $3,8 млрд прямих іноземних інвестицій, з них тільки 1 млрд — це реальні кошти інвесторів, все інше — докапіталізація банків в основному за рахунок конвертації боргів перед материнськими структурами в капітал (по суті це не інвестиції, а проста бухгалтерська проводка). Інвестиції в розмірі $25 на людину — навіть країни Африки давно забули про таких видатних досягненнях.

На даному етапі Україна вже має: триразове знецінення національної валюти, інфляція за три роки майже 80%, деіндустріалізація економіки, руйнування науки, системи освіти та охорони здоров'я, масова міграція за кордон.

Виникає питання, а що ж реально потрібно нашій країні для динамічного зростання? Україна потребує комплексному застосуванні широкого спектру стимулюючої терапії:

а) монетарної, що передбачає спрямування фінансових ресурсів у реальний сектор економіки і зниження процентних ставок, в тому числі шляхом компенсації із спеціальних бюджетних фондів;

б) державної — шляхом реалізації інфраструктурних проектів, розміщення державних замовлень, створення умов для зростання доходів українців;

в) податкової — у вигляді розширення податкової бази і повного відшкодування податку на додану вартість.

Замість цього МВФ вимагає все з точністю до навпаки: застосувати жорстку монетарну політику, спрямовану на витискання грошової маси з широкого обігу (грошова маса повинна бути сконцентрована в банках та депозитні сертифікати НБУ); вільний обмінний курс національної валюти, при якому низька інфляція можлива лише в умовах жорстокої грошового голоду; скорочення державних видатків (у тому числі обмеження доходів громадян); ліквідація системи спрощеного оподаткування малого та середнього бізнесу.

В результаті такої політики влада втрачає головний ресурс — довіра суспільства і бізнесу, що призводить до відтоку в тінь внутрішніх ресурсів і відсутності зовнішніх.

Виникає питання: чи може ситуація в Україні настільки особлива, що ми не можемо без МВФ? Як казала Валерія Гонтарєва: "Я можу сказати, що у країн СНД ситуація гірша, адже ми перебуваємо під амбреллой (парасолькою)". Так чи гірше тим, у кого немає цієї загадкової "амбрелы"? При цьому варто відзначити, що в 2015 р. Україна з чинною програмою МВФ, впала значно нижче країн тих же СНД (див. зростання/падіння ВВП в 2015 р.) .

Причому всі вони перебували в тій чи іншій парадигмі проблем. РФ — під впливом західних санкцій і в умовах обвального падіння цін на енергоресурси. Казахстан — в умовах стагнації сировинних ринків. Білорусь — в умовах скорочення російського ринку збуту. Наведені дані і Азербайджан з Вірменією, які знаходяться в умовах перманентного воєнного конфлікту в Нагірному Карабасі і виділяють значні кошти на оборону. Як бачимо, "амбрела" МВФ не захистила нашу країну. Крім того, цілком доречне запитання, а чи могла?

Варто відзначити, що після живенького старту в 2014-2015 рр. програма співпраці МВФ і України різко здулася в 2016-му, і щоб отримати $1 млрд. довелося терміново впроваджувати е-декларування і підписати. Насправді на даному графіку зашифрований секрет полішинеля: навіщо Фонду кредитувати Україну?

Головне завдання МВФ зовсім не допомога нашій країні. У тому ж 2016 р. нічого не сталося такого, що могло б образити Фонд і змусити його урізати фінансування кредитної програми. Чому ж така нелюбов? Насправді все прозаїчніше: завдання Фонду не допустити дефолт України і змусити нас виплачувати зовнішні борги, щоб не постраждали зовнішні кредитори. Саме тому сума кредитування була максимальною у 2014-2015 роках, коли виплати були найбільшими (див. кредити МВФ, видані Україні в 2014-2015).

Але в кінці 2015 р. було підписано угоду про реструктуризацію зовнішньої заборгованості України і необхідність рефінансувати наші борги зникла. У зв'язку з цим питання, чи МВФ давати гроші Україні до 2017 р., поставлений невірно. Звичайно буде, але трохи, пару траншів на кілька мільярдів доларів, адже Україна зобов'язана повернути Фонду в поточному році $1,5 млрд, а взяти їх ніде, крім як з нового траншу. Таким чином, МВФ як би фінансує сама себе, а Україна відіграє роль транзитної точки, при цьому виконуючи купу попутних вимог (пенсійний вік і ринок землі).

У відносинах з МВФ важливо розуміти, що Фонд дасть нам рівно стільки, скільки потрібно на виплату зовнішньої заборгованості: адже оголошувати Україні дефолт у разі несплати якось не з руки. Як з гордістю заявив колишній прем'єр Арсеній Яценюк, Україна до 2014 р. в умовах війни виплатила $14 млрд боргів, а привернула від зовнішніх кредиторів всього 9 млрд.
"Досягнення", яке тягне на глибоке дослідження. До речі, а чому б МВФ нас і не кредитувати на постійній основі? Всі його транші йдуть в резерви НБУ, тобто використовувати їх особливо не можна за винятком деяких особливо обумовлених випадків. Всі гроші лежать на кореспондентських рахунках НБУ в західних банках, тобто гроші Фонду не йдуть з "сім'ї". Та що там рахунки. Більшу частину золотовалютних резервів ресурсів НБУ складають цінні папери, у тому числі облігації казначейства США. Таким чином, транші МВФ транзитом через Україну надійно прибудовані і працюють на західну фінансову систему. Україні залишається тільки платити відсотки по кредиту, повернути борг після закінчення терміну.
В результаті з допомогою МВФ після триразового падіння гривні та інфляції Україна в листопаді 2016 р. прийшла до рівня резервів лютого 2014 р. (див. Динаміка офіційних резервних активів НБУ).

Але тоді це були значною мірою чисті резерви, тобто свої, а тепер резерви сформовані в основному за рахунок чужих коштів. Крім того, звернемо увагу на їх структуру: в лютому 2014 р. майже $3 млрд ліквідної валюти на рахунках, а тепер тільки 1,5 млрд (у два рази менше). Схожа динаміка і по золоту: скорочення запасів з 1,36 млн тройських унцій до 0,8 млн (див. Динаміка запасів золота). Дійсно, навіщо нам цей мерзенний метал, від нього всі біди в світі. Частка валюти і депозитів у структурі резервів НБУ скоротилася 18 до 10%.

Яким повинен бути план України в 2014 р.? В першу чергу примат національних інтересів над зовнішніми зобов'язаннями. На момент гарячої стадії війни на сході країни Україна повинна була оголосити про тимчасовий мораторій на виплату зовнішніх боргів як держави, так і корпоративного сектора (до грудня 2014 р.). Інакше кажучи, дефолт. Валютні операції повинні були бути істотно обмежені до рівня критичного імпорту, як це було під час кризи 1998 р.. Природно, це порушило б інтереси зовнішніх кредиторів, які недоотримали б свої мільярди, але зате дозволило б врятувати курс і не дати розкрутитися маховика інфляції.

До кінця 2014 р. необхідно було розробити план реформ, в першу чергу по демонополізації економіки і примусової реструктуризації діючих монополістів і фінансово-промислових груп.

Замість ефективного контролю курсового коридору, який дозволив би зберегти досить широкий інвестиційний горизонт планування, під тиском МВФ була запущена програма інфляційного таргетування, яка призвела до скорочення сукупного платоспроможного попиту і виродження внутрішнього ринку в феодальний базар з натуральним обміном.

Час було непростимо втрачено. Валютні резерви пущені за вітром, вкрай невдала реструктуризація зовнішніх боргів у 2015 р. заклала ризик дефолту вже в 2019-м. Втрачено час, довіра, люди стали біднішими, а проблема забезпечення інтенсивного росту і боргів постане на повний зріст уже через два роки.

І підвищення пенсійного віку взагалі не стоятиме на порядку денному. Доведеться вирішувати проблему існування пенсійної системи. Пенсійний фонд необхідно буде ліквідувати як збанкрутілий механізм, який не зміг виконати покладену на нього функцію ефективного перехідника від системи пенсійного забезпечення планової економіки до ринкових систем. Разом з ним повинні почити в бозі і неефективні податки і збори, що нараховуються на фонд заробітної плати.

Пенсійні виплати необхідно здійснювати безпосередньо за рахунок державного бюджету та резервного бюджетного фонду, наповнюваного з допомогою експортних сировинних мит та рентних платежів за природні ресурси. Такі виплати повинні називатися не пенсією, а мінімальною соціальною виплатою, максимальний розмір якої повинен обмежуватися середньої зарплати по країні, а мінімальною — прожитковим мінімумом.

Бізнес повинен платити з фонду заробітної плати один внесок у розмірі не більше 15% (включаючи сюди і прибутковий податок). Це дозволить вивести з тіні до 90% працівників, тобто збільшити кількість платників на 10 млн чоловік. Що стосується пенсійної системи, то її необхідно запускати з чистого аркуша, виключно як накопичувальну і добровільну, за участю держави і на недержавній основі. Втім, це вже інша історія. А що стосується програми МВФ, то, фігурально висловлюючись, вона вирішує завдання, як занурити економіку в формалін і не дати їй розкластися під дією негативних зовнішніх факторів. І не важливо, що економічний ландшафт піддослідної країни буде схожий на марсіанський. Українець, на відміну від відомого героя фільму "Марсіанин", опинившись один на червоній планеті, не вважає картоплини і кількість гною, а чекає місію порятунку. Хоча в душі знає, що правильний облік ресурсів і правильні, але неприємні рішення доведеться приймати самому.