Дрон на двох. Яким буде спільний українсько-турецький ударний безпілотник
Прес-служба Ради національної безпеки і оборони України заявила про створення державною компанією "Укрспецекспорт" та турецькою компанією Baykar Defence спільного підприємства для серійного виробництва нових зразків сучасного озброєння.
Цікаво, що першим заявленим проектом стала розробка безпілотного літального апарата нового покоління. Зрозуміло, що ніяких деталей на сьогоднішній день немає, тому ми можемо лише припустити, що саме з вітчизняних напрацювань зацікавило турецьких партнерів.
Адже розвиток турецького військово-промислового комплексу йде досить зрозумілою схемою - крім закупівлі за кордоном сучасних зразків бойової техніки, Анкара в обов'язковому порядку купує технології і локалізує виробництво хоча б частини деталей та агрегатів у себе. Так було з програмою виробництва винищувачів п'ятого покоління F-35, саме за такою схемою вони працюють з Російською Федерацією в плані купівлі ЗРК С-400 "Тріумф". Причому тільки Москва погодилася на такі умови - ні США, ні Франція, ні Китай на це не пішли.
І якщо вже мова пішла про спільне виробництво безпілотників, то варіантів повноцінного співробітництва насправді не так багато. Насамперед турецьку сторону цікавить розвідувально-ударний комплекс стратегічного призначення. За типом американського "Предатора" або китайського Wing Loong. Однак з цілком очевидних причин ні США, ні Китай не підуть на їх умови.
І тут залишається ще один варіант - Україна, яка має хоч і скромний, але досвід у проектуванні літаків і чисто теоретично безпілотників. Мова йде насамперед про конструкторському бюро "Антонова". І його проект безпілотника "Горлиця", який анонсований насамперед як ударний.
Цікаво, що ця 14-метрова багатотонна машина стане першою для конструкторів, які мають досвід в створенні військово-транспортних літаків. Однак, як запевняє генеральний конструктор "Антонова", "досвід і знання у нас є". Причому посилаються на те, що проектні роботи над безпілотниками АНТК вів ще за часів СРСР.
Однак грошей у "антоновців" довести проект хоча б до прототипу немає, а наші військові не мають такої практики вкладати гроші на рівні проекту (ну якщо це не пов'язано з ракетними технологіями). Тому як мінімум чотири роки проект знаходиться в підвішеному стані. З одного боку - підтримка вітчизняного виробника - це вкрай потрібна справа, але з іншого - ударні безпілотники потрібні вже сьогодні, бо йде війна.
Тому, до речі, і Україна змушена купувати польські одноразові Warmate, так і турецькі Bayraktar TB2. Причому цікаво відзначити, що ще на етапі отримання перших турецьких апаратів були повідомлення про локалізації виробництва в Україні. Тобто налагодження крупносерийной складання Bayraktar TB2 на потужностях АНТК "Антонов", а також озброєння вітчизняними зразками протитанкової ракети і коригованої бомби. Прописано це в угоді, поки незрозуміло.
І якщо вже мова зайшла про безпілотниках, причому стратегічного значення, то чисто теоретично для Туреччини може бути цікава і ще одна наша напрацювання в цьому напрямку. Мова йде про економічний і невеликому двигуні для ударного дрона. І такий є в асортименті продукції запорізького "Мотор-Січ". Це двигун МС-400, спеціально створений для безпілотних літальних апаратів.
Згідно з даними від виробника двигун має високу надійність і паливну економічність, низьку питому масу і витрата палива, тривалий термін зберігання та експлуатації в складі об'єкта при мінімальному обсязі робіт з технічного обслуговування. Важливим елементом є надійний швидкий запуск в широкому діапазоні зовнішніх умов експлуатації, стійкість до нерівномірності повітряного потоку на вході в двигун, здатність мимовільно виходити з помпажу.
Двигун викликав великий інтерес у світі. У свій час його активно купували Китай, Білорусь та інші країни. При цьому повну картину привести неможливо, так як ці дані засекречені, але відомо, що зараз такі двигуни активно купує Ізраїль для своїх розробок.
Власне, двигун МС-400 став основою мінімуму для трьох відомих проектів крилатих ракет. Так, на початку "нульових" Пакистан розробив крилату ракету Babur, на основі американських крилатих ракет RGM-109 Tomahawk Вlock 3 з використанням українського двигуна.
У зв'язку з високим ступенем секретності ракетних розробок в Пакистані офіційного підтвердження постачання ракетних двигунів з України не було. Однак тоді спостерігачі висловлювали думку, що двигуни могли поставлятися через Китай, який вже тривалий час співпрацює як з Пакистаном, так і з Україною.
Цей же двигун використовується у китайської ракети DF-10 (експортне обозначениеСЈ-10) і білоруському проекті "Лелека". І якщо китайські ракети, запущені в серійне виробництво і нині масово надходять на озброєння армії, то про білоруському проекті актуальної інформації немає.
В цілому можна говорити про те, що будь-яка співпраця з отриманням закордонних технологій є вкрай корисним для нашого військово-промислового комплексу. Адже технологічне відставання є основним гальмом для розгортання серійного виробництва тих чи інших вельми перспективних зразків озброєнь, які, як правило, існують лише в одному екземплярі.
