Грузинський досвід. Чому ВПС Росії програють в небі України
І хоча вважається, що російські збройні сили виконали поставлені перед ними бойові завдання, однак оплачено це було досить високою ціною, як для чотириденної війни. І хоча після війни росіяни провели цілий ряд реформ, однак як показали події на Донбасі влітку 2014 р., а особливо дії авіаційного угруповання в Сирії, велика частина проблем залишилася.
Особливий інтерес для підвищення обороноздатності України представляє досвід використання системи ППО Грузії у війні. Тим більше, що наша країна зробила дуже багато для створення ППО Грузії. Так, її основу становив окремий зенітно-ракетний дивізіон, який був сформований на базі отриманих влітку 2007 р. з України трьох зенітно-ракетних комплексів 9К37М1 "Бук-М1" - кожен комплекс включав в себе чотири самохідних вогневих установки з чотирма ракетами на кожній. Саме цей мобільний дивізіон брав найактивнішу участь у бойових діях.
До складу військової ППО входили дві батареї ЗРК "Оса-АК" і одна батарея ЗРК "Оса-АКМ" - всього 12 бойових машин з шістьма ракетами на кожній. Крім того, на озброєнні грузинської армії було деяку кількість застарілих 57-мм зенітних гармат З-60,15 23-мм ЗСУ-23-4'Шилка", близько 20 установок ЗУ-23 на різних самохідних шасі, 30 ПЗРК "Грім" і близько 100 ракет до них (польська версія радянського ПЗРК "Голка-1"), а також кілька десятків ПЗРК "Стріла-2М". Грузинським "ноу хау" було створення мобільних розрахунків ПЗРК на квадроциклах підвищеної прохідності. Найсучаснішими була батарея ізраїльської ЗРК ближньої дії Spyder-SR з ракетами класу "повітря-повітря" Python 5 і Derby в якості зенітних.
Ще однією "родзинкою" був наш вітчизняний комплекс пасивної радіотехнічної розвідки "Кольчуга-М" у складі трьох розвідувальних станцій, поставлений в 2006 р. за $25 млн. Завдяки використанню цього комплексу грузинські військові могли перекрити фронт до 1000 кілометрів з дальністю виявлення повітряних цілей від 200 до 600 кілометрів.
І найголовніше - знову-таки українська корпорація "Аеротехніка" у 2007 році зв'язала всі грузинські військові і цивільні РЛС, а також комплекс "Кольчуга-М" в єдину мережу контролю за повітряним простором ASOC, центральний командний пункт якої з 2008 р. був підключений до Натовської системи обміну даними про повітряну обстановку ASDE.
У результаті хоча сил прикрити всю територію Грузії було явно недостатньо, однак повітряний простір над Південною Осетією було прикрите надійно і тактично грамотно. Радіолокатори пасивної розвідки "Кольчуга-М" отримували картину обстановки в повітрі, передавали координати цілей перебували в засідці розрахунками ЗРК "Бук-М1" і "Оса-АК/АКМ", які успішно атакували російські літаки.
В результаті російська авіація, яка виконувала бойові завдання над Південною Осетією, з 8 по 10 серпня зазнала таких втрат, які навіть росіяни крізь зуби назвали "нічим не виправданими".
Так, вже вранці 8 серпня в районі Гори розрахунок "Бука" збив розвідник Су-24МР, який пілотував екіпаж льотно-випробувального центру з Ахтубінська у складі двох полковників. Літак впав на грузинській території в 17 кілометрах від Горі. Пілоти встигли катапультуватися, але Ігор Ржавитин загинув. Полковник Зінов, отримавши при катапультуванні травми голови і хребта, не міг пересуватися. Зазначимо, що грузинські солдати знайшли його і відвезли в тбіліський госпіталь. Досі не зрозуміло, навіщо на розвідку відправили екіпаж, що складається з двох полковників-інструкторів. Ймовірно, іншого підготовленого таким чином екіпажу просто не було.
А близько опівночі 8 серпня був збитий над Грузією дальній бомбардувальник Ту-22МЗ. Бомбардувальників такого класу радянсько-російська авіація не втрачала в бойовій обстановці з моменту закінчення Другої світової війни. Уламки літака, ураженого прямим попаданням зенітної ракети, впали біля села Карелі в районі осетино-грузинського кордону, на території, контрольованій в той момент грузинськими військами. З чотирьох чоловік екіпажу вижив лише один - майор, який опинився в полоні. Підполковник і два майора загинули. Досі російські військові не відповіли на питання - як і навіщо літаків стратегічної, а не фронтової авіації опинився в зоні бойових дій?
Всього ж в ході бойових дій ВВС Росії втратили три Су-25, два Су-24 і один Ту-22М3, загинули п'ять льотчиків. При цьому, принаймні, два штурмовики Су-25 потрапили в розряд "пошкоджених" і хоча льотчики змогли зробити аварійні посадки, проте, по всій видимості, машини відновленню не підлягали. І це буквально за перші пару днів війни, так як потім система ППО Грузії просто перестала існувати.
Тобто фактично російські ВПС виявилися не готові до ведення бойових дій в умовах протидії сучасній ППО. А при протидії сучасних засобів ППО бойові втрати будуть істотно вище.
Незважаючи на те, що російські військові експерти кажуть, що за досвідом війни в Грузії були внесені серйозні зміни в систему підготовки льотчиків. Однак досвід війни в Сирії в 2015 -2018 рр. говорить про зворотне. При тому, що росіяни літали фактично на такий же авіатехніці, а система ППО у сирійських збройних формувань була відсутня як така, втрати ВКС РФ склали два транспортних та три бойових вертольоти, два бомбардувальника Су-24М, штурмовик Су-25 і транспортний літак Ан-26. Хоча більша частина списано на "втрати без впливу противника", однак фактично всі вони були збиті вогнем із землі.
Таким чином, підводячи підсумок можна говорити про те, що курс, взятий нашим військово-політичним керівництвом на посилення системи ППО як шляхом модернізації існуючих комплексом, так і створенням нових (наприклад, "Дніпро"), а також насичення засобами пасивної радіолокаційної розвідки на випадок можливої повномасштабної війни з сусідом по карті є єдино можливим в наших умовах. Російські військові повинні чітко усвідомлювати, що таке вторгнення може обернутися величезними втратами - адже велика Україна це не маленька Грузія. Наші збройні сили мають набагато більш сучасними зенітно-ракетними комплексами С-300, так і винищувальною авіацією.
