Обов'язок депутата. Скільки ще нардепів скористаються схемою Лещенко-Дейдея

У таких умовах будь-яка боротьба з корупцією перетворюється в Сізіфова праця. Але оскільки в тотально корумпованій країні антикорупційна діяльність теж несе в собі дуже високі корупційні ризики, то це безглузде заняття може приносити непоганий дохід, залишаючись таким же безглуздим.

До таких невтішних висновків приводить щасливий кінець історії зі зняттям депутатської недоторканності з звинуваченого в отриманні незаконних доходів нардепа від "Народного фронту" Євгена Дейдея. Справедливості заради варто відзначити, що кінець цієї історії — не цілком кінець (Генпрокуратура обіцяє не залишати спроб залучити народного обранця до відповідальності), хоча цілком щасливий і багато в чому знаковий.

Тут, зрозуміло, потрібно, не відкладаючи в довгий ящик, обмовитися, що Дейдей абсолютно і повністю невинний, і ми жодним чином не стверджуємо, що він хоч якось, зовсім трохи, замішаний у якихось хоч скільки-небудь корупційних справах, як, власне, і будь-який інший високопоставлений державний муж, обвинувальний вирок суду щодо якого не вступило в законну силу. Правда, подібні судові вердикти якщо і не зовсім відсутні в нашій реальності, то трапляються настільки рідко, що цією можливістю можна сміливо знехтувати. Так що Дейдей, так само як і всі його колеги по політичному процесу, включаючи соратників і опонентів, апріорі кристально чесна людина і буде таким, поки смерть не розлучить його з суспільно корисною діяльністю.

Тим не менш, його історія настільки показова, що може стати зразком для наслідування для інших українських е-декларантів. Справа в тому, що Євген Сергійович задекларував у своїй електронній декларації близько 1,5 млн грн річного доходу. Сума, звичайно, в масштабах нашої політичної тусовки більш ніж скромна. А парламентарій витратив трохи менше 6,5 млн грн. Саме це невідповідність дохідної і видаткової частин в сімейному бюджеті народного обранця і викликало підозри генерального прокурора Юрія Луценка, узревшего тут порушення фундаментального закону фізики про збереження речовини. Щоб як слід вивчити феномен виникнення з нізвідки приблизно 5 млн грошових знаків, Юрій Віталійович і попросив народних депутатів зняти з Дейдея депутатську недоторканність, щоб потім піддати всій строгості процесуальних дій. Правда, разом з Євгеном Сергійовичем в список на зняття недоторканності потрапили ще п'ять депутатів, але Дейдей опинився в черзі першим, а тому й увага до його нагоди особливе.

Регламент, як відомо, передбачає, що перед винесенням питання про зняття недоторканності в сесійний зал для голосування його повинні ретельно вивчити в регламентному комітеті на предмет достатності підстав для даної процедури. Якщо комітет вважає докази вагомими, то питання відправляється в зал на голосування, ну а якщо ні, то й суду нема. І ось у регламентному комітеті Дейдей легко, невимушено і при підтримці залу (комітет очолює однопартієць Дейдея Павло Пинзеник) переграв суворого генпрокурора в одну хвіртку.

Євген Сергійович пояснив, що підозрілу суму він позичив у свого приятеля — бізнесмена з Дніпра Ігоря Лінчевського, і, щоб не бути звинуваченим в голослівності, приятеля комітету пред'явив, як мовиться, в натурі. Лінчевський тут же підтвердив, що позичав Дейдею чималу суму і навіть отримав від того розписку, правда, не відразу, а через декілька хвилин після вручення грошей, оскільки, поміркувавши, раптом злякався, що Дейдей може грошей не повернути. Святий Богоматір'ю Лінчевський не клявся, не цілував хреста, але пообіцяв у разі потреби пройти тест на детекторі брехні, що в умовах відділення церкви від держави майже те ж саме.

Незважаючи на всі протести Генпрокурора, якому не сподобалося, що засідання комітету перетворили в суд з допитами свідків, парламентарії поясненнями бізнесмена залишилися повністю задоволені, вважаючи звинувачення Луценка абсолютно необґрунтованими. Ну, позичив колега кілька мільйонів у одного на покупку квартири і двох машин. Подумаєш, ека дивина! Ніякого криміналу тут немає, а Луценка до Дейдею просто прискіпується, мабуть, з політичних мотивів. Сам Дейдей тут же підкинув думку, що все, що відбувається - це підступи його політичного опонента Міхеїла Саакашвілі. Правда, не зовсім зрозуміло, яке Саакашвілі має відношення до декларації Дейдея і покупці їм різного рухомого і нерухомого майна. До того ж неясно, як він вступив у злочинну антидейдеевский змову з Луценком - соратником його головного на сьогоднішній день політичного ворога — президента Порошенко. Так що залишимо цю версію виключно на совісті самого Дейдея.

Жодним чином колег-депутатів не збентежив й той факт, що Дейдей позичив свої мільйони без усяких відсотків. Тобто користується чужими грошима абсолютно безкоштовно. Але і це нас жодним чином не повинно дивувати. Подібне, схоже, стає доброю депутатської традицією. Як тут не згадати про ще одному молодому і перспективному народного обранця Сергія Лещенка. Історія з його скромною квартирою в центрі Києва ідентична дейдеевской. Той, як всі чудово пам'ятають, теж позичав мільйони на квартиру у друзів і родичів, теж безкоштовно, і у нього, на відміну від Дейдея, навіть довідка є про те, що не корупціонер. І як після цього щось пред'являти Дейдею? Вийдуть якісь подвійні стандарти, а вони в демократичному суспільстві недопустимі.

Так що всі інші заповнювачі е-декларацій можуть зітхнути з полегшенням. Якщо раптом у них і знайдуть якісь доходи незрозумілого походження, то рецепт порятунку є, він успішно випробуваний і працює. Завжди можна сказати, що позичив у товариша, і навіть самого товариша привести, який усе підтвердить, на Конституції поклянеться, хрест поцілує або вчинить інші ритуальні дії.

Є правда у всій цій схемі слабке місце. Трохи менше корупційних країнах, ніж Україна, отримання безвідсоткових кредитів як-би теж вважається корупцією. Але то переважно країни буржуазні і протестантські, без православно-соціалістичних традицій. Там по-буржуйськи впевнені, що ніхто нікому безкоштовно грошей не дає, як мінімум скільки-небудь пристойні суми. Буржуї - вони народ жадібний і ласий на прибуток. І якщо хтось, займає хоч якийсь більш-менш помітне становище у владі, отримує гроші безкоштовно, нехай і в тимчасове користування, то є серйозний привід задуматися, а не надає йому хто-то ось таку безкоштовну послугу в обмін на іншу послугу, пов'язану з роботою позичальника. А це вже корупція, за чим слід якщо не в'язниця, то грандіозний скандал і кінець політичної кар'єри.

Але в нашій країні, як бачимо, мало кому в голову приходить будувати подібні конструкції, і вже тим більше не приходить це в голову депутатам з регламентного комітету. По-перше, всі прекрасно розуміють, звідки гроші, а по-друге, в нашій ментальності лояльність до корупції парадоксальним чином несуперечливо уживається з православним нестяжательством. Безпроцентні мільйонні позичання, в правдивість яких ніхто за великим рахунком не вірить, тим не менш, нікому не здаються чимось протиприродним. Не можна ж на друзях наживатися, навіть якщо і давати величезні суми в борг на довгі роки. Ось так і живемо в зачарованому колі. Всі ненавидять корупційну владу, постійно повторюючи, що "всі вони однакові" і всі "злодюги", але в глибині душі сприймають те, що відбувається як звичне і природне, і не уявляють, як жити по-іншому.