Військова доктрина Зеленського. Чому новообраному президенту краще не слухати Апаршина
Нинішній період, коли новообраний президент ще не приступив до своїх обов'язків, втім, як і вся передвиборна кампанія Зеленського відрізняється крайньою невизначеністю основних позицій як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Посилює це ще й те, що ключові меседжі для суспільства озвучує не сам новообраний президент, а його радники.
Вельми важливим для воюючої країни є розуміння позиції майбутньої президентської команди в оборонній сфері. Поки що про це можна судити тільки по численних інтерв'ю члена команди радників Володимира Зеленського з питань безпеки і оборони Івана Апаршина.
Отже, деякі висновки зробити вже можна. Правда, наскільки вони близькі до реальності і будуть реалізовуватися взагалі, абсолютно незрозуміло, так як в інтерв'ю одному з видань він заявив, що "не претендує на місце міністра оборони". Тобто фактично важелів для реалізації своїх обіцянок у нього може і не бути.
Що ж являє собою майбутня військова доктрина "від Апаршина". Забігаючи вперед, варто сказати, що фактично це суміш передвиборних відверто популістських обіцянок Зеленського і вельми неоднозначного досвіду служби самого Апаршина під керівництвом міністра оборони Анатолія Гриценка.
Перша принципова позиція - повернення до ідеї повністю контрактної армії, повністю скасувавши призов на військову службу. Якщо в умовах повного розвалу армії часів "до 2014 року" та відсутності чіткого ворога це було в якійсь мірі очевидне рішення. То зараз, після п'яти років війни, яка час від часу переростала в пряме зіткнення з російською армією, з сусідом, який має третій за потужністю в світі військову машину це взагалі неприпустимо.
І цілком очевидно, чому заклик є одним з основних способів формування резервів для створення територіальної оборони як мінімум. Це фактично єдиний спосіб отримання чоловічим населенням країни хоча б зародкових військових навичок. А при величезній демографічної різниці - 140 млн проти 45 - це вкрай критична позиція. І просто провал в системі обороноздатності країни.
Ще один важливий момент - погляди на фінансування армії. Тут взагалі повний відкат до ситуації 2014 р., коли основним видом фінансування армії була продаж так званого "зайвого військового майна" і здача в оренду земель Міністерства оборони. При цьому всі набуло карикатурні і відверто корупційні форми. Доходило до того, що танки і бронетранспортери продавалися на міжнародному ринку озброєнь за ціною вживаного автомобіля, а власна армія не отримувала від цього нічого. Тепер нам пропонують повернутися до цієї схеми.
Це пов'язано з особистістю самого Апаршина абсолютно незрозуміло (адже зрозуміло, що людину старої закалки дуже складно змусити працювати по-іншому). Крім того, відсутність в команді Зеленського бойових генералів (або навіть полковників) вже досить символічно. Це, звичайно, не означає, що завтра почнуть зливати армію, але у разі якщо армія в цілому (яка хоч і голосувала за Зеленського у своїй більшості) не сприйме військове керівництво як таке, то процеси розкладання підуть дуже швидко. І це ми спостерігали в 2004-2014 рр., коли за дуже короткий час із збройних сил були просто видавлені практично всі більш або менш розумні офіцери середньої та нижньої ланки.
І коли навесні 2014 р. країна зіткнулася з зовнішніми і внутрішніми викликами, виявилося, що досвідчених офіцерів просто немає. І лише неймовірними зусиллями в 2014 р. вдалося повернути деяку частину, що і дозволило дещо посилити армію в самий потрібний момент.
Дуже близько до питання фінансування стоїть і інший популістський лозунг, який був вкинутий Апаршиным. За його словами, до кінця президентства Зеленського (а нагадаємо, що ще в ході передвиборної кампанії він заявляв, що йде тільки на один термін) грошове утримання складе до "тисячі євро" - за нинішнім курсом це 30 тис. грн. І це при тому, що нині на нульовій лінії в середньому зарплата становить 20-22 тис. грн. Тобто нам хочуть розповісти, що за п'ять (!) років вона зросте на жалюгідні 8-1 - тисяч?
Важливе питання - вступ країни в НАТО. Тут знову-таки досить двоїста позиція. З одного боку, "у Зеленського" віддають собі звіт, що докорінної зміни загального курсу наші західні союзники вже не допустять (не для цього вкладали п'ять років просто колосальні кошти), з іншого боку, їм просто необхідно йти на поводу у свого електорату. Тому придумана дуже "витончена" формула - "треба спочатку реалізувати програму співпраці з НАТО всередині країни, а потім тільки прийти сказати: "Ми готові".
При цьому відставний полковник залишає за дужками той факт, що дуже багато стандарти НАТО не передаються позаблоковою країною, і тільки якщо буде на офіційному рівні запущена програма ПДЧ, тоді ми і дізнаємося, що це за стандарти.
Таким чином, можна говорити про те, що на сьогоднішній день як такої виразної військової концепції від новообраного президента не існує в природі. Однак навіть якщо проаналізувати те, що вже відомо, картина виходить невтішна. Фактично у виконанні Апаршина ми побачимо повний відкат у розвитку ЗСУ, принаймні, на рівень весни 2014 р. А що це може означати в умовах війни - навіть складно уявити.
Але у всьому цьому є і позитив - за деякими даними, США не збираються давати "новим обличчям" розвалити всю систему безпеки країни, яка формувалася останні роки. І в руках політиків із Вашингтона вже є деякі важелі, якими вони неодмінно скористаються. По всій видимості, це ми побачимо буквально в найближчі дні.