Як гарячі пиріжки. Що роблять українські броньовики на параді в Сенегалі

Чи жарт, у цій африканській країні "засвітилися" РСЗВ на базі Кразу ("Бастіон"?) і бронеавтомобілі "Дозор-Б". І це на тлі цілої епопеї всередині країни, коли ці самі броньовики досі не прийняті на озброєння силовиків з причини незадовільної якості виробництва на Львівському бронетанковому заводі. Однак відомостей про експорт даного зразка, та й взагалі про масовому виробництві просто немає - 95-ї бригади ВДВ на дослідної експлуатації є (були?) 10 "Дозор-Б".

При найближчому розгляді виявилось, що на озброєння армії Сенегалу прийнятий польський варіант нашого "Дозору-Б" - Oncilla. Він відрізняється за кількістю бійниць для стрілецької зброї і дрібним елементів комплектації навісного інструменту.

Справа в тому, що ще в далекому 2011 р. ліцензію на виробництво бронемашини через компанію-посередника купила польська компанія Mista (а перший примірник для поляків був взагалі зібраний у Києві). Два роки знадобилося кампанії, щоб підготувати виробничу лінію для серійного виробництва. І хоча машина не була прийнята на озброєння польської армії, проте активно просувалася на експорт. Тим не менш до вчорашнього дня ніяких відомостей про постачання за кордон не було. І ось ми бачимо, що принаймні одна країна придбала партію польських "Дозорів".

І це наводить на дуже сумні думки - адже в світовій практиці мало випадків, коли проданий за ліцензії зразок активно проводиться за межами країни, а в самій країні продавця освоїти серійне виробництво просто не можуть. І це при тому, що Україна веде активні бойові дії на Донбасі і протистоїть російській агресії. За логікою речей, на доведення такого дуже потрібного на фронті зразка повинні були бути кинуті всі сили і засоби. Однак на сьогоднішній день поки що не так, і все йде до того, що армія буде швидше купувати "Козаки" на базі комерційного вантажівки, що спеціально розроблений під вимоги військових і за стандартами НАТО бронеавтомобіль.

На тлі таких повідомлень про успіх польського "Дозору" не дуже райдужним для України виглядає і інше повідомлення зі стрічки новин. Китай побудував перший малий десантний корабель на повітряній подушці спільного з Україною проекту 958 "Бізон".
Контракт на поставку чотирьох таких кораблів загальною вартістю $320 млн був підписаний нашою країною ще в 2009 р. За умовами контракту, два кораблі повинні бути побудовані в Україні і ще два - в Китаї на судноверфі Guangzhou Huangpu Shipbuiding Сомрапу в Гуанчжоу. Українська сторона виконала свої зобов'язання в березні 2014 р., незважаючи на політичну складову, - останній контрактний корабель в поспіху був відправлений до Китаю з суднобудівного заводу "Море" у Феодосії практично одночасно з анексією Криму Росією.

На цьому кораблі була встановлена тільки частину обладнання, відсутні двигуни і озброєння. Коли корабель прибуток на судноверф Хуангпу, китайцям довелося встановлювати відсутнє обладнання самостійно. Минуло три роки, і при активній допомозі українських фахівців корабель був введений в дію китайських ВМФ.

Для КНР кораблі цього типу - важливий елемент наступальної стратегії. З огляду на різних територіальних проблем країни в Південно-Китайському морі "Зубри" стають становим хребтом можливої десантної операції - один корабель здатний взяти на борт 150 т вантажу - це 10 БТР та 150 військовослужбовців, або три танки і до 500 солдатів.

І знову, як і з "Дозором", складається парадоксальна ситуація: Україна вже фізично не має можливості для виробництва кораблів цього типу (росіяни окупували Крим і відібрали суднобудівний завод "Море", який будував ці кораблі), зате вони з нашою допомогою будуються для Китаю.

До речі, після розділу Чорноморського флоту в складі ВМСУ було три бойових кораблі цього типу - "Краматорськ", "Горлівка" і "Артемівськ". Вже в період незалежності у Феодосії був добудований ще один - "Донецьк". Згодом всі вони були списані, хоча потужності для ремонту були в наявності, просто їм не знайшлося місця в концепції застосування українського флоту - справа в тому, що ці кораблі насамперед наступального характеру.

Таким чином, можна говорити про те, що на даний момент на розвиток військової промисловості в Україні приділяється недостатньо коштів, але для цього є об'єктивні причини - надто багато фінансів потрібно для утримання угруповання на Донбасі, так і в самій армії насамперед закриваються актуальні потреби, на розвиток грошей майже не залишається.