Скандал в Сербії. Чи може Україна дозволити собі радянський стиль дипломатії
Один необережний рух українського посла в Сербії Олександра Олександровича спровокувало черговий дипломатичний скандал між Україною і балканською країною. Він дозволив собі висловлювання, які не слід було б озвучувати послу, нехай всі знають, що дипломат говорив правду. Однак у Міністерстві закордонних справ Сербії очікувано відреагували дуже різко.
Інтерв'ю Олександровича Balkan Insight було опубліковано 1 листопада. У ньому він багато уваги приділив участі сербів у конфлікті на Донбасі, згадавши про три сотні громадян цієї країни, які вбивають українців. При цьому Белград хоч і прийняв три роки тому закон, що забороняє своїм громадянам воювати за кордоном, але, як зауважив посол, покарання були надто м'якими. Не забув і про візити сербських політиків на окуповані Росією території України. "Наші парламентарі не їздять в Косово. Ми проводимо футбольні або баскетбольні матчі проти Косово на нейтральних полях, тому що не визнаємо паспорт Косово. І українці не приїжджають до Сербії, щоб вбивати сербів", - додав Олександрович.
Відповідь державного секретаря МЗС Сербії Івіца Тончева на нагадування про участь сербів у конфлікті на Донбасі був насправді жалюгідним. Єдине, що він зміг видавити - це участь українців у югославських воєн в 90-х. Тільки от, якщо він мав на увазі активно гуляє по просторах рунета інформацію про участь добровольців УНСО, то тут нестиковочка. Вони воювали на боці сербів проти албанців у Косово, і взагалі виступали проти його незалежності.
Сербський МЗС насправді куди більше зачепили слова українського посла про те, що Белград є інструментом Кремля для знищення Європи і дестабілізації Західних Балкан. "Росія готує сербських найманців до вбивства українців. Росія використовувала сербських екстремістів для перевороту в Чорногорії. Росія заохочує сербський сепаратизм в Республіці Сербській для дестабілізації Боснії. Росія використовує сербський фактор для дестабілізації Македонії. Росія продає свої літаки Сербії, щоб створити напруженість у відносинах з Хорватією", - ошелешив сербів глава дипломатичної місії України.
Держсекретар на це заявив, що посол робить все для погіршення відносини Сербії та Росії. Назвав бєлградську політику "двох стільців" (хоче в ЄС і дружити з Москвою) "збалансованою, правильної та послідовної", оскільки, мовляв, Сербія таким чином покращує свою репутацію у світі. Після чого Тончев нагадав Олександровичу, що завдання посла полягає в тому, щоб поліпшувати двосторонні відносини; попросив МЗС України напоумити свого дипломата, а в іншому випадку фактично пригрозив зробити Олександровича персоною нон грата, коли послався на Віденську конвенцію.
Український посол, схоже, і справді порушив її. Зокрема його заяви, наприклад, суперечать суті норм 3 статті цього документа. А відповідні заходи, про які говорив Тончев, прописані в 9-ої статті Віденської конвенції.
Але головне, що показав новий дипломатичний скандал - нездатність українського Міністерства закордонних справ пристосуватися до роботи непрямими методами, щоб донести свою позицію та надати вплив на зовнішньополітичну картину. Що заважало дипмісії запросити, наприклад, експертів і лідерів громадської думки, яким протокол не обмежує можливість висловлювання? Організувати їм зустріч з представниками місцевої преси, щоб саме вони озвучили ті тези, які виклав Олександрович. І по можливості повторювати процедуру. Таким чином, роль МЗС здавалася б мінімальної, але потрібні месиджі зайшли в інформпростір.
Натомість офіційний Белград отримав відмінний привід для вираження свого невдоволення втручанням України у внутрішні справи Сербії. І якщо уряд проявить відносну стриманість, то таких обмежень немає у місцевих маргіналів. Воїслав Шешель, лідер сербських радикалів і колишній "клієнт" Гаазького трибуналу за звинуваченням у скоєнні військових злочинів, видав шедевральну нісенітниці в стилі Захарченко та інших аколитов "російського світу". За його словами, на Донбасі немає ніяких сербських найманців - "в російській Донецької області воюють сербські добровольці на сербській землі". "Ця земля - Слов'яносербія. У середині XVIII століття її заклала російська цариця Єлизавета Петрівна. Є ще одна сербська земля під окупацією українських нацистів - Нова Сербія на території нинішньої Кіровської області (сербська Жириновський переплутав її з Кіровоградською)", - заявив він. Трактування історії вільна до надзвичайності, але що гірше - при цьому Шешель дозволив собі назвати посла Олександровича "г*вном" і закликав його депортувати.
У сукупності цей ажіотаж означає погіршення відносин з європейською країною, яку на повну котушку використовує Росія. Та ж зустріч спецпредставника Держдепартаменту Курта Волкера і помічника президента РФ Владислава Суркова з українського питання проходила на нейтральній території - в Белграді. Отже, Сербія так чи інакше залучена в українські процеси. По-друге, самі росіяни вже почали смакувати скандал, розкручуючи його в своєму закордонному медіапросторі. Делікатне європеєць точно звернуть увагу на порушення міжнародного права.
Україна знову встряла в низку дипломатичних скандалів, які не на часі зараз і взагалі. Мовний скандал з Угорщиною та Румунією, спровокований законом "Про освіту", ще не затих. І Будапешт продовжує вставляти палиці в колеса - заблокувала проведення засідання "Україна-НАТО", постійно нагадуючи тим самим, що закон потрібно змінювати.
Одночасно з сербським скандалом виник ще один - уже з Польщею. Знову-таки на грунті ставлення до історії. Глава тамтешнього Мзс Вітольд Ващиковський анонсував запуск процедур, які закриють його країну для українців, які "демонстративно носять однострої СС "Галичина"; а також пригрозив наслідками тим, хто застосовує адміністративні інструменти проти Польщі". "Ми розуміємо, наскільки важлива для нас Україна з точки зору геополітики, але українці, знаючи про значення своєї країни для нашої безпеки, вважають, що в такому випадку питання, які нас розділяють, зокрема історичні, повинні зійти на другий, третій план", - цитує Ващиковського Onet.pl. Масла у вогонь хлюпнув польський сенатор і історик Ян Жарин, який звинуватив Україну у варварському поведінці в питаннях історичної пам'яті. "Україна не хоче належати до римської цивілізації. Вона веде себе як варвар у питаннях історичної пам'яті", - сказав він.
Ще один приклад, який стосується проблемних відносин з Варшавою і, власне, роботи дипкорпусу: польський кореспондент "Дзеркала тижня" Якуб Логінов на своїй сторінці у Facebook висловив невдоволення роботою, а точніше поведінкою українського посла Андрія Дещиці. Логінов довгі 12 років на громадських засадах працював на розвиток прикордонного руху з Україною. Останній його прожект пов'язаний був з пішохідним пунктом пропуску Мальговици-Нижанковичі. За допомогою журналіст і активіст звернувся до посла Андрію Дещице, але той спочатку ігнорував прохання, а потім "арогантно" попросив його не діставати зі своїми листами, бо, мовляв, йому як послу таким займатися не з руки. Підсумок: Логінів остаточно прийняв рішення закинути свою роботу активіста і не буде їздити в Україну. "Андрій Дещиця - це, мені здається, типовий приклад радянського чиновника, для якого громадські діячі не є кимось, кого варто підтримати і запросити до себе з метою використання їх досвіду, але є перешкодою", - пише Логінов.
І він правий. Зовнішньополітичне відомство України переповнене дипломатами радянської школи. Такий стиль дипломатії може підійшов би для бодання з російськими візаві (бо західним дипломатам важко спілкуватися з хамами Лаврова), але ж непродумані до кінця вчинки і висловлювання відбуваються у відношенні країн Європи, інтеграція в яку є пріоритетом. Але по всьому периметру українського кордону виникли дипломатичні скандали. І не з вини Кремля. Він лише допомагав їм розгорітися. Якщо взагалі допомагав. Сьогодні перед Україною знову гостро стоїть дилема, існуюча протягом 26 років незалежності: або ідейні та патріотичні, але не завжди фахові, або професіонали, але нерідко нелояльні і нудні. Важкий вибір. Але це порочне коло потрібно колись розірвати.