Дешево і сердито. Як Україна перетворила радянський ракетне мотлох в страшну зброю
Надходять нові зразки, тривають роботи з модернізації старих - благо радянські конструктори спочатку закладали великий потенціал для своїх розробок.
Приносить результати і продумана стратегія, яка полягає в тому, що не дуже великі фінанси не "розмазуються" по всім збройним силам, а точково спрямовуються на ті напрямки, в яких за відносно невеликі гроші можна досягти хороших результатів. Однією з точок прикладання зусиль є система протиповітряної оборони країни - причому як армійська, так і об'єктне.
За 2015-2017 роках тут завдяки заділу і серйозного науково-технічного потенціалу вдалося досягти серйозних результатів. Так, заводський ремонт пройшли 65% зенітно-ракетних комплексів С-300П і 20% "Бук-М1". Постійно в дію ставляться нові дивізіони, на озброєння заново прийняті ЗРК С-300В1 і ЗРК "Тор".
Підприємство "Візар" освоїло ремонт ракет 5В55 ЗРК С-300ПТ/ПС і 9М38М1 ЗРК "Бук-М1", що дозволяє говорити про часткову забезпеченості нашої ППО ракетами основних комплексів. Причому самі "старі" ракети активно вистрілюють на численних навчаннях - так, недавно на півдні країни було здійснено близько 50 пусків розрахунків С-300, "Бук-М1" і модернізованих "Ос". А за 2017 р. були ще як мінімум ще навчання в Болгарії, де теж активно пускали С-300.
Поступово укомплектовуються технікою чотири зенітно-ракетного полку Сухопутних військ - так, на святах на честь Дня захисника України 15 жовтня були передані ще три модернізованих ЗРК ближньої дії "Оса-АКМ". У війська також поступово повертаються ЗСУ-23-4 "Шилка", є варіанти модернізації комплексу на новій елементній базі, хоча про прорив в цьому питанні говорити поки рано.
І ось буквально днями - 15 січня - прес-служба державного конструкторського бюро "Луч" заявила про те, що були проведені успішні пуски ракет 5В27Д-М2 з активною радіолокаційною головкою самонаведення виробництва компанії "Радионикс" з модернізованого ЗРК С-125 М "Печора". Не можна сказати, що це сталося раптом, ще під час виставки "Зброя та безпека-2017" в кулуарах крутився ролик з запуском модернізованої ракети.
Цей випадок дуже характерний для нашої "оборонки". Мова йде про те, що конструкторські роботи йдуть спочатку для іноземного замовника і на його гроші, а потім результати використовуються для проектів модернізації в інтересах ВСУ. Так, "Промінь" і "Радионикс" трохи раніше закінчили аналогічні роботи для Анголи, і ось тепер цей проект модернізації буде використовуватися для власних потреб.
Незважаючи на відверту застарілість самого комплексу (базовий зразок прийнятий на озброєння радянської армії у 1961 р.), у нього є цілий ряд плюсів. Так, навіть зараз, після десятиліть практично безконтрольного експорту, на зберіганні знаходиться до двох десятків дивізіонів таких комплексів. І найголовніше - ракет було так багато, що всі 25 років всі комплекси С-125, які експортувалися Росією і Білоруссю, комплектувалися ракетами з українських складів. На 2017 р. критичним був тільки питання з гарантійним терміном зберігання, проте наші підприємства змогли освоїти його продовження. Насамперед за рахунок заміни зарядів твердого ракетного палива як в маршовому двигуні, так і стартовому прискорювачі. Бонусом йде заміна пневматичної рульового приводу і приводу елеронів на електричний та інше.
Варіант від "Променя" має цілий ряд серйозних переваг. Так, активна радіолокаційна головка самонаведення дозволяє, по-перше, значно збільшити дальню кордон поразки комплексу (до 40 км) за рахунок використання на початковому етапі аэробаллистической траєкторії. І по-друге, на кінцевому етапі реалізувати принцип "вистрілив-забув", що істотно скорочує час роботи комплексу з пошуку та супроводу цілей (і значить серйозно зменшує ймовірність ураження противолокационной ракетою противника).
Чи варто говорити, що використання сучасних технологій в голівки самонаведення значно знижує ступінь впливу ворожих перешкод і забезпечують дуже високу ймовірність ураження цілі.
З передвоєнним планам (а про модернізацію цих комплексів і повернення їх в дію замислювалися вже давно) планувалося ввести в дію як мінімум дев'ять дивізіонів, ввівши їх до складу вже існуючих бригад С-300 (інтегрувавши з систем управління) і розмістити для прикриття стратегічно важливих об'єктів на Лівобережжі.
І про сумне - за відкритими даними, комплекси С-125М раніше планується використовувати в стаціонарному варіанті, що в умовах космічної і безпілотної аэроразведки значною мірою нівелює ефект раптовості для авіації противника. Однак, з іншого боку, за критерієм "вартість-ефективність" такі ракети перевершують всі інші, що складаються на озброєнні ЗСУ. Та й у тих же білорусів є цілком відпрацьовані варіанти з установкою комплексу на колісне шасі. Що в майбутньому заважає нам зробити аналогічно?
В цілому ж насичення тилових районів засобами ППО в будь-якому випадку йде в руслі стратегії нанесення противнику неприйнятного збитку. Адже очевидно, що у випадку прямого військового зіткнення з Російською Федерацією ні про яке більш або менш тривале опорі, а тим більше перемозі мова не йде через непорівнянність можливостей наших збройних сил.
