День Незалежності: два роки "зради" і "перемог"

ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕМОГИ І ЗРАДИ

Головна "зрада" у вітчизняній політиці за останні два з половиною року - провал загальнодержавної люстрації чиновників. За офіційними даними, за цей час було звільнено всього 925 керівників різних рівнів. До того ж багато хто з них незабаром отримали нові посади. А в цілому бюрократична машина держави після перемоги Майдану особливо не змінилася, оскільки не змінилися базові принципи набору та організації роботи бюрократичного апарату.

Ще однією гучною "поразкой" останніх років стало збереження старої суддівської гвардії. Для очищення української Феміди від кадрів епохи Янукович у 2014 році був прийнятий закон "Про відновлення довіри до судової гілки влади", але він виявився безсилим перед круговою порукою арбітрів. Прийняті нещодавно зміни до Конституції в частині правосуддя можуть виправити ситуацію, але на це буде потрібно ще, як мінімум, кілька років.

У 2014 році в Україні було оголошено курс на децентралізацію влади. Але, запуск цього проекту розпочався лише наприкінці минулого року, а зараз уперся в необхідність прийняття відповідних змін до Конституції у другому читанні, що відбудеться, в кращому випадку, у вересні. Паралельно децентралізація буксує і на місцевому рівні, що пов'язано з повільністю бюрократії і боязню місцевої влади брати на себе більше відповідальності.

Інформаційна війна з Росією - ще один головний біль нашої держави. За два з половиною роки влада так і не змогли вирішити проблему п'ятої інформаційної колони Кремля в Україні. Більше того, вітчизняні спецслужби миряться з тим, що в наших ЗМІ працюють російські політтехнологи і апологети "русского мира".

Відкритим залишається і ще одне болюче питання - покарання винних у масових розстрілах демонстрантів на Майдані взимку 2014 року. Формально процес у цій справі рухається, адже на лаві підсудних знаходиться ціла група колишніх "беркутівців". Але багато фрагменти і факти цієї трагедії досі залишаються заплутаними і єдиної версії щодо того, хто спровокував бійню в центрі Києва, у слідства поки немає.

Але є і перемоги. Головне - формування боєздатної армії. За останні два роки особовий склад ЗСУ збільшився більш ніж удвічі - до 250 тис. чоловік. Приблизно кожен третій військовослужбовець служив або служить зараз в зоні АТО, отже, має реальний бойовий досвід. Бюджет оборонного відомства за цей час виріс більш, ніж в чотири рази - до 55,5 млрд. грн. Мінімальна зарплата рядового контрактника сьогодні становить 7 тис. грн. (без урахування служби АТО).

Інший важливий момент - запуск комплексної декомунізації України. За останній рік наша держава позбулася тисяч пам'ятників та атрибутів радянської епохи, а вулиці і міста отримала нові назви, не пов'язані з тоталітарним минулим. І, що найголовніше, більшість громадян, всупереч поширеним раніше стереотипів, підтримали декомунізацію.

Ще однією важливою перемогою стало встановлення Верховною Радою квот на українські пісні ефірі вітчизняних телеканалів і радіо - 35%. Таким чином, вітчизняна музична культура, а з нею і державну мову, отримали серйозні козирі, що дозволяють їм протистояти засилля російської попси.

Початок роботи в Україні НАБУ та інших антикорупційних органів - важливе досягнення, наблизило нашу державу до більш тісної інтеграції з ЄС і, зокрема, до безвізового режиму. Крім того, запуск таких структур можна вважати прогресом у напрямку боротьби з корупцією в нашій країні, оскільки всі необхідні функції і інструменти тепер сконцентровані в руках конкретних відомств, а не всіх правоохоронних органів відразу.

Є один очевидний успіх - створення патрульної поліції. Той факт, що рівень довіри до молодим охоронцям порядку тримається на високому рівні з початку їх роботи, вже говорить про багато що. Тим не менш, величезний відсоток злочинності в Україні свідчить про те, що поліцію чекають дуже серйозні випробування.

ПЕРЕМОГИ І ПРОВАЛИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ

За два останні роки Україна суттєво змінила свій статус на міжнародній арені, хоча інтерпретація напрямки цих змін - почасти питання смаку. Однак, якщо виходити з, по-перше, звернення президента США Барака Обами до "штатам союзу" в нинішньому році, а по-друге, його проникливих одкровень в The Atlantic, де Україна щодо недавнього минулого розглядалася як "країна в орбіті Росії", у минулий період це думка Заходу довелося коригувати. Хоча, варто відзначити, часом це обумовлено швидше за збігом обставин, ніж роботою наших дипломатів і керівництва країни. Отже:

Наші нові відносини з ЄС, можливо, в якійсь мірі вже "затерлися" в суспільній свідомості, але, тим не менш, перетворилися на чинник внутріспілкова політики. З одного боку, залучення до себе такої уваги в період занурення Євросоюзу проблеми власного дорослішання - не сама комфортна ситуація, однак з іншого - тепер практично неможливо "вилучити" Україну з внутрішньоєвропейської порядку денного. В обговоренні питань євроінтеграції практично зникла гіпотетична складова: мова йде про терміни і темпах.

Питання про остаточної ратифікації Угоди про зону вільної торгівлі та політичної асоціації (з практичних міркувань розділимо це питання з безвізовим режимом) остаточно повисла на плечах Брюсселя. Адже за гамбурзьким рахунком, за минулі два роки Україна свої зобов'язання виконала, тим більше, що самі угоди двома чергами були підписані та набули чинності з березня 2014-го по січень 2015-го, причому ця архітектура сьогодні діє без фінального затвердження радою ЄС. Враховуючи триваючий зліт скептицизму в ЄС і напружені відносини між Союзом і Нідерландами, слід припускати, що нинішній статус європейсько-українських відносин може тривати досить довго. При цьому механізм інтеграції України "з чорного ходу" продовжує діяти.

На новий рівень вийшли і відносини України Сполученими Штатами - і нехай певна "прохладца" в політичній рутині цього фону нікого не обманює. Адже за підсумками поточного року Україна, ймовірно, вийде на третє місце в світі за обсягами американської військово-технічної допомоги після Ізраїлю та Єгипту (якщо не вважати фінансування Вашингтоном місії в Афганістані, яка триває під егідою НАТО). Більше того, чи не вперше українська тематика, як рівноправна частина такого реанімованого в американському зовнішньополітичному дискурсі явища як "російсько-американські протиріччя" стала невід'ємним сегментом президентської кампанії в США.

Не можна не звернути увагу і на той моноліт, який за минулі роки був збудований в українсько-канадських відносинах: якщо екс-прем'єр Стівен Харпер за неповні два роки відвідав Україну не менше чотирьох разів, то новий керівник федерального уряду Канади Джастін Трюдо здійснив в нашу країну один з перших своїх державних візитів, а в його уряді працюють двоє етнічних українців. Канадська програма підтримки української державної й економічної реконструкції міцно увійшла в першу п'ятірку довгострокових ініціатив такого рівня і масштабу.

Україна "з'явилася" в міжнародних структурах. Активна позиція в ООН, ОБСЄ та інших організацій дала свої плоди, дозволивши, зокрема, підтримувати тему російської агресії - і протидії їй - в актуальному стані. Нарешті, Варшавський саміт НАТО влітку цього року не тільки став рубіжною подією в сучасній історії Альянсу, але й остаточно визначив нашу країну як простір життєвих інтересів військово-політичного союзу західних держав.

У свою чергу, українські невдачі за минулі два роки в тій же мірі, що і успіхи, нерозривно пов'язані із зовнішніми факторами, хоча роль опору кілька усунутих від влади проросійських мафіозних угруповань залишається важливою. Так чи інакше,

Київ не зумів ізолювати окуповані території таким чином, щоб повноцінно позиціонувати їх назовні виключно в такій якості. Такий половинчастістю сприйняття проблеми охоче користуються клієнти російського впливу в ЄС, намагаються видати окупацію Росією Криму та південно-східних районів Донбасу за якусь "громадянську війну". Навколо того ж деструктивного мема плаває і Мінський процес: одним із проявів такого гібридного підходу до цієї проблеми є уявлення про те, що на цих територіях, нехай і в самому що ні на є умовному форматі можуть бути проведені якісь "вибори".

Темна історія з недозапуском системи електронного декларування, викликала більш ніж емоційну реакцію дипломатичного корпусу країн Заходу в Києві, звісно, не додає Україні очок у тій складній і важкій грі, яка ведеться навколо питання про виконання ЄС своїх зобов'язань по відношенню до нашої країни. Тим більше, що її буде нескладно підв'язати до постійно откладываемому питання про надання безвізового режиму - принаймні в публічній сфері. Чергова, яка обіцяється дата цієї події - 1 січня 2017-го, після того, як у жовтні відповідні рішення приймуть Європарламент і Рада ЄС. Очевидно, без чітких гарантій.

В цілому у зовнішній політиці України зберігається згубна тенденція реагування на зовнішні виклики - замість роботи на випередження - навіть там, де вони прогнозовані і очікувані. Референдум в Нідерландах, геополітичний розворот Туреччини, "Волинська" резолюція польського Сейму - всі ці і багато інші ситуації в Києві незмінно характеризуються словом "аврал". В таких обставинах поетапне скасування європейських санкцій з РФ - або як мінімум їх пом'якшення - протягом 2017-2018 роках можна песимістично назвати неминучим.

Недостатньо рельєфно - не в останню чергу "завдяки" заполошным рекомендацій занадто обережних по тим чи іншим причинам європейських радників Банкової - в оновленій законодавчій базі не виписані пріоритети прагнення України до членства в ЄС та НАТО. З огляду на певні кадрові та бюджетні зміни, що відбулися за два роки в рамках верхнього ешелону української влади, дещо бентежить звучать (на жаль, більш ніж обґрунтовані) заяви міжнародних фінансових донорів про те, що Україна інституційно нездатна ефективно використовувати левову частку тих коштів, доступ до яких (приблизно $40 млрд) відкритий для неї прийнятими в 2014-2015 році рішеннями.

Також помітно, що все важче стає витримувати рівну лінію у відносинах з більш ніж перспективними (в умовах примусової втрати традиційних ринків) державами Близького Сходу та Перської Затоки. Але, якщо з цим південним викликом Київ, швидше за все, впорається - той застій у співпраці з Китаєм (виділена ще до Революції цільова кредитна лінія в $3,6 млрд - енергетика) не може вважатися нормальним станом речей.

ПЕРЕМОГИ І ПРОВАЛИ В ЕКОНОМІЦІ

Незалежність від Газпрому стала реальніше. У минулому опалювальному сезоні більшу частину блакитного палива Україна імпортувала з Європи (реверс). Поставки з Росії були припинені, а в цьому році Україна ще не купила у Газпрому жодного кубометра. При заповненні підземних сховищ в 2016 р наша країна багато в чому робити ставку на поставки з європейського напрямку. До того ж, споживання газу в Україні поступово зменшується, а його видобуток - зростає. За даними Мінекономіки, до 2020 року Україна має намір наростити обсяг власного видобутку газу до 20 млрд куб. Це має повністю забезпечити внутрішні потреби українських споживачів.

Кредитори погодилися почекати. Наприкінці минулого року український Мінфін зміг домовитися з зовнішніми кредиторами про реструктуризацію держборгу на суму на суму $ 14,36 млрд і 600 млн євро. Після довгих переговорів уряд домігся списання 20% боргу або $3,6 млрд. При цьому дата погашення українських облігацій була відстрочена на 4 роки - 2019-2027 рр. Таким чином країна отримала перепочинок і вирішила питання з відтоком валюти. Єдиний кредитор, який відмовився від реструктуризації - Російська Федерація. Москва зажадала повернення у строк $3 мільярдного "боргу Януковича". Судові розгляди з цього питання сторони зараз ведуть в лондонському суді.

Держзакупівлі стали прозорішим. Впровадження української системи електронних державних закупівель ProZorro - серйозний крок у боротьбі з корупцією. Як заявив нещодавно віце-прем'єр-міністр, міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів, завдяки ProZorro вже вдалося заощадити понад 2,5 млрд грн. З 1 серпня застосування системи стане більш масштабним - через неї почнуть проходити всі без винятку державні закупівлі. У результаті економія повинна становити 40-50 млрд грн тільки протягом наступного року.

Торгівля з Європою налагоджується. 1 січня 2016 року офіційно набула чинності угода про зону вільної торгівлі між Україною і Європейським Союзом. Ця подія особливо важливо, оскільки з-за військового конфлікту країна втратила найбільшого торгового партнера - Росію. У МЕРТ кажуть, що в довгостроковій перспективі вільна торгівля з Європою - це стабільний ринок збуту в 500 млн євро, зростання експорту та інвестицій, підвищення рівня якості продукції, технологій і умов праці і сталий економічний розвиток. Поки ж скромні результати: за даними Держстату, в 1 півріччі 2016 року український експорт в країни ЄС зріс на 6,7%, його питома вага в загальному обсязі становив 39,2%.

Бізнесу живеться легше. В минулому році Україна зайняла 83 місце з 189 можливих у рейтингу Світового банку Doing Business, піднявшись в ньому на чотири сходинки. У 2014 році країна покращила свою позицію на 16 пунктів. Вести бізнес в Україні дійсно стає простіше. Так, протягом 2014-2015 років кількість ліцензій та документів дозвільного характеру скоротилося з 143 до 84, а видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, - з 56 до 30. Дослідження показали, що 53% малих і середніх підприємців оцінює довгострокові зміни в бізнес - кліматі позитивно. Вони планують активізувати свою діяльність у наступні два роки.

Але крім успіхів, у вітчизняній економіці були і серйозні провали. Головний - економіка не може вийти з піке. Війна і відсутність реформ загнали Україну в жорстку кризу. За 2014-2015 рр ВВП країни сумарно впав на 16,7% і до докризового рівня, мабуть, повернеться нескоро. Згідно з прогнозом Національного банку, у 2016 економіка зросте лише на 1,1%, а в 2017 році - на 3%. І хоча формально Україна почала виходити з рецесії, прості смертні поліпшень поки не відчувають. Згідно з прогнозами МВФ, ВВП на душу населення в нашій країні в цьому році скоротиться до $1854. Для порівняння: в 2014 році цей показник становив $2924, в 2015 - $2004.

Гривня перетворюється у папір. Після того, як НБУ пішов на поводу у МВФ і перейшов до плаваючого курсу, українська валюта катастрофічно знецінилася. Тільки за 2014-2015 рр гривня девальвувала на 193,4%, що стало найгіршим показником в Європі і СНД. Згідно з прогнозами, національна валюта продовжить дешевшати - у проекті держбюджету-2017 роки Мінфін заклав курс 27,2 грн./$. Однак аналітики вважають, що при негативному сценарії розвитку подій гривня може обвалитися і до 30 гр./$.

Половина банків канула в Лету. Затіяна НБУ чистка на банківському ринку призвела до плачевних результатів. До 1 липня 2016 року в країні залишалося всього 102 діючих банку, тоді як на початок 2014 року їх налічувалося 180. Багато українців втратили вклади в збанкрутілих банках. Але самий важкий удар прийшовся по юрособам - через тотальних банкрутств фінустанов бізнес втратив близько 82 млрд. грн.

Податковий прес, що тисне сильніше. Спроби провести ліберальну податкову реформу в Україні зазнали фіаско. У минулому році депутати хотіли знизити ставки всіх основних податків. Це повинно було дати поштовх для виходу економіки з тіні, а також зростання інвестицій у розвиток підприємств. Однак МВФ, а за ним і уряд висловилися категорично проти. У підсумку був прийнятий мінфінівський законопроект, що передбачав підвищення всіх основних ставок. Єдиний натяк на ліберальність, який дозволили Україні - зниження ЄСВ до 20%.

Вкрадені мільярди зникли назавжди. Українці так і не побачили грошей, раскраденных у свій час за допомогою корупційних схем і виведених з країни. Ще минулої зими в уряді заявляли про конфіскацію близько $1,5 млрд. активів колишнього режиму Януковича, які були арештовані за рішенням Держфінмоніторингу. Ці гроші в бюджет досі не повернулися. Чиновники, причетні до фінансових злочинів проти держави, покарані не були.

ПЕРЕМОГИ І ПРОВАЛИ В СОЦІАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ

Реформи соціальної сфери, проведені за два останніх роки, виглядають, м'яко кажучи, блідо. Створюється враження, що влада досі розмірковують: чи варто радикально щось змінювати чи ні, може і так обійдеться. Серед головних провалів - відсутність чіткої державної політики в соціальній сфері. На думку експертів, найбільш суттєва перешкода для проведення реформ - це відсутність загального бачення їх здійснення, чіткого послідовного план дій, відсутність співпраці всередині уряду, між міністерствами, КМУ до ВРУ.

Інший хворобливий "провал" - досі не запрацював Єдиний реєстр одержувачів соціальних виплат. На створення цього реєстру ще у 2008-2013 роках було витрачено близько $85 млн. кредиту Світового банку, потім на модернізацію вже морально застарілої бази ще $80 млн. В Мінсоцполітики обіцяють, що система зможе повноцінно запрацювати в 2020 році. На думку експертів, без Єдиного реєстру порядок в системі соціального обслуговування навести неможливо. Ця система заощадила б багато коштів, які могли б піти і для АТО, і для запуску пенсійної реформи, і для реалізації багатьох важливих проектів.

Буксує і накопичувальна система пенсійного страхування, перехід до якої був анонсований ще в 2014 році. Експерти схильні бачити причини цього в позиції Міністерства соціальної політики. Також не створено Національне агентство зайнятості. Хоча, як запевняли в Мінсоцполітики, нова структура запрацює до кінця 2015 року. Через нерозв'язання цієї проблеми відбувається зростання тіньової зайнятості населення. Крім того, не вирішені проблеми внутрішньо переміщених осіб, а також громадян, які залишилися на непідконтрольної території. Це стосується надання переселенцям житла, працевлаштування, виплати пенсій та соціальних допомог. Тільки днями запрацював реєстр внутрішньо переміщених осіб, і наскільки він буде функціональним - поки незрозуміло.

Але були за два роки і досягнення. Пенсії виплачуються своєчасно. Це відбувається, незважаючи на те, що дефіцит коштів у Пенсійному фонді України сягнув астрономічних показників і склав 145 млрд. грн. Поки відсутні суми беруться з держбюджету, але така ситуація довго тривати не може. Заморожені з 2013 року соціальні стандарти двічі підвищено. З 1 вересня 2015 року соцстандарти зросли на 13% (прожитковий мінімум - з 1176 до 1130 грн., мінімальна зарплата - с1218 до 1378 грн., мінімальна пенсія - до 949 до 1074 грн.). З 1 травня цього року підвищені соцстандарти на 6% (прожитковий мінімум - до 1399 грн., мінімальна зарплата - до 1450 грн., а пенсія - до 1130 грн.). При цьому в січні-травні споживчі ціни зросли на 5,2%. У позитиви можна віднести і масштабну програму субсидій, введену в 2015 році паралельно з підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги. Зараз допомогу від держави отримують 3,7 млн. сімей на загальну суму 2,58 млн. грн., що майже в 5 разів більше аналогічного показника 2015 року. У державному бюджеті минулого року було закладено 35 млрд. грн. на ці цілі, а у цьому році витрати перевищать 40 млрд. грн.

Також розпочата реформа системи соціального страхування. Згідно з прийнятим в грудні 2014 року закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" відбулося об'єднання (поки тільки формальне) Фонду соцстраху з тимчасової втрати працездатності та Фонду соцстраху від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Однак, незважаючи на заявлені раніше плани, объеденный Фонд соціального страхування так і не почав свою роботу з 2016 року. Стартувала і верифікація одержувачів пенсій та соціальних виплат. З держбюджету щомісяця здійснюється 48 млн. різноманітних виплат, і Мінфін має намір до кінця року розібратися - їх отримують тільки ті, хто потребує допомоги, або частина грошей йде аферистам. В Україні на соціальні виплати витрачається близько 400 млрд. грн. у рік, і за прогнозами Мінфіну може бути виявлено порушень на суму 60 млрд. грн.

ПЕРЕМОГИ І ПРОВАЛИ В КУЛЬТУРІ, ОСВІТІ І СПОРТІ

Серед головних досягнень в названих сферах - реформи освіти. Реформа вищої освіти - заслуга колишнього міністра Сергія Квіта, реформування школи - виклик для Ліллі Гриневич. Перед початком нового навчального року про неї тільки й говорять. Незважаючи на те, що МОН досить якісно інформує про нововведення, є і принцип ОБС - одна баба сказала. І ось він, як раз, свідчить про нерозуміння громадянами суті реформи.

Другий дуже важливий позитив - прорив вітчизняного кінематографа. Фільм "Зима в огні" про події на Майдані, знятий режисером Євгеном Афиниевским, став номінантом на "Оскар". Інший український фільм "Плем'я" режисера Мирослава Слабошпицького отримав безліч премій, серед яких премія "Ніка".

Третя перемога - виграш Джамали на конкурсі Євробачення. Для нашої країни і кримськотатарського народу він став, без перебільшення, історичною. Також світовим модним брендом стала українська вишиванка. Навіть королева Нідерландів була на Олімпіаді в вишиванці. У модному вбранні її відобразили всі світові ЗМІ.

Ми довго думали, що ще може бути позитивом у культурній сфері. Можливо, масове захоплення муралами. Це і не погано, і... добре. Українські сірі міста, нарешті, стали схожими на європейські.

"Зради" теж, на жаль, вистачало. "ДС" вважає, що Мінкульт та Мининформполитики не впоралися з дуже важливою завданням - зробити бренд з україно-російської війни 2014-16 років. Про претензії до інформаційної політики країни написано вище. Не менше претензій і до В'ячеслава Кириленка. Пройдуть роки, десятиліття, діти і внуки запитають у майбутніх поколінь: розкажіть про війну, покажіть пам'ятники і кінофільми, дайте послухати пісні... Україна, як держава, на жаль, не виконала свій обов'язок перед учасниками АТО з увічнення пам'яті про їхній подвиг.

Другий провал, ні, це навіть урок на майбутнє - скандал з маніпуляцією результатів ЗНО. Можна скільки завгодно виправдовувати чиновників, яких в цьому запідозрили. Їх, що не виключено, суд виправдає. Але післясмак залишиться. Адже незалежне оцінювання знань - одна з найважливіших реформ. І тепер її поставили під сумнів.

У нас було і два спортивних провалу - на Євро-2016 і на Олімпіаді. У них різні причини і наслідки. Програш на європейській першості явно став каталізатором позитивних змін. Тренером збірної призначили Андрія Шевченка, який горить бажанням зробити команду, він набрав собі якісних помічників. Багато футболісти поїхали в європейські клуби, і це теж добре. Що ж стосується провалу на Олімпіаді, то тут причини і наслідки набагато глибше, ніж футбольна невдача. На жаль, 31-е місце України на Олімпійських іграх надто політизовано. А так не повинно бути.

Мабуть, всі пам'ятають скандал з картинами нідерландських художників. Так вийшло, що про колекції картин, сворованных з музеїв Нідерландів, стало відомо в контексті нашої країни. Хто їх вкрав і чим це закінчилося - питання. Але, на жаль, цю історію використовували проти України ініціатори антиукраїнського референдуму в Нідерландах.

І останнє. У воюючій країні всі ідеологічні речі, пов'язані з АТО, забезпечують волонтери. Держава не може досі відновити вежу на Карачуне. Можливо, на 25-річчя Незалежності влада все ж задумаються над тим, чому анексували Крим, і чому держава нічого не зробило для українізації Донбасу.