Біла раса Путіна. Демографічні причини війни проти України

Путін став антиподом Шарля де Голля. І якщо де Голль врятував Францію, то Путін приведе Росію до краху

Велика помилка — припускати ірраціональність Путіна. Саме ця помилка породжує надію, що вся проблема не в Росії, а в господарі Кремля. Хоч би хто змінив Путіна, він стоятиме перед тією ж проблемою: як врятувати Росію від етнічної інверсії. І у нього, як і в Путіна, буде рівно два варіанти: або захоплення України, або розпад Росії.

Три завдання війни

"Одне з найголовніших завдань, які стоять перед нами, — у сфері демографії. Воно і з гуманітарного погляду, і з геополітичної точки зору, маючи на увазі народонаселення країни, — 146 мільйонів для такої величезної території зовсім недостатньо, і з економічного погляду: а в нас робочих рук не вистачає. У нас зараз 81 з невеликим, на мою думку, мільйонів людей у працездатному віці. Ми маємо серйозно збільшити це до 2024-го, до 2030 року. Це один із факторів економічного зростання. Я вже не кажу — ще раз хочу це наголосити — про геополітичну складову цього найважливішого питання, про гуманітарну. Так що збереження народу, про яке говорив Солженіцин, стає і є одним із найважливіших завдань і одним із драйверів зростання".

Ця довга цитата примітна з двох причин. По-перше, Путін вимовив ці слова за два місяці до повномасштабного вторгнення до України — на великій прес-конференції 23 грудня 2021 р., присвяченій підбиттю підсумків 2021 року та постановці завдань на 2022 рік. І коли Путін сказав, що "146 мільйонів для такої величезної території зовсім недостатньо", то всім було цілком очевидно, що вирішити цю проблему не можна ні за два роки ("до 2024-го"), ні навіть за вісім років ("до 2030" році") жодним іншим способом, окрім захоплення великої частини української території. По-друге, Путін двічі назвав три складові цієї демографічної проблеми: економічна, гуманітарна, геополітична. Тобто він на той час мав чітке уявлення про те, що війна з Україною має вирішити одразу усі ці демографічні завдання. Проаналізуємо зміст та сенс кожного з цих трьох завдань, а потім розглянемо, як Путін збирався вирішувати їх за допомогою війни, та чи реалістичним є його задум.

Перше завдання: наростити трудові ресурси

Після Другої світової війни населення Росії стабільно зростало аж до 1992 року, за підсумками якого досягло максимуму — 148,56 млн осіб. Потім почався спад, який тривав аж до 2008 року, за підсумками якого було досягнуто мінімуму — 141,90 млн осіб. За 16 років (1993-2008) Росія втратила 6, 66 млн осіб. Після цього почалося нове піднесення, але воно виявилося короткочасним. Зокрема, сумарний коефіцієнт народжуваності (total fertility rate), що визначається як кількість народжених дітей на одну жінку, за даними Росстату, зріс з 1,294 у 2005 р. до 1,777 у 2015 р., проте потім повернувся на траєкторію падіння і зменшився до 1,579 у 2018-му.

Путін спробував стимулювати природний приріст населення за допомогою національного проєкту "Демографія". Паспорт проекту було затверджено президією Ради при президентові РФ зі стратегічного розвитку та національних проєктів 24 грудня 2018 р. Згідно з цим документом, бюджет проєкту на 2019-2024 роки мав перевищити 3,1 трлн руб. Серед чотирьох цілей проекту було названо збільшення сумарного коефіцієнта народжуваності з базового значення 1,62 до 1,63 у 2019-му, 1,66 у 2021-му та 1,70 у 2024-му.

Проте спроба виявилася невдалою. За даними Росстату, сумарний коефіцієнт народжуваності замість зростання продемонстрував подальше падіння до 1,505 у 2021-му та 1,416 у 2022-му. Попередні дані Росстату за 2023 рік оприлюднив РБК: сумарний коефіцієнт народжуваності знизився до 1,41 – це мінімальне значення за останні 17 років.

Як наслідок, динаміка чисельності населення також змінилася на негативну. Останній, ледь помітний, приріст був зафіксований за підсумками 2019 року, коли чисельність населення досягла 145,50 млн чол. (Ми, звісно, не включаємо до складу населення РФ населення окупованих Росією територій України. З даних Росстату ми віднімаємо населення Криму, що становить з урахуванням Севастополя близько 2,5 млн осіб. Населення інших окупованих територій Росстат і сам не враховує.)

Сумарно за 11 років (2009–2019) Росія отримала приріст населення на 3,60 млн осіб. А після цього почався новий спад, який обіцяє бути набагато більш тривалим та глибшим. Росстат регулярно публікує оновлення свого демографічного прогнозу. І в останні роки його прогноз стає дедалі більш песимістичним. Наприкінці 2017-го Росстат припускав, що на початок 2036-го населення РФ становитиме 144,5 млн осіб, але вже у липні 2018-го знизив очікування до 143,3 млн осіб. У грудні 2019 р. чергове оновлення знову погіршило прогноз — до 140,5 млн осіб на початок 2036 року. При цьому передбачалося, що сумарний коефіцієнт народжуваності падатиме аж до 2025 р., коли він складе 1,415, а потім зросте до 1,579 у 2035 р.

У жовтні-листопаді 2021-го в РФ було проведено перепис населення. Його дані дозволили Росстату продовжити прогноз на 10 років. І знову цифри погіршилися: тепер прогнозується падіння чисельності населення до 138,5 млн. осіб до початку 2036-го та до 136,3 млн осіб до початку 2046-го. При цьому передбачається, що сумарний коефіцієнт народжуваності впаде в 2024 році до 1,321, а потім зросте до 1,581 в 2035-му і 1,663 в 2045-му, завдяки чому падіння чисельності населення сповільниться.

На діаграмі зображена динаміка чисельності населення РФ з початку 1970 року по початок 2024 року, та подальший прогноз Росстату до початку 2046 року.

Неважко припустити, що схожа картинка була перед очима Путіна, коли він готувався до прес-конференції 23 грудня 2021-го. Тільки на ній, починаючи з 2015-го, лінія йде вище на 2,5 млн осіб завдяки захопленому Криму. І цей моментальний стрибок, досягнутий у 2014-му, напевне міг підказати Путіну рішення скористатися вже випробуваним рецептом: відкусити в України ще територій.

Однак тут є важливий нюанс. Окупація чужих територій не вирішує демографічних проблем на своїй території. І Крим це переконливо показав: для РФ він став не донором, а акцептором населення. За оцінкою представництва президента України в АР Крим, з 2014-го півострів залишили близько 100 тис. осіб. Водночас, якщо порівняти дані Держстату України на початок 2014-го та останні цифри Росстату, то виходить, що протягом 2014-2023 років населення Криму збільшилось на 5,2%, або майже на 130 тис. осіб. Це означає, що з Росії переїхало до Криму близько 230 тис. осіб.

Якщо взяти окуповане українське Приазов'я, то, знову ж таки, воно швидше є привабливим місцем для переїзду туди росіян, аніж джерелом трудових ресурсів для самої Росії. Якби для Путіна справді головним завданням було наростити трудові ресурси на тій величезній території, яка в Росії вже є, то він думав би не про те, як додати Росії ще територій, а як залучити мільйони трудових мігрантів. Але в тому-то й річ, що завдання наростити трудові ресурси — лише одне (і, до того ж, не найголовніше) із трьох демографічних завдань, які зібрався вирішити Путін за допомогою війни. Отже, перейдемо до другого завдання.

Друге завдання: запобігти етнічній інверсії

На прес-конференції 23 грудня 2021-го Путін заявив, що нарощувати населення необхідно не лише з економічної, а й з гуманітарної та геополітичної точок зору. Не будемо поки що чіпати геополітику і сфокусуємося на питанні, яку точку зору Путін називає гуманітарною. Безперечно, за цим евфемізмом ховаються етнічні та конфесійні міркування. Росія — багатонаціональна країна, за формою державного устрою – федерація. Тож Путін, звісно, не міг прямо заявити: хочу підвищити частку православних слов'ян, бо частка неслов'янського населення — мусульман, буддистів та інших неправославних — зростає обурливими темпами. Своє бажання він був змушений сховати в упаковку "гуманітарна точка зору", але воно не стало від цього менш жагучим.

Цілком можливо, що придворні демографи, виходячи з результатів перепису, намалювали Путіну не лише картинку з динамікою чисельності населення, а й іншу: з динамікою частки східних слов'ян. Як відомо, Путін вважає росіян, українців та білорусів "одним народом". Більше того: коли він дивиться на тих жителів Росії, які вважають себе українцями та білорусами, то не бачить жодної різниці з росіянами, жодних проявів якоїсь особливої ​​політичної чи культурної позиції та жодної прихильності до своєї мови, а лише готовність повністю розчинитись у загальній масі та нічим не виділятися. Тому в його мозку цілком може жити впевненість, що "розбавлення" російської нації українцями та білорусами жодної небезпеки не несе — на відміну від розбавлення, наприклад, татарами, чеченцями, якутами чи бурятами, а також мігрантами із Закавказзя, Центральної Азії та інших регіонів світу. Тож цікаво оцінити, наскільки зменшиться частка східних слов'ян у населенні РФ до 2046-го. Ці розрахунки викликані не нашим бажанням виокремити слов’янське населення, а спробами зрозуміти страхи Путіна щодо "неслов'янської Росії".

Інтерлюдія: прогноз частки неслов'ян у РФ до 2046 року

Щоб зробити хоча б орієнтовний прогноз на майбутнє, слід мати достовірні цифри про сьогодення та минуле. На жаль, тут ми зіштовхуємося з проблемою: останні три переписи в РФ страждали на все більш значну неповноту даних щодо національного складу:

  • у ході перепису 2002 року "було опитано" 145 166 731 осіб, з них "не вказали національність у переписному листі" 1 460 751, або 1,00%;
  • у ході перепису 2010 року "було опитано" 142 856 536 осіб, при цьому кількість осіб у переписних аркушах, по яких не вказано національну належність, становила 5 629 429, або 3,94%;
  • у ході перепису 2021 року "було опитано" 144 699 673 осіб, при цьому 535 016 осіб "зазначили у переписних листах, що у них немає національної приналежності"; крім того, кількість осіб, у переписних листах яких національна приналежність не вказана, становила 16 344 980 (зокрема 6 920 414 осіб "відмовилися відповідати на питання про національну належність"). Таким чином, невідома національна приналежність 16 879 996 осіб, або 11,67% опитаних (у п'яти суб'єктах РФ ця частка перевищила 20%, зокрема у Москві вона становила 23,49%).

Наприкінці 2022 року Росстат опублікував "Методологічні пояснення", в яких вказав, що при підбитті підсумків перепису 2021 року:

  • до групи "Немає національної приналежності" включили такі відповіді: без національності, без нації, без національної приналежності, не маю національної приналежності, жодна національність, відсутня;
  • до групи "Особи, у переписних листах яких не вказана національна приналежність" включені такі відповіді: невідомо, немає відомостей (як правило, вказувалося при заповненні переписних листів за адміністративними даними, якщо респондентів не застали вдома або вони відмовилися відповідати на запитання перепису), важко відповісти, не знаю, не визначилися, не розумію, відмова від відповіді, волію не відповідати.

Результати перепису викликали досить бурхливу реакцію серед російських шовіністів, які обурилися, що кількість росіян у Росії почала швидко знижуватися. Перепис 2002-го нарахував 79,8% росіян від загальної кількості переписаних, 2010-го — 79,4%, 2021-го — 72,4%. За 11 років між двома останніми переписами частка росіян знизилась на 7%. Зокрема, у Москві перепис 2002 року нарахував 88,38% росіян, 2010-го — 86,33%, 2021-го — 69,75%. Тобто за 11 років між двома останніми переписами частка росіян у столиці знизилась на 16,58%.

Ці результати стали відомі 30 грудня 2022 р., коли Росстат опублікував п'ятий том підсумків перепису — "Національний склад і володіння мовами". 15 лютого 2023-го проблему неповноти результатів перепису обговорили на розширеному засіданні комітету Держдуми у справах національностей. Заступник керівника Росстату Сергій Окладников припустив, що цінність етнічної ідентичності знижується, особливо серед молоді. "То вона їде з Росії, то повертається, то молодь розуміє національність, то не розуміє, то духовні цінності вони розуміють і не розуміють, сидячи в інтернеті з ранку до ночі", — розгнівався він.

Проте набагато більший вплив міг мати зовсім інший чинник. Як визнає сам Росстат, значну частину підписних листів було заповнено "за адміністративними даними, якщо респондентів не застали вдома або вони відмовилися відповідати на питання перепису". Так от, у СРСР у паспортах була графа "національність", а в паспортах громадян РФ такої графи немає. Поетапна заміна паспорта громадянина СРСР на паспорт громадянина РФ почалася 1 жовтня 1997 р. Ті громадяни, які встигли отримати паспорт СРСР, потрапили до "адміністративних даних" (у паспортних столах тощо) з чітко зазначеною національністю. А про національну приналежність молоді в "адміністративних даних" відомостей немає. Цим і пояснюється зростання відсотка осіб з невідомою національністю: 1% у 2002 році, майже 4% — у 2010-му та майже 12% у 2021 році. Просто у 2002 році частка молоді, яка ніколи не мала паспорта СРСР, була маленькою, до 2010 року вона помітно зросла, а до 2021 року стала ще більшою. Крім того, ще один важливий фактор полягає в тому, що кількість тих, хто в переписі не брав участі (і чиї підписні листи заповнювалися за "адміністративними даними") у 2021 році порівняно з двома попередніми переписами зросла дуже значно, у 6-7 разів – з 6-7% до 42%. Про це свідчать дані незалежних соціологів.

У грудні 2021 року "Левада-Центр" оприлюднив результати опитування щодо участі росіян у переписі. Виявляється, 46% опитаних взяли участь у переписі населення особисто, ще 11% опитаних було переписано іншим членом домогосподарства, а 42% респондентів повідомили, що не брали участі у переписі населення. У 2002 та 2010 роках аналогічні опитування дали відповідно 73% та 72% тих, хто особисто брав участь у переписі, 20% та 19% тих, кого переписали інші члени домогосподарства, 6% та 7% тих, хто не брав участі у переписі.

Отже, факт полягає у тому, що останні три переписи виявилися менш повними і все більш сумнівними. Щоб мати уявлення про динаміку національного складу РФ, слід будувати якісь припущення про національну належність осіб із невідомою національністю. Представники російської влади вважають за краще припускати, що національний склад осіб з невідомою національністю точно відповідає національному складу всього населення — як загалом по країні, так і в кожному регіоні. Цей підхід дуже зручний, бо заспокоює російських шовіністів. Адже за такого підходу понад 80% осіб із невідомою національністю слід вважати росіянами, і росіян у результаті виходить постійно понад 80%. "Известия" у лютому 202-го писали, що Росстат "закликає спиратися не на абсолютні цифри, а на частку тих, хто відніс себе до тієї чи іншої національності з тих, хто відповів на запитання. Тоді цифри практично абсолютно однакові – 80,8% росіян за підсумками перепису 2021 року та 80,7% за підсумками 2010-го".

Назвемо цей підхід обережним. Він припускає, що неповнота перепису поступово зачепила всі національності, без будь-якого перекосу на користь росіян. Але проти цього припущення аргументовано заперечують представники неслов'янських народів Росії, зокрема найбільшого з них -татар.

З докладним аналізом підсумків перепису виступив московський дослідник Наїль Гільманов. Наведемо кілька його зауважень, найбільш важливих та переконливих:

  • У регіонах з явними фальсифікаціями різниця приросту/убутку російських та решти всіх народів, разом узятих, перевищує 15 процентних пунктів. Візьмемо Самарську область: все населення -1,3%; росіяни +0,6%; інші народи -34,3%. Можна припустити, як отримано цей результат: у переписі реально брало участь не більше 60-65% жителів, а тих, хто залишився, записували залежно від імені та прізвища. Тобто, людей з російськими прізвищами, включаючи чувашів, удмуртів, ерзян, мокшан та інших — росіянами; людей з неросійськими прізвищами — "особами, що не вказали національність".
  • Якщо спад кількості татар, чувашів намагаються списати на асиміляцію, низьку самосвідомість тощо, то спад всіх неросійських народів загалом пояснити неможливо. Їхня загальна чисельність зростає. Це легко довести за допомогою даних щодо природного приросту та міграції. І це очевидна ознака фальсифікацій під час проведення перепису.
  • Показовий приклад вірмен: народ міський, не схильний до асиміляції, який активно поповнюється за рахунок міграції з Вірменії. За переписом 2021 року в РФ вірмен поменшало на 20% (чисельність впала з 1182 до 946 тис. осіб). При цьому міграційний баланс із Вірменією був +259 тис. осіб, тобто кількість вірмен мала вирости ще на 22%. Як бачимо, втрачено не менше 40% вірмен, які живуть у РФ.
  • Серед мешканців Москви за підсумками переписів населення у 1959-2002 роках частка всіх неросійських народів у сумі стабільно складала 10-11%, за переписом 2010 року вона впала до 7,86%, а за переписом 2021 року їх стало лише 3,98% . А це означає, що у Москві фактично переписано менше половини жителів неросійських національностей.
  • Влада в Москві вирішувала завдання зберегти частку росіян у столиці понад 90%. В інших регіонах також були свої установки. Ці установки було виконано.
  • Фактично у Москві приблизно 75-80% росіян: серед старшого покоління близько 90%, серед молоді – 70%.
  • При грубому підрахунку на основі даних перепису 2002 року, природних втрат і міграції населення Росії в 2003-2021 роках, можна припустити, що відсоток росіян у РФ зменшився приблизно на 5% і становить близько 75%.

Зважаючи на ці аргументи, можна було б взагалі зарахувати до неслов'ян усіх осіб з невідомою національністю. Цей підхід назвемо радикальним.

Але найімовірніше, що справжні цифри лежать десь посередині. Тобто можна припустити, що половина осіб з невідомою національністю має такий самий національний склад, як населення загалом (згідно з обережним підходом), а інша половина — усі суцільно неслов'яни (згідно з радикальним підходом).

Цей підхід назвемо реалістичним. Зазначимо, що він дає більш високу частку східних слов'ян у 2021-му, ніж цифри Гільманова: 77,59% загалом по РФ (у Гільманова близько 75%) та 81,13% у Москві (у Гільманова 75-80%). Щоб отримати цифри Гільманова, потрібно змістити баланс у бік радикального підходу. Але ми цим не займатимемося: немає сенсу гнатися за точністю, коли похибка вихідних даних становить у середньому по країні майже 12%, а найбільшому суб'єкті РФ (Москві) перевищує 23%.

Щоб побудувати прогноз національного складу до 2046-го, можна припустити, що у кожному регіоні зберігатиметься та динаміка збільшення чи зменшення частки східних слов'ян, яка спостерігалася у 2010-2021 роках. Таблиця з цифрами нашого прогнозу за всіма суб'єктами РФ розміщена наприкінці матеріалу. Отримані результати дозволяють нам повернутися до основної теми та предметно обговорити друге демографічне завдання, яке зібрався вирішити Путін за допомогою війни.

Перспективи етнічної інверсії у РФ

Якщо вдатися до обережного підходу, що відповідає офіційній позиції російської влади, то в 2010 році частка східних слов'ян (росіян, українців та білорусів) загалом по РФ становила 82,94%, в 2021-му — 82,76%. У Москві відповідно 93,43% та 91,93%. Тоді до 2046 року вона (за збереження тієї ж динаміки) зменшилася б, але незначно — до 81,4% загалом по РФ і до 88,7% у Москві. Подібна перспектива навряд чи могла б сильно налякати Путіна. Швидше навпаки: вона заспокоїла б його і переконала, що жодної війни не потрібно, бо загрози домінування неслов'ян у Росії немає. Проте реалістичний підхід дає набагато більш драматичні цифри. Він показує, що Росія наближається до етнічної інверсії, і темпи ці прискорюються. Якщо прийняти реалістичний підхід, то в 2010 році частка східних слов'ян у РФ загалом становила 81,18%, в 2021-му — 77,59%. У Москві відповідно 90,72% та 81,13%. Тоді до 2046 року вона (за збереження тієї ж динаміки) зменшиться до 70% загалом по РФ і до 63,5% у Москві. Щоб розглянути географічні особливості цього процесу, розділимо 83 суб'єкти РФ на вісім кластерів. П'ять кластерів складаються з національних автономій (республік та національних округів), а три — з російських регіонів (краї, області, Москва та Санкт-Петербург).

У кластерах національних автономій неслов'яни вже домінують або домінуватимуть до 2046 року:

  • Південний кластер: Адигея, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Північна Осетія, Чечня. Це кластер, що найбільш динамічно зростає. Його населення між переписами 2010 та 2021 років зросло з 7,37 до 8,03 млн осіб, або на 8,9%, а до 2046 року, за прогнозом Росстату, перевищить 9,23 млн осіб, тобто зросте на 15% порівняно з 2021 роком. У той же час це найбільш неросійський кластер. Згідно з обережним підходом, частка слов'янського населення у 2021 р. становила 12%, а до 2046-го зменшиться до 9,1%. Якщо слідувати реалістичному підходу, то ці оцінки потрібно знизити до 11,7% у 2021 р. та 8,4% до 2046 р.
  • Північний кластер: Республіка Комі, Ненецький, Ямало-Ненецький, Ханти-Мансійський автономні округи. Його населення у 2010-2021 роках трималося на рівні 3,00 млн осіб, а до 2046 року, за прогнозом Росстату, перевищить 3,13 млн осіб, тобто зросте на 4,4%. При цьому частка слов'янського населення, згідно з обережним підходом, 2021-го становила 72,8% і до 2046-го зменшиться незначно — до 70,3%. Проте реалістичний підхід дає набагато нижчі оцінки: 63,9% у 2021-му та 49,3% до 2046-го. Крім приросту корінного населення, великий внесок дасть міграція.
  • Волзький кластер: Башкортостан, Марій Ел, Мордовія, Татарстан, Удмуртія, Чувашія. Його населення у 2010-2021 роках зросло ледве помітно — з 12,16 до 12,20 млн осіб, або на 0,3%, а до 2046 року, за прогнозом Росстату, скоротиться до 11,13 млн осіб, або ж на 8,8%. Демографічна депресія (простіше кажучи, вимирання населення) супроводжуватиметься повільним збільшенням частки слов'ян (за рахунок асиміляції корінних народів). Згідно з обережним підходом, частка слов'янського населення у 2021-му становила 43,7%, а до 2046-го зросте до 46,5%. Якщо слідувати реалістичному підходу, то ці оцінки знижуються до 42,5% у 2021-му та 43,9% до 2046-го.
  • Алтайсько-Саянський кластер: Алтай, Бурятія, Тива, Хакасія. Населення у 2010-2021 роках зросло з 2,02 до 2,06 млн осіб, або на 2,1%, а до 2046 року Росстат прогнозує ледь помітний приріст до 2,07 млн ​​осіб, або на 0,3%. Частка слов'янського населення, згідно з обережним підходом, у 2021 році становила 59,2% та до 2046-го зменшиться до 52,3%. Реалістичний підхід дає нижчі оцінки: 55,9% у 2021-му та 44,3% до 2046 року.
  • Північно-східний кластер: Якутія та Чукотка. Тут у 2010-2021 роках населення. зросло з 1,01 до 1,04 млн осіб, або на 3,4%, але до 2046 року Росстат очікує набагато помітніший приріст — до 1,19 млн осіб (14%). Згідно з обережним підходом, частка слов'янського населення у 2021-му становила 34,7%, а до 2046-го зменшиться до 24%. При реалістичному підході ці оцінки знижуються до 32,3% у 2021-му та 19,9% до 2046-го.

Між кластерами національних автономій затиснуті три кластери російських регіонів. У кожному з них очікується зменшення чисельності населення та зниження частки слов'ян:

  • Головний кластер: між Південним, Північним та Волзьким кластерами. На нього припадає переважна більшість російської нації. Його населення у 2010-2021 роках зросло з 84,75 до 86,63 млн осіб, або на 2,2%, але до 2046 року Росстат прогнозує зниження до 80,75 млн осіб (6,8%). Якщо керуватись обережним підходом, то частка слов'янського населення у 2021-му становила 92,6% та до 2046-го зменшиться незначно – до 91,9%. Однак при реалістичному підході оцінки суттєво нижчі: 86,7% у 2021 році та 79% до 2046-го.
  • Сибірський кластер: між Волзьким, Північним, Північно-Східним та Алтайсько-Саянським кластерами. Його населення у 2010-2021 роках скоротилося з 26,16 до 25,79 млн осіб, або на 1,4%, а до 2046 року Росстат прогнозує скорочення до 23,52 млн осіб, або ж на 8,8% порівняно з 2021 роком. Згідно з обережним підходом, частка слов'янського населення у 2021 р. становила 92,7%, а до 2046-го зросте до 94,5%. Якщо ж слідувати реалістичному підходу, то ці оцінки знижуються до 87,1% у 2021-му та 81,2% до 2046-го.
  • Амурський кластер: на далекому сході Росії між Північно-Східним та Алтайсько-Саянським кластерами. Це найдепресивніший з усіх восьми кластерів. Його населення у 2010-2021 роках скоротилося з 6,39 до 5,95 млн осіб, або на 6,8%, а до 2046 року Росстат очікує скорочення до 5,24 млн осіб, або ж на 12% порівняно з 2021 роком. Згідно з обережним підходом, частка слов'янського населення 2021-го становила 93,9% і до 2046-го збережеться майже на тому ж рівні — 93,7%. Реалістичний підхід дає 87,5% у 2021 р. та 79,2% до 2046-го.

Частка неслов'янського населення в російських регіонах зростає завдяки трьом чинникам. По-перше, це молодший віковий склад і вища народжуваність у того неслов'янського населення, яке там проживає. По-друге, це міграція із національних автономій. По-третє, це міграція із зарубіжних країн. За всієї етнічної строкатості міграційних потоків, що поповнюють Головний кластер, у них домінує мусульманський струмінь. Перспектива етнічної інверсії найближче стоїть перед Астраханською областю, яка затиснута між Калмикією та Казахстаном і є привабливим місцем для мігрантів із Центральної Азії. Відповідно до реалістичного підходу, там частка слов'янського населення у 2021-му становила 62,6%, а до 2046-го знизиться до 56,8%.

"Астраханська область — це багатонаціональний регіон, до якого з кожним роком прибуває дедалі більше мігрантів. 2023 року на облік стали 40 975 іноземців та осіб без громадянства, видано 10 690 дозволів на роботу, — розповіло у лютому 2024 року місцеве радіо "Південна хвиля". — З 2002 року у нашому регіоні відбувається міжнародний фестиваль "Астрахань багатонаціональна". Він спрямований на збереження та розвиток національних культур, зміцнення дружби народів. Крім того, в Астраханській області проводяться Навруз та Ураза Байрам, а у 2023 році у нашому регіоні з великим розмахом відзначили XIII Всеросійський сільський Сабантуй. У травні минулого року до нас приїхали гості з 30 регіонів Росії, а сам майданчик відвідали понад 50 тисяч людей".

В Амурському кластері основний міграційний потік йде з Китаю, а в Сибірському кластері помітні обидві струмені — мусульманський і китайський. Міграція з Китаю фактично заохочується Пекіном і є частиною китайської державної політики. Таким чином, якщо говорити про Росію загалом, то вже до 2046 року частка неслов'ян у РФ може зрости до 30%. І ще до кінця століття вона може перевершити 50%, що означатиме етнічну інверсію Росії, тобто перетворення її на країну, де домінують не етнічні росіяни.

Але Росія як єдина держава, швидше за все, не доживе до цього переламного моменту. Процес зростання частки неслов'янського населення у російських регіонах йде і йтиме нерівномірно. Там, де він відбувається найшвидше, вже в найближчі кілька десятиліть можливі гострі конфлікти між росіянами та приїжджими. Тим більше, що мігранти переважно молоді, а отже можуть бути більш імпульсивними та схильними до агресивної поведінки.

Однією із перших етнічної інверсії може зазнати Москва. Якщо скористатися оцінкою Гільманова, за якою сьогодні серед старшого покоління москвичів близько 90% росіян, а серед молоді — 70%, то після зміни лише одного покоління вийде, що серед старшого покоління росіян буде 70%, а серед молоді — 50%. Якщо у Москві почнуть домінувати мусульманські традиції, обряди та свята, то цей культурний переворот стане шоком для всієї Росії. І це може статися вже у 2050-х роках. Звісно, ​​очікується, що у російських регіонах продовжуватимуть наростати антимігрантські настрої. В областях на кордоні з Казахстаном (від Астраханської до Новосибірської) це може вилитися в ізоляційні вимоги, спрямовані на припинення припливу мігрантів із Центральної Азії. У Ставропольському та Краснодарському краях очікуються серйозні конфлікти між росіянами і кавказцями.

Достатньо подивитися на те, що там вже відбувається. Наприклад, 7 вересня 2024 року у селищі Афіпський Краснодарського краю, як сформулював Слідчий комітет РФ, "відбулася масова бійка між місцевими жителями та особами неслов'янської зовнішності". "Натовп величезний, не менш як 100-150 осіб, наші місцеві хлопці та чеченці, дагестанці. Поліція прибула лише через 30 хвилин, при тому, що відділення поліції знаходиться за рогом будівлі, біля якої все відбувалося. Прийшли пішки троє поліцейських, жодних дій не зробили, ще через хвилин 20 приїхало кілька поліцейських машин — так само, нуль дій", — цитує Газета.ru місцеву жительку.

Звісно, ​​Путін чудово знає всі ці тенденції. Знає набагато детальніше і точніше, ніж ми їх описали. І цілком ймовірно, що він побачив спосіб відсунути, відтермінувати етнічну інверсію РФ саме шляхом анексії великої частини української території. Якщо говорити про Росію в цілому, це дало б суттєве підвищення частки східних слов'ян у населенні РФ (завдяки мільйонам українців та етнічних росіян, які проживають на "нових територіях") і таке ж суттєве падіння темпів зростання частки неслов'янського населення (бо той же міграційний приріст розбавлявся б у значно більшій масі слов'ян). А коли темпи міграційного приросту низькі, можна сподіватися, що слов'янське населення встигатиме асимілювати мігрантів (за допомогою русифікації на роботі та в побуті, змішаних шлюбів, навчання дітей у російськомовних школах тощо). Крім того, анексія великої частини української території потрібна ще й для того, щоб перенаправити туди міграційні потоки і таким чином, зокрема, послабити міграційний тиск на Ставропілля та Краснодарський край, та й на ту ж Москву.

І це не гіпотеза, а російська практика. Наприклад, український "5 канал" у вересні 2024 року розповів, як РФ змінює етнічний склад окупованого Маріуполя: українців виселяють у глибинку Росії, водночас до міста привозять вихідців із Центральної Азії та Кавказу.

Отже, ми розглянули два демографічні завдання, які зібрався вирішити Путін за допомогою війни: наростити трудові ресурси та запобігти етнічній інверсії. І з'ясували, що друге завдання важливіше за перше. Але ще важливішим для Путіна є третє завдання.

Третє завдання: врятувати "російську цивілізацію"

Як уже згадувалось, на прес-конференції 23 грудня 2021 року Путін заявив, що нарощувати населення необхідно з економічного, гуманітарного та геополітичного поглядів. Перші дві ми вже проаналізували, залишився третій. Яку погляд Путін називає геополітичним? Вочевидь, він має на увазі своє бажання перетворити Росію на один з полюсів багатополярного світу. Але Путін прагне не лише цього. Він хоче, щоб Росія була не просто одним із "полюсів", а одним із найвищих "полюсів". Іншими словами, йому хочеться не лише того, щоб існувала самостійна "російська цивілізація", а й щоб вона була постіндустріальною, високотехнологічною. Тільки в цьому випадку вона зможе мати військову та економічну міць. Те, що швидкий природний приріст і потужний міграційний притік неслов'ян розбавляють російську націю, для Путіна маленька біда. Велике лихо — це те, що при цьому Путні втрачає надію на "російську цивілізацію".

З одного боку, якщо зрештою Росія перетвориться на переважно мусульманську країну, то вже не зможе претендувати на статус самостійної цивілізації. Це буде не більше, ніж периферія мусульманської цивілізації, що виділяється через наявність православної домішки.

З іншого боку, приплив мусульманських мігрантів до Москви та інших російських міст загрожує тим, що Росія відкотиться від стадії постіндустріального суспільства назад до стадії суспільства доіндустріального. Це стадія, коли ядром міської економіки є базар, а найвпливовіші люди — після представників світської та релігійної влади — купці.

Зрештою Росія може перетворитись на країну, яка не зможе створювати високих технологій. Внаслідок цієї деградації вона втратить здатність не тільки підкорювати нові вершини, але й користуватися своїми старими досягненнями у всіх сферах — науці, ВПК, промисловості, транспорті або IT. А це, своєю чергою, означає, що її неминуче "з'їдять" ті, хто більш сильний і розумний. В уявленні Путіна "велика російська цивілізація" — спадкоємиця "великої радянської цивілізації". Охоронцем устоїв цієї останньої був КДБ СРСР. Путін вважає себе продовжувачем справи КДБ. І ще він хоче забезпечити собі місце в історії як "рятівника великої російської цивілізації". Втім, КДБ не зміг врятувати "велику радянську цивілізацію", тож тим бажанішою для Путіна є місія "рятівника великої російської цивілізації", яку він собі вигадав.

Історичні паралелі: а чи був інший вихід?

Росія — не перша імперія, що опинилася перед перспективою етнічної інверсії. До прикладу, така ж проблема постала перед Францією ще перед Другою світовою війною та після неї. І повчально порівняти рішення, яке знайшов Путін, із рішенням, яке свого часу ухвалив Шарль де Голль.

Глибокий аналіз позиції де Голля дав журналіст і письменник Франц-Олів'є Гісберт (Franz-Olivier Giesbert) у своєму есе "Де Голль та ідентичність Франції", опублікованому в журналі Revue des Deux Mondes у січні 2022-го. Наведемо деякі фрагменти:

  • "Ми передусім європейці білої раси, грецької та латинської культури та християнської релігії". 5 березня 1959 року у своєму кабінеті в Єлисейському палаці генерал де Голль зробив ці категоричні зауваження Олену Пейрефітту, молодому депутату-голлісту від Сени та Марни.
  • "Ви ходили до мусульман? — Запитує де Голль у Пейрефітта. — Ви чітко бачите, що вони не французи". І генерал запропонував свою знамениту притчу: "Спробуйте з'єднати олію та оцет. Струсіть пляшку. Через деякий час вони знову розійдуться. Араби є араби, французи є французи".
  • Коли де Голль повернувся до влади у 1958 році, він мав кілька пріоритетів. Насамперед, якнайшвидше дати незалежність останнім залишкам французької колоніальної імперії — країнам франкомовної Африки і, навіть якщо він тоді говорив протилежне, алжирським департаментам. Всупереч легендам, його деколоніалізм не був нещодавнім переконанням: з 1930-х років він був частиною школи солдатів, які думали, що Франції нема чого робити на краю світу і що армія повинна охороняти кордони. На сході, зокрема [тобто кордон із Німеччиною].
  • З 1944 року де Голль вважав — і він говорив про це декільком своїм співрозмовникам, — що Алжир — це клубок і ланцюги, який необхідно якнайшвидше відірвати від метрополії. Він одержимий "ціною" колонізації і, перш за все, демографією мусульман, що стрімко зростає. Якщо ми дозволимо останнім безперешкодно селитися на материку, що було б логічним наслідком Французького Алжиру, моє село, — сказав він, — більше не називатиметься Colombey-les-Deux-Églises [Коломбе-ле-Дез-Егліз, або Коломбе -Дві-Церкви], а називатиметься Colombey-les-Deux-Mosquées [Коломбе-Дві-Мечеті]".
  • Інтеграція — це, каже де Голль, "хитрощі, що дозволяють мусульманам, яких в Алжирі більшість — десять до одного, опинитися в меншості у Французькій республіці — один до п'яти […]. Чи врахували ви, що кількість мусульман збільшиться вдвічі, а потім і вп'ятеро, тоді як населення Франції залишиться практично незмінним? Це дитяча спритність рук! […] Ви бачите арабського президента в Єлисейському палаці?"

Алжир мав статус заморського департаменту Франції, тобто алжирці вважалися французькими громадянами, хоч і неповноправними. У 1954 році, коли Алжир розпочав війну за незалежність, його населення становило 9,5 млн осіб, а населення Франції (метрополії) — понад 43 млн осіб, або в 4,5 рази більше. Де Голль прийшов до влади в 1958 році, в 1960 він дав незалежність африканським колоніям Франції, в 1962 — Алжиру. Зараз населення Алжиру досягло 46,7 млн ​​осіб, а населення Франції (метрополії) — 66,1 млн осіб. За останніми даними Національного інституту статистики та економічних досліджень Франції (INSEE), в країні 10% мусульман.

Неважко підрахувати, що якби Алжир, як і раніше, був частиною Франції, то зараз у Франції було б 53,3 млн мусульман і 59,5 млн немусульман. Тобто країна вже була б на межі етнічної інверсії, і арабський президент у Єлисейському палаці цілком міг би стати реальністю. Путін вчинив як повний антипод де Голля. Якби він наслідував приклад де Голля, то дав би незалежність, як мінімум, прикордонним республікам (Карачаєво-Черкесії, Кабардино-Балкарії, Північній Осетії, Інгушетії, Чечні, Дагестану, Алтаю, Тиві, Бурятії). Натомість він напав на Україну. Це якби де Голль вирішив збільшити частку католицького населення у Франції шляхом анексії Північної Італії.

Підсумки: що отримав Путін замість бажаного

Підіб'ємо баланс демографічних "доходів" та "витрат" Росії внаслідок агресії проти України. Оприлюднено дві українські оцінки російських "доходів":

  • 30 вересня 2024 року Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію демографічного розвитку України на період до 2040 року. У ньому наводиться оцінка Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, згідно з якою чисельність населення України в межах 1991 року на липень 2024 року становила 35,8 млн осіб, у тому числі на підконтрольних українській владі територіях — 31,1 млн осіб. Таким чином, згідно з цією оцінкою, Росія отримала демографічний "дохід" у розмірі 4,7 млн ​​осіб.
  • У вересні 2024 року Мінсоцполітики України припустило, що чисельність громадян України в Криму становить 2,3 млн, на решті окупованих територій України — 1,8 млн, ще 1,2 млн громадян України, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR), перемістилися на територію РФ. Таким чином, згідно з цією оцінкою, Росія отримала демографічний "дохід" у розмірі 5,3 млн осіб.

Демографічні "витрати" Росії складаються з двох компонентів:

  1. Втрати на війні. За даними Генштабу ЗСУ, втрати особового складу російських військ уже перевищили 660 тис. осіб. До цього числа входять не тільки вбиті, а й тяжко поранені, які вже не повернуться в стрій.
  2. Еміграція. У липні 2024 року журналісти The Bell опублікували результати власного дослідження, згідно з якими з Росії після початку повномасштабної війни проти України у лютому 2022 року поїхали щонайменше 666 тис. осіб. Дослідження базувалося на аналізі офіційно опублікованих відомостей, заяв чиновників та дипломатів, а також статистичних даних кожної з країн, що приймають росіян. Щоб їх отримати, журналісти надіслали запити до міграційних та статистичних органів майже 70 держав.

Беручи до уваги ці оцінки можна припустити, що демографічні "доходи" Росії від окупації українських територій перевищили "витрати" більш ніж на 4 млн осіб. Чи означає це, що Путін отримав те, чого хотів? Швидше ні, аніж так. У всіх трьох своїх демографічних завданнях — "економічному", "гуманітарному", "геополітичному" — Путін прорахувався. Замість вирішення проблем він отримав їхнє поглиблення.

Трудові ресурси. Чи зміг Путін наростити трудові ресурси на території РФ (без урахування окупованих територій України)? Припустимо, 1,2 млн осіб переїхали з окупованих територій до Росії. З них трудові ресурси (не діти та не пенсіонери) — близько половини, тобто 600 тис. осіб. Це приплив трудових ресурсів на територію РФ. Від нього слід відняти відтік трудових ресурсів з території РФ. Він йшов за трьома напрямками. По-перше, на окуповані території України. Вище вже говорилося, що лише до окупованого Криму із РФ переїхало 230 тис. осіб. Можна припустити, що на всі окуповані території України з РФ переїхало близько 300 тис. осіб. У тому числі трудові ресурси — біля половини, тобто 150 тис. осіб. По-друге, за даними The Bell, із РФ до інших країн світу втекли від війни 666 тис. осіб. Це, зокрема, чоловіки мобілізаційного віку, тобто трудові ресурси. По-третє, понад 660 тис. загиблих та тяжко поранених на війні — це теж втрата трудових ресурсів. Вони вже ніколи не повернуться на свої робочі місця. Підсумовуючи за трьома напрямками отримуємо відтік у близько 1,5 млн осіб. Отже, Путін отримав надходження трудових ресурсів на територію РФ у розмірі 600 тис. осіб та відтік у 1,47 млн. Баланс: мінус 870 тис. осіб.

Частка слов'янського населення. Чи зміг Путін збільшити частку слов'янського населення у Росії, приєднавши до неї частину української території?

Припустимо, Росія отримала на окупованих територіях демографічний "дохід" у розмірі 5,3 млн осіб. Та чи всі з них слов'яни? Наприклад, у Криму (включно з Севастополем) перепис 2021 року нарахував понад 2,48 млн жителів, але відніс до росіян, українців та білорусів 84,85% з тих, щодо кого вказані якісь національності. (У самій Росії частка східних слов'ян становить 82,76%, що лише трохи нижче, аніж у Криму.) Інші 15,15% — це насамперед кримські татари та поволзькі татари. Якщо взяти 15,15% від загальної кількості мешканців Криму, виходить 376 тис. неслов'ян. Загалом на всіх окупованих територіях число неслов'ян можна оцінити у 400 тис. осіб. Отже, демографічний "дохід" у розмірі 5,3 млн осіб складається з 4,9 млн слов'ян та 0,4 млн неслов'ян. Якщо приплюсувати цей "дохід" до результатів перепису 2021 року, вийде збільшення частки східних слов'ян із 82,76% до 83,10%. Тобто досягнення Путіна аж 0,34% – третина відсотка. Він занапастив сотні тисяч життів в Україні та Росії, щоб отримати в результаті підвищення частки слов'ян на одну третину відсотка? Однак, насправді він і цього не одержав.

Поставимо питання: скільки неслов'ян має приїхати до Росії, щоб підвищити свою частку на третину відсотка (тобто, щоб нівелювати досягнення Путіна)? Відповідь полягає у тому, що для цього достатньо 500 тисяч неслов'ян. А тепер спитаємо, скільки вже приїхало неслов'ян до Росії, аби заповнити нестачу російської економіки у трудових ресурсах? "Нова газета — Європа" у липні 2024 року підрахувала, що "через війну російська економіка вже могла втратити від 1,5 млн. до 1,7 млн. осіб, або близько 2,2% від чисельності робочої сили в Росії. Ці цифри складаються головним чином з відправки на фронт мобілізованих та контрактників, а також з викликаної війною втечі людей за кордон". Тому цілком правдоподібно, що до Росії вже приїхало понад 500 тис. трудових мігрантів з азіатських країн, щоб зайняти робочі місця, які стали вакантними через війну. У такому разі Путін замість підвищення частки східних слов'ян уже отримав її пониження.

Порятунок "російської цивілізації". І, нарешті, чи зміг Путін просунутися до своєї головної мети — порятунку великої російської цивілізації? Тут відповідь однозначна: він цю мету загробив. Росія фактично відлучена від глобального науково-технічного співробітництва. Країни G7 та Євросоюз вигнали Росію з усіх міжнародних проектів у сфері науки та високих технологій.

Цивілізація, звісно, може існувати в ізоляції від інших цивілізацій, але в такому випадку вона дедалі більше відставатиме від них. Класичний приклад — СРСР, який програв усі технологічні перегони із Заходом і, зрештою, підтвердив свій статус лузера, вийшовши з гри. Навіть у разі припинення війни Росія ще довго залишатиметься технологічним ізгоєм. Ніхто не повірить, що Росія "виправилася", доки вона зберігатиме свою імперську сутність. А повірити в те, що Росія виправилася, можна буде тільки тоді, коли вона розвалиться. Для цього у ній має прийти до влади антипутін, російський де Голль. А оскільки це виглядає малоймовірним, то на "російську цивілізацію" замість величі чекає прискорена деградація у всіх сферах, і особливо у сфері науки та високих технологій. Причому, Росія сама радісно йде до цього фіналу. Вона стала "братом по розуму" найтемнішим і людоїдським режимам. І навіть її опозиціонери, точнісінько як Путін, марять про "велику Росію". Це не залишає їй шансу.

Демографія під час війни

Окремо слід сказати про зміну демографічних показників у РФ після повномасштабного російського вторгнення в Україну. Щоб побачити роль війни, простежимо тенденції за триваліший час.

Народжуваність. Після Другої світової війни найвищої народжуваності в РФ досягли 1949 року — 30,5 на тисячу жителів. За півстоліття цей показник скоротився майже вчетверо — до 8,3 на тисячу мешканців в 1999 році. Після цього, за даними Росстату, почався підйом, що тривав до 2012 року, коли народжуваність досягла 13,3 на тисячу мешканців. На цьому рівні вона протрималася до 2015-го, а після цього знову почала падати, причому швидкими темпами: 13,3 у 2015-му; 12,9 — у 2016-му; 11,5 — у 2017-му; 10,9 — у 2018-му; 10,1 — у 2019-му; 9,8 — у 2020-му; 9,6 – у 2021-му. За шість років народжуваність впала на 3,7, тобто в середньому на 0,6 за рік. В 2022-му вона знову впала — на 0,7, до 8,9 на тисячу мешканців. Тут ефект війни ще не встиг позначитися. Він проявився наступного року — народжуваність впала знову, але лише на 0,3, до 8,6 на тисячу мешканців. Тобто не можна сказати, що війна прискорила падіння народжуваності; схоже, вона його сповільнила. "Після початку повномасштабного вторгнення та мобілізації, коли сотні тисяч чоловіків опинилися на фронті чи за кордоном, демографи очікували на зниження народжуваності на 10-15 відсотків. Насправді в 2022-23 роках народжуваність знизилася в межах статистичної похибки", — коментувала в лютому 2024 року російська служба Радіо "Свобода".

Вона процитувала анонімного російського демографа: "Якщо коротко сказати, то війна на народжуваність не вплинула. З урахуванням того, що півмільйона чоловіків або трохи менше не повернулися з-за кордону, півмільйона опинилися на фронті, отже, ті, що залишилися, народжували більше. Тому що в економіку пішли гроші — бойові, гробові, держоборонзамовлення, робота у три зміни, ВПК, бюджетний імпульс — у першому кварталі 2023 року багато грошей виділили і, схоже, зараз ситуація повторюється. Тобто накачали економіку грошима, викликавши інфляцію, але зарплати зросли ще сильніше, так зване військове кейнсіанство. Величезний дефіцит на ринку праці, зарплати зростають випереджаючими темпами, швидше за ВВП, нерівність в 2022-му трохи скоротилася. Всі ці фактори змогли компенсувати очікуване зниження народжуваності через мобілізацію, падіння економіки і доходів у 2022 році і від'їзд частини молодих чоловіків за кордон. Багато людей думають, що життя налагоджується, все буде гаразд. Гроші є – народжуємо, а гроші у багатьох є. Отже, все нормально у людей, у більшості". Втім, якщо цей ефект і мав місце, він лише сповільнив падіння народжуваності, але не зупинив його. Подивимося на дані за перше півріччя останніх трьох років: у січні-червні 2022 року народжуваність (у перерахунку на рік) становила 8,7; у січні-червні 2023 року знизилася на 0,2 – до 8,5; у січні-червні 2024 року знову знизилася на 0,2 — до 8,3. І це, до речі, те дно, на яке опустилася народжуваність до 1999 року. Зміни репродуктивних намірів росіян у період соціально-економічних шоків 2022-2023 років досліджував Національний дослідницький університет "Вища школа економіки". Результати дослідження опубліковані у науковому журналі "Питання економіки" у вересні 2024 року.

Дослідження ґрунтується на даних репрезентативного опитування населення репродуктивного віку, проведеного у травні 2023 р. Респондентів опитували, як змінилися їхні плани за час після початку "кризи" — цим евфемізмом позначено російське вторгнення в Україну. "Більшість респондентів з тих, хто хотів мати дітей до початку кризи, вказали, що не змінили своїх планів (60,2%), 9,5% повідомили, що відмовилися від народження дітей, 9,2% ухвалили рішення народити дитину раніше решта відклала народження дітей", — пишуть автори дослідження. Зокрема, 14,8% опитаних вирішили відкласти це на невизначений термін, 6,3% перенести на один-два роки. Таким чином, сумарно майже третина росіян (30,6%) вирішили відкласти заплановане народження дитини або відмовитися від цього. "Як фактори, що впливають на перегляд репродуктивних намірів у зазначений період, в економетричну модель включалися як об'єктивні характеристики респондентів (доходи, наявність житла, здоров'я, сімейний статус та наявність дітей), так і суб'єктивні, пов'язані з емоційним станом респондента (частотою виникнення тривожності , почуттів страху, умиротворення, щастя) та його (її) ставленням до подій у країні. Виявлено, що психологічні чинники грають значну роль. Тривога та страх, а також незгода з курсом країни спонукають респондентів відкласти народження дітей на невизначений термін. Позитивне емоційне тло та наявність партнера ведуть до прискорення народжень. Відмова від народження дітей здебільшого пояснюється фізіологічними обмеженнями, насамперед пов'язаними з віком, а також ставленням до політики держави", — констатують автори дослідження. Таким чином, гроші – не головний фактор. Найважливіший — настрій людей. 9,2% вирішили народити дитину раніше просто тому, наприклад, що у них з'явився партнер та особисте щастя. А 30,6% відклали або взагалі скасували свої плани народити дитину через такі чинники, як "тривога та страх", "незгода з курсом країни" та "ставлення до політики держави".

Отже, за результатами анкетування основними причинами відмови від планів народження дитини стали політична та економічна нестабільність у країні, фінансові труднощі, війна в Україні, а також особисті (негативні емоції, відносини з партнером) та фізіологічні (наближення віку, граничного для дітонародження, або проблеми зі здоров'ям) фактори. При цьому найчастіше респонденти, які ухвалили рішення відмовитися або відкласти народження дитини, згадували як причини війну, незадоволеність політичною та економічною ситуацією та складнощі з грошима. Тепер може передбачити, що буде після війни. Чинник "воєнного кейнсіанства" зникне повністю. Солдати, повернувшись із війни на "гражданку", здебільшого зароблятимуть набагато менше, ніж на війні. Водночас може посилитися політична та економічна нестабільність в країні (це може статися ще до закінчення війни). І потік емігрантів, насамперед молодого покоління чоловіків та жінок, із Росії теж може посилитися. Тому теза про те, що війна допомогла Росії покращити становище з народжуваністю, виглядає сумнівною.

Смертність. Після Другої світової війни найнижча смертність у РФ була зафіксована у 1964 році — 7,2 на тисячу жителів. Після цього вона росла і в 2003 році, за даними Росстату, піднялася до 16,4 на тисячу жителів. Потім знову почала падати. У 2014 році смертність становила 13,1 на тисячу мешканців, тобто за 11 років сталося падіння на 3,3 або в середньому на 0,3 за рік. Потім падіння смертності сповільнилося. У 2019 році смертність склала 12,3 на тисячу мешканців, тобто за п'ять років сталося падіння на 0,8, або в середньому на 0,16 за рік.

Але далі почався ковід. Смертність зросла до 14,6 у 2020-му та 16,6 у 2021-му.

Потім ковід закінчився, але розпочалася війна. У 2022-му смертність склала 12,9 — на 0,6 вище, ніж у доковідному 2019-му. У 2023-му вона впала до 12,1. Тепер подивимося на дані за перше півріччя: у січні-червні 2022 смертність (у перерахунку на рік) склала 14,0; у січні-червні 2023 року знизилася до 12,2; у січні-червні 2024 року зросла до 12,7. Ми бачимо коливання, викликані різними чинниками, і війна, схоже, не є головним з них. З іншого боку, вплив війни на смертність можна виділити досить чітко (тоді як щодо впливу війни на народжуваність можна лише будувати гіпотези): як мінімум, війна призводить до загибелі військових.

Сайт "Медіазона" двома способами веде підрахунок числа загиблих російських військових ("без урахування втрат армій самопроголошених "ЛНР" і "ДНР"):

  • По-перше, "Медіазона" спільно з "Бі-бі-сі" та командою волонтерів веде поіменний список загиблих російських військових, зібраний за відкритими джерелами. Зрозуміло, у цей список потрапляють не всі, адже далеко не про кожну смерть стає відомо публічно. На кінець 2023 року в ньому було 44 654 загиблих, на 23 вересня 2024 року — 71 057 загиблих.
  • По-друге, щоб відповісти на запитання, скільки людей загинуло на війні насправді, "Медіазона" наводить оцінку надмірної смертності серед чоловіків на основі реєстру спадкових справ. Цей метод "Медіазона" розробила разом із "Медузою". Він показав, що до 1 січня 2024 року на війні загинуло близько 75 тисяч російських чоловіків до 50 років, а на червень 2024 року — близько 120 тисяч.

 Обидва способи корисні для нашого дослідження. Перший спосіб хоч і дає меншу цифру, але показує важливу тенденцію у регіональному розподілі загиблих російських військових.

"Обробляючи некрологи, ми насамперед намагаємося зрозуміти, з якої області чи республіки був військовослужбовець. Довгий час лідерство належало Краснодарському краю — це великий, густонаселений регіон, де була база "ЧВК Вагнера", а після розгрому угруповання влада пропонувала за підписання контракту з Міноборони рекордні "підйомні". Але наприкінці весни — на початку літа лідер у цій таблиці змінився. На перше місце вийшов Башкортостан, також ми побачили, що непропорційно велика кількість некрологів надходить із сусіднього Татарстану. За останні 12 місяців, тобто з вересня 2023 по вересень 2024, ми обробили 1597 некрологів з Башкортостану і 1342 — з Татарстану. Ці національні республіки різко випереджають інші регіони за темпом зростання втрат — і простого пояснення, як так відбувається, немає", — констатує "Медіазона". Звичайно, абсолютні цифри не є показовими, адже суб'єкти РФ сильно відрізняються за чисельністю населення. Якщо підрахувати кількість підтверджених загиблих військових на тисячу мешканців, виходить цікава картина. Середня по всій Росії кількість підтверджених загиблих військових на тисячу жителів становить 0,48.

Ось список суб'єктів РФ, де цей показник більш ніж удвічі перевищує середнє значення: Республіка Тива (2,19), Республіка Бурятія (1,70), Республіка Алтай (1,58), Сахалінська область (1,48), Чукотський автономний округ (1,37), Ненецький автономний округ (1,33), Забайкальський край (1,22), Магаданська область (1,01), Республіка Комі (0,97).

І ось список суб'єктів РФ, де цей показник більш ніж удвічі нижчий від середнього значення: місто Москва (0,06), місто Санкт-Петербург (0,12), Республіка Інгушетія (0,18), Чеченська Республіка (0,19), Кабардино-Балкарська Республіка (0,21), Московська область (0,22). Вже з цієї картини видно, що Путін використовує війну для "вирішення національного питання", найлегше жертвуючи солдатами з національних автономій. Але це не стосується республік Північного Кавказу: вони, навпаки, на привілейованому становищі, оскільки Путін боїться викликати там антивоєнні настрої та протести проти мобілізації, які могли б підірвати ситуацію в регіоні.

Перейдемо до другого способу. Він також не дає повної цифри. Його автори визнають, що він не враховує загиблих військових віком понад 50 років. Втім, за даними "Медіазони" та "Медузи", частка загиблих старше за 50 років становить менше 8% від загальної кількості підтверджених загиблих, чий вік відомий. Другий спосіб дає нам такі оцінки кількості загиблих за півріччями: лютий-червень 2022 року — 7 тисяч, липень-грудень 2022 року — 11 тисяч, січень-червень 2023 року — 33 тисячі, липень-грудень 2023 року — 30 тисяч, січень-червень 2024 року — 39 тисяч.

Загалом за 2023 рік виходить 63 тисячі загиблих, або 0,4 на тисячу жителів РФ. А загальна смертність за 2023 рік становила 12,1 на тисячу мешканців. У першому півріччі 2024 року 39 тисяч загиблих, у перерахунку на рік — 78 тисяч, або по 0,5 на тисячу жителів РФ. А загальна смертність за перше півріччя 2024 року становила у перерахунку на рік 12,7 на тисячу мешканців.

Як бачимо, внесок смертності від війни до ​​загальної смертності дуже малий, щоб сильно впливати на динаміку загальної смертності. Проте смертність від війни точно не допомагає російській демографії.

Те ж саме можна сказати про поранення на війні, особливо тяжкі. Тяжкопоранені, швидше за все, проживуть менше, ніж могли б. Крім того, загиблі, та й багато тяжко поранених, викреслюються зі списку тих, хто міг би дати потомство. Хто замінить їх для російських жінок? Можливі три варіанти. По-перше, у ролі замінника може виступити мігрант із Азії. І тоді це буде буде вже неслов'янська родина, і діти будуть неслов'янами. По-друге, у ролі замінника може виступити одружений росіянин. І тоді жінка прирече себе на долю матері-одиначки. І, швидше за все, вона обмежиться однією дитиною. По-третє, замінника може і не знайтися. І тоді жінка не народить нікого.

Кожен із цих трьох варіантів дає результат, протилежний тому, якого хотів Путін, починаючи велику війну проти України.

Можливі корекції моделі

Описана нами демографічна модель побудована на припущенні, що ситуація розвиватиметься приблизно так само, як це було до 2022 року. Однак є кілька факторів (крім війни), за допомогою яких російська влада намагається змінити ці тенденції. Причому один із цих факторів є не стільки демографічним, скільки соціокультурним, однак він вкрай важливий, виходячи з намірів Путіна. Отже, які кроки пробує здійснити російська влада?

  1. З 2023 року російська влада розпочала масовану антимігрантську кампанію, активно підтримувану державною інформаційною машиною. Після нічим не регульованих потоків масової міграції влада РФ повільно розвернулась до ідеї надання міграційних квот кваліфікованим працівникам. Річ у тім, що через міграційні процеси в Росії не просто зростає кількість неслов'янського населення — росте доля населення, яке виросло в практично доіндустріальному середовищі і для якого цивілізація — це не високі технології, а базар. Приплив таких мігрантів дозволяє вирішити проблему дефіциту працівників, зайнятих у некваліфікованих професіях та частково в сфері послуг, однак при цьому такі мігранти зазвичай не інтегруються в російський соціум, надаючи перевагу власним закритим середовищам. У перспективі такі середовища можуть стати джерелом бунтів проти наступних воєн Путіна.
  2. З 2010-2012 років у РФ розпочався новий етап масової русифікації корінних народів, метою якого є перетворення цих народів на аналог радянського homo soveticus в осучасненому варіанті. Відбувається повне згортання вивчення та використання національних мов, будь-яких культурних ініціатив тощо. Паралельно федеративний устрій перетворюється на фікцію, а регіональні еліти через систему доступу до фінансування держпрограм фільтруються за принципом лояльності.
  3. Погляди росіян чітко залежать від віку: межа проходить між тими, кому ще немає 35 років, і тими, хто старший. Тому з 2022-2023 років російська влада почала вести агресивну політику у сфері патріотичного виховання дітей. Путін фактично оголосив хрестовий похід на дітей: відбувається масована політична обробка школярів, обговорюється можливість запровадження політінформацій навіть у дитячим садочках.

Самі ці три фактори, на думку Кремля, мають дозволити в майбутньому створити відносно монолітну російську націю, яка, попри релігійні протиріччя (перш за все, між православними та мусульманами), матиме єдині цілі. Це, звісно, задеклароване Путіним перетворення Росії на третій полюс світу з беззаперечним правом робити все, що хоче Москва, на ввіреній їй васальній території.

Тож можна не сумніватися, що в найближчі роки у РФ реалізуватиметься політика тоталітарної уніфікації громадян. Про повну мобілізованість наразі не йдеться, але у найближчій перспективі режим триматиме росіянина у такому собі напівмобілізованому стані — від громадянина не вимагатимуть негайно "піти і вмерти за Путіна", але вимагатимуть регулярно декларувати готовність це зробити. Повсякденна ж "рамка існування" передбачатиме безумовну підтримку політики правителя, слідування "традиційним цінностям" та очікування "величі". 

Наскільки вдалим буде цей проект? Звісно, він почне тріщати, щойно трохи ослабне центр. Однак навіть з ослабленням центру залишиться значна кількість умовних путіністів, чи, якщо хочете, неосталіністів. Паралельно, за умов збереження нинішніх тенденцій русифікації, розпочнуться майже незворотні процеси втрати мови у більшості російських національних республік (виняток складуть лише Чечня, Інгушетія, Якутія та Тива). Тож це створить ще більш сприятливі умови для уніфікації російської нації.

Водночас збереження орієнтації на Схід, без зміни демографічної картини за Уралом, неминуче призведе до центробіжних тенденцій на Заураллі та появи там окремих ідентичностей.

Втім, зусилля російської державної машини з уніфікації росіян матимуть успіх лише за умови незмінності всієї цієї системи хоча б впродовж 20-25 років. За інших обставин вірогідність того, що цей плавильний котел не вибухне, вкрай мала. Причому вибух не обов’язково має бути національним. Зміна геополітичних стратегій і втома від житя у "фортеці в облозі" створюватимуть запит на інші нормальності та інші ідентичності. І саме в межах пошуку цих нормальностей та ідентичностей відбуватимуться головні розколи в РФ.

Чисельність населення та доля східних слов’ян по суб’єктах РФ