Демарш Козака. Москва продавлює "кастрацію" Нормандського формату
Росія все сильніше тисне на Україну, схиляючи до прямих переговорів Києва з бойовиками в Мінську і подальшим оформленням капітуляції у "нормандському" форматі"
У четвер, 30 липня, заступник глави Адміністрації президента Росії Дмитро Козак відмовився брати участь в подальших переговорах про мир на Донбасі у форматі радників лідерів країн "нормандської четвірки". Про це він написав у своєму листі раднику канцлера Німеччини, розіславши копії представникам Франції та України. У листі йдеться про те, що робота радників голів держав Нормандського формату неефективна. Козак констатує, що нещодавно укладена угода про припинення вогню схвалювалася практично без участі Франції та Німеччини, цілком грунтуючись на російській позиції. "Зі всією відповідальність запевняю, що я не маю намір далі брати участь у цьому нескінченно триваючому "спектаклі" з відвертою імітацією бурхливої діяльності по врегулюванню", — написав помічник президента Росії.
Він запропонував обмежити роботу помічників лідерів країн "Нормандії", а узгодження питань, якими займалися Козак, Єрмак і радники керівників Франції та Німеччини раніше, передати міністрам закордонних справ цих країн.
Фактично Козак оголосив про те, що Росія не має наміру більше брати участь у переговорах, учасником яких виступає глава Офісу президента України Андрій Єрмак. Про що свідчить такий поворот і яким чином події можуть розвиватися далі?
Лист Козака в черговий раз підтвердив, що Кремль ставить стратегічні цілі й наполегливо намагається їх досягти, на відміну від Банкової, яка постійно займає реактивну позицію, роблячи імпульсивні тактичні кроки і займаючись "гасінням пожеж" то там, то тут.
Фактично, своїм посланням Козак дає зрозуміти, що Росія ще більше посилить свій тиск на Україну, яка в особі Зеленського вже почала піддаватися на погрози того ж Рамзана Кадирова. Це напевно розцінили, як знак, що на Київ можна тиснути далі. Тепер Путін і ко намагатимуться максимально нівелювати нормандський формат, на необхідності якого керівник ОПУ Єрмак робив акцент в надії на те, що Захід в особі Німеччини і Франції може реально зробити якісь кроки щодо стримування російських апетитів тільки у випадку переговорів "четвірки" .
Нинішня ж мета Москви, яка, схоже, остаточно втратила бажання грати в "кішки-мишки" з Україною, як зауважив політолог Артем Філіпенко, очевидна: перетворити Мінськ в єдиний переговорний майданчик і поступово звести його до формату 1+2+2, в якому Україна і "ЛНР/ДНР" будуть сторонами переговорів, а Росія та ОБСЄ – виключно посередниками. По суті, це стане повторенням придністровського "врегулювання", автором якого був Козак. Не зайве, правда, згадати, що прогресу в молдавсько-придністровських прямих переговорах досі не досягли, а посередники, крім Росії, ніяк не впливають на цей процес. Так що шанси України отримати власне "Придністров'я" ростуть, з тією тільки різницею, що російсько-український кордон є відкритим.
Ще одне свідчення наростаючого тиску Кремля на Україну — заява депутата Держдуми Росії Леоніда Калашникова. Голова комітету Держдуми по справах СНД, євразійської інтеграції і зв'язків з співвітчизниками, Калашников запропонував перейти до відкритих російських поставок зброї бойовикам на Донбасі
"Я вважаю, що виділення в США $300 млн на військову допомогу Україні нам відкриває двері для того, щоб допомагати людям, в яких вони хочуть з цієї зброї стріляти – "ДНР" і "ЛНР". В таких умовах ми маємо теж право постачати зброю в ці республіки офіційно. І закрити цю тему — не соромитися постачати зброю "ДНР" і "ЛНР", — сказав Калашников. Дійсно — як же не допомогти бойовикам, які, за запевненням російської сторони — "знаходять зброю в шахтах".
На руку Кремлю грають останні зміни в складі ТКГ, в ході яких Леонід Кравчук замінив Леоніда Кучму. Буквально через кілька годин після свого офіційного затвердження Леонід Макарович заявив, що в українській делегації можуть відбутися й інші кадрові перестановки.
"У понеділок (3 серпня – "ДС") ми зустрінемося, порадимося. Я хочу, щоб це не була тільки моя думка. Я виходжу з того, що група, яка зараз працює, яку очолював Леонід Кучма, зробила в складних умовах важливі кроки – і ми починаємо життя з "чистого аркуша", починаємо з певних плюсів, але були й мінуси. Ми порадимось з усіма. Якщо щось треба, то ми звернемося до керівництва України, дамо аргументи і, можливо, будуть якісь зміни. Я не виключаю, але зараз ми такого завдання не ставимо", — заявив Кравчук.
У деяких Телеграм-каналах, нібито пов'язаних з українськими втікачами в Москві, вже прогнозують витіснення Кравчуком з ТКГ свого заступника, віце-прем'єра Олексія Резнікова, який встиг прославитися непоганими дипломатичними талантами. Мало того: Кравчук з ходу заговорив про якісь компроміси і про статус Донбасу, чітко не визначивши свою позицію.
"Будемо йти на компроміси... Компроміси – як керувати ситуацією. Є статус Донбасу, а є статус управління територією Донбасу, статус місцевого самоврядування, є політичний статус Донбасу. Я буду виступати за те, щоб від загальних слів переходити до конкретних дій. Щоб це було управління, яке принесе користь людям, які там живуть, і люди відчують, що вони є господарями своєї землі", — досить туманно висловився перший президент, додавши, що своєю місією в переговорах ТКГ він бачить "закінчити війну і, щоб в Україні панував мир".
Тим часом керівник ОП Андрій Єрмак оперативно зайнявся іншими питаннями — очолив робочий комітет зі створення Меморіального центру "Бабин яр", який споруджується, до речі, на гроші російських олігархів Фрідмана і Хана.
Володимир Зеленський у своїй діяльності спирається на два стовпи — Андрія Єрмака і Сергія Шефіра. Кремль планомірно працює над тим, щоб вибити з-під Зеленського хоча б одну з цих опор. І участь Єрмака в реалізації проекту меморіалу в Бабиному яру загрожує дискредитацією голови ОПУ, враховуючи скандальний шлейф, який тягнеться за художнім керівником Голокосту Меморіального центру "Бабин яр", російським режисером Іллею Хржановским.
Прямі переговори один на один з бойовиками без європейського посередництва і під наглядом беззубої ОБСЄ – найгірший з можливих варіантів. Так що Україні слід докласти максимум зусиль для того, щоб Берлін і Париж не обмежувалися функцією пасивного спостереження за переговорним процесом.
