"Справа Колмогорова". Навіщо Луценко сперечається з самим Верховним Головнокомандуючим
Сьогодні, 6 листопада, Вищий спецсуд України розглянув касацію на вирок прикордоннику Сергію Колмогорова і не затвердив обвинувальний рішення суду першої інстанції, який визнав службовця винним у вбивстві і засудив його до 13 років позбавлення волі. Колмогоров був звільнений у залі суду під радість численної групи підтримки, а його справу повернули до суду першої інстанції на перегляд.
Не вдаючись в усі тонкощі матеріалів справи, нагадаємо, що Колмогорова ставилося в провину те, що у вересні 2014 р. в Маріуполі прикордонник, як і дев'ять його товаришів по службі (які, до речі, ні в чому не звинувачують), відкрив вогонь по убегавшему від українських військових автомобілю, в результаті чого загинула пасажирка, яка сиділа на місці пасажира жінка. Чоловік загиблої, який перебував за кермом житель Донецька, залишився цілий і на сьогоднішній день перебуває в Росії і навіть, як пишуть українські ЗМІ, прийняв тамтешнє громадянство.
Сам прикордонник вину свою не визнавав, оскільки впевнений, що діяв у відповідності з статутом і вогонь відкривав виправдано і законно, виконуючи наказ командування і свій обов'язок військовослужбовця. Цієї точки зору дотримується і Держприкордонслужба. У той же час військова прокуратура, як і маріупольський суд, який постановив вирок, вважають, що боєць перевищив повноваження, а тому повинен 13 років спокутувати свій гріх у в'язниці. Власне, рішення Вищого спецсуду на думку військової прокуратури ніяк не вплинуло. Там Колмогорова вважають винним. Раніше солідарність з рішенням суду першої інстанції висловлювали і військовий прокурор Анатолій Матіос, і генпрокурор Юрій Луценко.
При цьому президент Петро Порошенко Колмогорова сьогодні публічно підтримав, зазначивши, що "вболіває за долю" бійця і що "Вітчизна повинна брати під захист своїх захисників". Загалом, диспозиція виходить досить дивна - громадськість і президент стоять на позиціях невинності Колмогорова, а військова і генеральна прокуратури наполягають на його винності. Хоча остання, враховуючи специфіку гібридної війни, а також потенційні юридичні і політичні наслідки вироку для прикордонника, повинна б як мінімум не надто наполягати на винуватості бійця, а в ідеалі і ніякого суду над ним не повинно було б бути - перевірка військової прокуратури повинна була винести однозначний вердикт, що Колмогоров діяв відповідно до статуту караульної служби і ніяких претензій до нього бути не повинно.
Те, що "справа Колмогорова" може стати серйозним прецедентом, після якого будь-який військовослужбовець ЗСУ може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений за участь в АТО, більш ніж очевидно. На цьому тлі переживання українців за долю затриманого в Італії Віталія Марківа, якого шиють аналогічну справу, будуть виглядати зовсім безглуздо. Якщо Україна сама садить власних військовослужбовців за виконання їх боргу, то чого можна вимагати від Італії.
Не менш очевидно і те, що "прецедент Колмогорова" дасть підстави іншим бійцям ВСУ не виконувати накази і не відкривати вогонь по ворогу, щоб самим не опинитися на лаві підсудних. Про "бойовому дусі" у ВСУ після подібних вироків можна і не згадувати.
Але є ще один важливий аспект цієї справи - внутрішньополітична. Складається стійке враження, що судді і прокурори, вперто бажаючи посадити прикордонника, старанно ллють воду на млин зрадофилов і "шатунів", для яких засудження за вбивство мотивованого і стійкого бійця (саме так характеризують Колмогорова командири і товариші по службі) буде просто чудовим подарунком. Як не повірити, що українська влада "зливає" Донбас і продається Путіну, якщо вона сама садить своїх же солдатів. Схоже, президент це розуміє, а тому поспішив особисто підтримати Колмогорова. А от Луценка і Матіос продовжують гнути свою лінію. Можливо, їх позиція обумовлена вузькопрофесійних, нехай і недалекоглядним, інтересом. Мовляв, розкрито тяжкий злочин, а значить, ми працюємо добре. А, може бути, прокурори в цьому поданні грають свою роль і повинні відтіняти мудрого президента. До того ж змагальність у судах і незалежність прокуратури ніхто не відміняв.
Примітно також, що касація по справі прикордонника відбулася якраз перед початком чергової "революції", анонсованої в наметовому містечку Міхеїла Саакашвілі під Верховною Радою. І якщо б суд сьогодні ухвалив вирок Колмогорова, то прикордонник цілком міг би опинитися на прапорах чергового "шатуна" у виконанні Семенченко, Соболєва і компанії. Останні і без того постійно підбивають народ і поліцію на фізичне протистояння, а так у них був би чудовий додатковий привід для розпалювання ненависті. І ніхто б не гарантував, що перезбуджені несправедливістю "революціонери" не кинули б у натовп чергову гранату зі всіма витікаючими наслідками.
Так що Вищий спецсуд вчинив мудро не тільки з точки зору своїх прямих обов'язків - досягнення справедливості, але і з точки зору підтримання порядку і спокою на вулицях. Підтвердженням чому служить те, що один з лідерів протестів Семенченко відразу ж після оголошення вердикту поспішив приписати звільнення Колмогорова собі. Мовляв, це очолювані ним патріоти домоглися від суду справедливого рішення. Ну а те, що в глибині душі Семенченко, швидше за все, хотів протилежного рішення суду, він нікому, звичайно, і ніколи не скаже.
