Дамоклів меч перемир'я. Що Україні робити зі снайперським вогнем ворога на Донбасі
2 лютого в районі селища Шуми Донецької області загинув Дмитро Власенко — старший стрілець 503-го окремого батальйону морської піхоти. З початку року ворожі снайпери вбили вже чотирьох наших військових
Що може протиставити українська армія цій убивчій статистиці і чому на п'ятий рік позиційної війни немає реальних кроків щодо зменшення втрат особового складу від снайперів супротивника? Адже лінія фронту не змінюється вже кілька років точно — все більш-менш придатні для снайперів позиції пристріляні по кілька разів, організована школа з підготовки снайперів, закуплені дорогі великокаліберні "болтовки" як західного, так і вітчизняного виробництва. Здавалося б, зроблено буквально все, а втрати тривають. Спробуємо детально розібратися.
Отже, насамперед потрібно зазначити, що найкращим захистом від ворожих снайперів є грамотно облаштовані у фортифікаційному плані позиції і активна поведінка командування. Якщо в інженерному відношенні наші позиції на лінії фронту вже досить добре підготовлені, то з можливістю відкриття вогню у відповідь в останні місяці величезні проблеми. Фактично під дамокловим мечем перемир'я командири не мають змоги давати команди наносити удари навіть по місцях виявлення снайперської лежання. І це фактично розв'язує противнику руки. Якби було так, як у 2017–2018 рр., коли по кожному підозрілому місці відпрацьовували всім, що є під рукою, то і противник був би змушений міняти тактику або після серйозних втрат взагалі відмовитися від використання снайперів на конкретній ділянці фронту.
Окремий момент — підготовка снайперів. Після 2015 р. за це питання взялися досить серйозно. Починаючи з закупівель нових снайперських гвинтівок калібрів від .338 до 12,7-мм і закінчуючи організацією в навчальному центрі "Десна" школи снайперів. Однак так тривало недовго — вже в 2018 р. значна частина інструкторів з бойовим досвідом перейшла в 93-тю механізовану бригаду. Після чого підготовка триває, однак її рівень помітно знизився.
Крім того, на снайперах позначається і загальна не дуже гарна ситуація з кадрами в ЗСУ — велика плинність особового складу, некомплект і як наслідок залучення снайперів з підготовкою до несення служби на взводних опорних пунктах. Плюс накладається традиційне нерозуміння командирів середньої ланки ролі снайпера як бойової одиниці, а не просто бійця, який може стріляти краще, ніж інші.
І ще одна важлива обставина. З моменту початку позиційної війни ведуться розмови про масову закупівлю антиснайперських комплексів. Спочатку йшлося про західні зразки. У 2018-му компанія "Спецтехноекспорт" імпортувала для потреб збройних сил сім переносних антиснайперських систем LAS 1000 виробництва канадської компанії Alpha Optics Systems Inc., тоді ж президент Петро Порошенко анонсував появу аналогічних американських комплексів. "Американці" побудовані на акустичних принципах виявлення ворожого снайпера, а "канадець" вигідно відрізняється тим, що побудований на оптичних принципах і тому може визначити місце розташування снайпера до того, як він встигне вистрілити, а не після. Крім того, LAS 1000 — переносний, а американський зразок монтується на позашляховику.
У квітні 2018-го Порошенко розповів, що бійці АТО отримали антиснайперські комплекси і вони вже показали свою ефективність на фронті.
Однак від нинішнього військового керівництва можна почути зовсім інше. У грудні минулого року головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак в інтерв'ю сайту "Обозреватель" заявив: "У наших українських виробників ми хотіли закупити антиснайперські комплекси, запланували гроші на 2020 рік, але вони їх не зробили. А нам вони потрібні. Були варіанти, коли кілька років тому їх закуповували за кордоном за скажені гроші. Закупили — вони прийшли в Україну. Починаємо розбиратися, чому ж цих антиснайперських комплексів немає на війні. А там вони неефективні, тому що призначені зовсім для інших завдань. Ми зараз ними ділимося, обмінюємося (в рамках чинного законодавства) з іншими військовими формуваннями. Але гроші витрачені для нас неефективно — комплекси лежать в ящику, а на війні не працюють".
Отже, сьогодні можна говорити про те, що наша армія мало що може протиставити снайперському терору, який розгорнув противник на лінії зіткнення на Донбасі. Тим часом моральний дух наших військових падає — командирам все важче мотивувати своїх підлеглих виконувати завдання безпосередньо під вогнем противника без можливості дати адекватну відповідь.