Таємниці Стамбула-2022. Чи чекати "гарного миру" від переговорів Заходу, Зеленського та Путіна

"Те, що ми виявили, є дивовижним і може мати серйозні наслідки для майбутніх дипломатичних зусиль щодо припинення війни", — наголошується у статті, яка замислювалася як розслідування причин, чому зірвалися українсько-російські переговори у травні 2022 року. Але всі три головні гравці залишаються тими самими: Захід, Зеленський і Путін. І ця історія, стверджує Foreign Affairs, "містить уроки для майбутніх переговорів".

Вирішальна причина

Усі ми чули багато версій зриву переговорів два роки тому. Одна версія каже, що переговори стали неможливими через те, що було виявлено жахливі військові злочини російських військ у Бучі, після того, як 31 березня місто було звільнено від окупантів. Згідно з другою версією, переговори зірвав британський прем'єр Борис Джонсон, приїхавши до Києва 8 квітня. Ще була версія, що винна українська Конституція, в якій записано курс України в НАТО: мовляв, Зеленський не міг гарантувати Путіну скасування цих норм. Однак усі ці версії фокусуються на другорядних чинниках, які не мали і не могли мати вирішального значення.

Переговори української та російської сторін, як оголосив Володимир Зеленський, розпочалися 28 лютого. До кінця березня в результаті серії особистих зустрічей у Білорусі та Туреччині та віртуальних зустрічей за допомогою відеоконференцій було прийнято так зване Стамбульське комюніке, в якому описані рамки врегулювання, розповідає Foreign Affairs. Журнал стверджує, що він має копію повного тексту проекту комюніке, озаглавленого "Основні положення Договору про постійний нейтралітет та гарантії безпеки України". "Постійний нейтралітет України" — це була вимога Москви, а "гарантії безпеки України" — це було бажання Києва.

Після цього переговори вийшли на фінішну пряму. 4 квітня Зеленський своїм указом створив "делегацію України для участі у переговорах з Російською Федерацією з підготовки та узгодження проекту договору про гарантії безпеки України" на чолі з Давидом Арахамією та затвердив таємні директиви для неї.

Українські та російські переговорники почали працювати над текстом договору і досягли суттєвого прогресу. Путін і Зеленський мали підписати договір "під час саміту, який мав відбутися в не дуже віддаленому майбутньому", пояснює стаття в Foreign Affairs. За словами авторів статті, вони мають у своєму розпорядженні два останні проекти, якими обмінялися сторони: від 12 і 15 квітня.

Це було вже після Бучі та після візиту Джонсона до Києва. За даними Foreign Affairs, переговори припинилися лише наприкінці травня. То що ж стало причиною зриву домовленостей?

Причиною стало те, що договір, про який домовлялися українська та російська делегації, був багатостороннім. Перший абзац проекту договору від 15 квітня, опублікований Foreign Affairs, починається з переліку сторін договору: "Велика Британія, КНР, РФ, США, Франція є гарантами безпеки України як постійно нейтральної держави (Держави-гаранти), і Україна". Тобто п'ять постійних членів Ради безпеки ООН (країни з найбільшими арсеналами ядерної зброї) мали підписати та ратифікувати цей договір з Україною. Про це Київ домовився з Москвою, не спитавши Лондон, Пекін, Вашингтон та Париж.

Як на це відреагував Пекін, невідомо. Але про реакцію західних столиць ми тепер знаємо із статті у Foreign Affairs.

Що потрібно знати про Захід

Західні партнери Києва не хотіли брати участь у переговорах з Росією, особливо в таких, які могли б створити для них нові зобов'язання щодо безпеки України.

"Колишній чиновник США, який на той час займався політикою щодо України, розповів нам, що українці не консультувалися з Вашингтоном доти, доки не було опубліковано комюніке, хоча описаний у ньому договір створив би нові юридичні зобов'язання для США, у тому числі зобов'язання розпочати війну з Росією, якщо вона знову вторгнеться в Україну. Одна тільки ця умова зробила б договір невигідним для Вашингтона. Тож замість того, щоб прийняти Стамбульське комюніке та подальший дипломатичний процес, Захід збільшив військову допомогу Києву та посилив тиск на Росію, зокрема за допомогою дедалі жорсткішого режиму санкцій", — розповідає журнал.

Навіть якби Росія та Україна подолали свої розбіжності, рамки, про які вони домовилися у Стамбулі, потребували б підтримки з боку США, Великої Британії та Франції. Цим західним державам довелося б піти на політичний ризик, вступивши в переговори з Росією та Україною, і поставити під загрозу свій авторитет, гарантуючи безпеку України. На той час і наступні два роки у Вашингтоні, Лондоні та Парижі була відсутня готовність проводити дипломатію з високими ставками і дійсно взяти на себе зобов'язання прийти на захист України в майбутньому, констатується у статті.

"ДС" вже наголосила на цій проблемі: "Посередників знайти не важко — важко знайти гарантів, які візьмуть на себе зобов'язання забезпечити виконання підписаного документа та покарати Росію за будь-яке порушення. Причому ці зобов'язання гарантів повинні мати юридичну силу. Папірці типу Будапештського меморандуму нам не потрібні".

Стаття у Foreign Affairs підтверджує, що гаранти не знайдуться: "Якщо США та їхні союзники не бажали надавати Україні такі гарантії (наприклад, у вигляді членства в НАТО) до війни, то навіщо їм це робити після того, як Росія так яскраво продемонструвала свою готовність напасти на Україну?"

З цього випливає висновок, що багатостороннього договору (типу того, що обговорювався Києвом та Москвою два роки тому) не буде. Це мертвонароджена ідея.

Найдивовижніший факт

Крім вирішальної причини зриву переговорів, автори статті у Foreign Affairs виявили ще один дивовижний факт. Учасники переговорів поставили віз післявоєнного порядку безпеки попереду коня припинення війни. Обидві сторони пропустили такі важливі питання, як створення гуманітарних коридорів, припинення вогню, виведення військ, і натомість спробували виробити щось на кшталт довгострокового мирного договору.

Більше того, "на потім" було залишено найважливіше питання про долю окупованих територій. "Переговори навмисно оминали питання кордонів і території. Очевидно, ідея полягала в тому, щоб Путін і Зеленський вирішили ці питання на запланованому саміті", — йдеться у статті.

Це означає, що і для Києва, і для Москви майбутній багатосторонній договір був набагато важливішим, ніж усе інше. Зрозуміло, що Зеленський і Путін мали тут різні мотиви.

Що потрібно знати про Зеленського

Зеленський хотів, щоб йому дали не просто якісь формальні гарантії безпеки. Він розраховував отримати від США, Великої Британії та Франції гарантії сильніші (!), ніж мають члени НАТО. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти два формулювання.

Ось що обіцяє стаття 5 Північноатлантичного договору: якщо на одну країну нападуть, то кожна країна надасть їй допомогу "шляхом негайного здійснення такої індивідуальної або спільної дії, яку вважатиме за необхідне, включаючи застосування збройної сили з метою відновлення та подальшого збереження безпеки Північноатлантичного регіону".

А багатосторонній договір, проект якого підготувала українська делегація на чолі з Арахамією, у своїй статті 5 обіцяв, що у разі, якщо хтось нападе на Україну, кожна держава-гарант надасть допомогу Україні "шляхом негайного здійснення такої індивідуальної або спільної дії, яка буде необхідною, включаючи закриття повітряного простору над Україною, надання необхідного озброєння, застосування збройної сили з метою відновлення та подальшого збереження безпеки України".

Тобто українська сторона взяла п'яту статтю НАТО, дописала туди "закриття повітряного простору над Україною, надання необхідного озброєння", і Банкова розраховувала, що Вашингтон, Лондон та Париж на це погодяться.

Foreign Affairs посилається на Нафталі Беннетта, який був прем'єр-міністром Ізраїлю на момент переговорів та активно виступав посередником між двома сторонами. В інтерв'ю, опублікованому в лютому 2023 року, він повідомив, що бачив 17 або 18 чернеток угоди. У тому ж інтерв'ю він нагадав, що намагався відмовити Зеленського від зациклювання на питанні гарантій безпеки: "Я сказав: "Америка надасть вам гарантії? Вона візьме на себе зобов'язання, що через кілька років, якщо Росія щось порушить, вона надішле солдатів? Після виходу з Афганістану і всього такого?" Я сказав: "Володимире, цього не буде".

Сумнівно, що Зеленський у цьому питанні за два роки змінився. Подивимося на ситуацію його очима. Якщо йому підписувати якийсь двосторонній документ із Путіним, ця угода свідомо буде набагато гіршою, ніж Мінські угоди. Так було два роки тому, і те саме залишається зараз. Але із таким документом не можна виходити до народу.

Інша річ — багатосторонній договір із гарантіями безпеки. Якщо там сильніші гарантії, ніж у НАТО (не кажучи вже про ганебний Будапештський меморандум), то, звісно, навіщо нам тоді НАТО, можна погодитися і на нейтральний статус з такими гарантіями. Так навіть краще: не треба витрачати гроші на оборону, просто процвітаєш собі під потрійною ядерною парасолькою США, Великої Британії та Франції. З таким документом можна вийти до народу і потім після скасування воєнного стану виграти вибори, навіть втративши частину територій.

Тому ті діячі (на Заході, в Росії, в Україні), які сподіваються, що Зеленського можна буде умовити на двосторонній мирний договір із Росією, ризикують дуже помилитися.

Що потрібно знати про Путіна

Путіну теж потрібний саме багатосторонній договір. І заради нього він навіть готовий іти на поступки.

"Хоча Україна буде назавжди нейтральною згідно із запропонованими рамками, шлях Києва до членства в ЄС залишиться відкритим, а держави-гаранти (включаючи Росію) чітко "підтвердять свій намір сприяти членству України в Європейському Союзі". Це було щось надзвичайне: у 2013 році Путін чинив сильний тиск на президента України Віктора Януковича, щоб той відмовився від простої угоди про асоціацію з ЄС. Тепер Росія погоджувалася "сприяти" повному вступу України до ЄС", — зазначає стаття в Foreign Affairs.

Минулого тижня Лукашенко запропонував, а Путін одразу публічно погодився, що "необхідно повернутися до проекту стамбульського договору". Симптоматично, що саме тоді "Новая газета — Европа" розповіла про ініціативу нібито від Ердогана. "Проект базується на документах перших переговорів у Стамбулі, і частина формулювань травня 2022 року увійшла до нового тексту", — стверджує газета. Банкова одразу відреагувала, що цей план говорить "лише про бажання продовжити війну через заморожування, ескалацію, збереження російського агресивного режиму".

Але зазначимо інше. Перший пункт цього плану — взагалі не про Україну: "Взаємне зобов'язання США та Росії щодо незастосування за жодних умов ядерної зброї, а також поновлення договору про обмеження стратегічних озброєнь (СНО-3), причому за неможливості одностороннього виходу з нього в майбутньому".

Тобто, це спроба підкупити Вашингтон, щоб він погодився підписати багатосторонній договір з Україною. Настільки цей договір важливий Путіну.

Навіщо він Путіну? Якщо Вашингтон, Лондон і Париж підпишуть і ратифікують цей договір, вони цим погодяться, що Україна (у своїх фактичних межах, без окупованих територій) — це нічия земля. Не російська, але й не натовська. Вперше після Другої світової війни політика брутальної сили призведе до успіху, юридично визнаного на міжнародному рівні.

Тому Росія воюватиме з нами доти, доки Захід не погодиться укласти багатосторонній договір. Хоч як парадоксально, але Путін зараз домагається того, щоб Захід дав Україні гарантії безпеки, яких вимагає Зеленський. І в цьому парадоксі відбивається вся примарність будь-яких надій на те, що якісь переговори приведуть до миру.