Чому не можна проводити вибори в прифронтовій зоні Донбасу
Глава Донецької ОГА Павло Жебрівський попросив Центральну виборчу комісію не проводити вибори до органів місцевого самоврядування в Маріуполі. На перший погляд така ініціатива виглядає дивною, адже нинішній адміністративний центр Донеччини цілком і повністю перебуває під контролем українських військових. Але, йдеться не лише про Маріуполь, а про всю прифронтову зону, де досі точаться бої, що так чи інакше впливає, як на політичні розклади в регіоні, так і на психологічний стан виборців. Тому про раціональний вибір у відповідних населених пунктах не може бути й мови. Звичайно, просто так забороняти тут проведення виборів не можна – виборче право громадян гарантує Конституція України. Але чи доцільно проводити вибори там, де люди де-факто живуть в умовах військового часу?
Відповіддю на це питання може бути хронологія АТО, наприклад, за останні півроку. Звичайно, аналізувати всі військові успіхи та поразки ми не будемо, згадаємо лише найбільш відомі приклади. Зокрема, це втрата контролю наших військових над Дебальцеве та навколишніми населеними пунктами. Нагадаємо, що це сталося в лютому. Тобто, якби, скажімо, місцеві вибори пройшли тут восени 2014 року, то їх результати стали б чудовим подарунком для сепаратистів, які захопили місто і отримали б вичерпний перелік найбільш активних мешканців міста, які, звичайно, були б знищені в першу чергу. Інший приклад – Широкине, де точаться бої ще з зими і звідки більшість місцевих мешканців вже виїхало. Звичайно, що провести тут вибори неможливо, як де-факто, так і де-юре, адже банально не набереться необхідна кількість громадян, здатних виконувати функції членів виборчих комісій. І таких населених пунктів на всій лінії фронту чимало. В цьому випадку Центральній виборчій комісії нічого вигадувати не потрібно, а лише прийняти рішення про неможливість організації виборчого процесу на відповідній території.
Крім того, є чимало містечок чи сіл, які де-факто контролюються силами АТО, але регулярно зазнають обстрілів сепаратистів та російських найманців з боку окупованих територій. Це і Щастя, і Трьохізбенка, і Троїцьке, і Світлодарськ, і Дзержинськ, і Красногорівка, і Мар'їнка, і той таки Маріуполь. Востаннє по околицям адміністративного центру Донецької області били вчора – 25 серпня, внаслідок чого загинув один морський піхотинець і ще один отримав поранення. Що так чи інакше свідчить про серйозну загрозу повномасштабного наступу російських бойовиків на це та інші міста регіону. Проводити в таких умовах вибори дуже непросто, якщо взагалі можливо. Тим більше, що тут у частини населення зберігаються проросійські настрої.
У цьому випадку хотілося б поставити уряду кілька важливих запитань. Зокрема, чому досі в прифронтовій зоні не блокована трансляція всіх російських телеканалів і не налагоджена безперебійна трансляція українських. В це важко повірити, але така проблема досі існує. Тому й не дивно, що деякі наші співгромадяни досі вірять в те, що Володимир Путін рятує Україну від американського вторгнення. Друга проблема – збереження в населених пунктах, наближених до АТО старого кадрового активу правоохоронних органів. Нещодавно вітчизняні ЗМІ шокувала історія про знущання міліціонерів Красного Лиману над 62-літньою матір'ю загиблого героя АТО. І якщо такі моральні виродки продовжують охороняти закон, то неважко здогадатися на чию користь вони організують охорону виборчого процесу у разі проведення тут голосування за новий склад міської ради.
Питання проведення виборів у прифронтовій зоні можна було б вирішити дуже просто, запровадивши лише на цих територіях воєнний стан. Що стало б найбільш відповідним ситуації рішенням на даний час. Але, як ми знаємо, запровадження воєнного стану, нехай навіть в окремих регіонах, може негативно вплинути, як на співпрацю з основними закордонними кредиторами, так і на економічний клімат в країні загалом. Тому в якості альтернативи і була запроваджена практика призначення військово-цивільних адміністрацій, які виконують функцію місцевих органів самоврядування там, де відповідні ради просто розбіглися. Звичайно, це тимчасові органи влади, про що зазначено у законі, який регулює їх діяльність. Але на даному етапі вони є оптимальним вирішенням проблеми організації влади на територіях вздовж лінії фронту, оскільки дозволяють швидко приймати рішення тоді, коли це потрібно.
