Чотири шпагату Зеленського. Доведеться Коломойському записуватися в чергу на прийом до президента
Одним з доданків феноменального успіху Володимира Зеленського на президентських виборах стало те, що він мовчав з усіх принципових питань. А якщо говорив, то лише в дусі "за все хороше і проти всього поганого".
Його партія "Слуга народу", звичайно, хотіла б повторити цей трюк на парламентських виборах. Але навряд чи їй це вдасться. Зараз Зеленський - президент і вже не може відмовчуватися. Це означає, що йому доведеться вибирати між різними антагоністичними варіантами. Або ж сідати на шпагат - з усіма можливими ризиками.
Вже зараз можна нарахувати як мінімум чотири таких шпагату. А за час, який залишається до виборів, напевно додадуться нові.
Між Коломойським і Заходом
Коли Ігоря Коломойського називають головним бенефіціаром перемоги Зеленського на президентських виборах, під цим автоматично увазі, що він з цієї перемоги повинен отримати відчутну матеріальну вигоду. У нього є кілька інтересів, і найбільші з них пов'язані з Приватбанком.
Зокрема, Коломойський хоче отримати компенсацію за націоналізацію Приватбанку в розмірі близько $2 млрд. Він вже озвучив варіант, який би влаштував: "Треба відновити мій капітал цього банку. Сказати, що у мене там є 50 або 60 млрд грн... Зарахуйте мені мої 50 млрд; у вас там 160 млрд - дайте мені на них акції. Будемо вважати, що загальний капітал 200 або 210 млрд. Віддайте мені відсотки і розійдемося, будемо разом співіснувати і управляти банком далі".
Паралельно він хоче добитися відмови Приватбанку від позову, поданого в грудні 2017 р. у Високий суд Лондона проти його екс-власників - Коломойського, Геннадія Боголюбова і пов'язаних з ними шести компаній. Позивач домігся того, що суд в якості забезпечувального заходу видав наказ про всесвітній арешт активів відповідачів на суму понад $2,5 млрд. 18 грудня 2018 р. Апелляционнный суд Високого суду Лондона залишив у силі цей арешт. Тому Коломойський зацікавлений у тому, щоб змістити нинішнє керівництво Приватбанку і поставити нове, лояльне до нього, яке займе більш гнучку позицію за цим позовом.
Також Коломойський вимагає визнання недійсними кредитних договорів рефінансування, за яким Нацбанк видав Приватбанку 9,2 млрд грн, і своїх особистих зобов'язань за цими договорами. Тому він зацікавлений у тому, щоб змістити нинішнє керівництво НБУ і поставити нове, яке відмовиться від своїх вимог.
Також чималі інтереси Коломойського пов'язані з його активами в гірничо-металургійному комплексі і хімічній промисловості. Передусім важливо скасувати закон "Про ринок електричної енергії", який набирає чинності з 1 липня 2019 р. Коломойського хвилює те, що для його промпідприємств з-за цього закону зростуть тарифи на електроенергію. "Якщо б я вступив на посаду, це був би мій перший законопроект - про перенесення цього закону на невизначений термін", - ненав'язливо порадив він Зеленському. Президент вже провів 31 травня нарада (але не повноцінне засідання) РНБО по цьому питанню. Як повідомив секретар РНБО Олександр Данилюк, більшість учасників наради зійшлися на необхідності відкласти введення закону в дію; через два тижні це питання буде розглянуто на засіданні РНБО.
Ще один інтерес Коломойського полягає в девальвації гривні. Це забезпечило б додатковий прибуток орієнтованого на експорт металургійного бізнесу Коломойського і його партнерів.
Нарешті, не останній за значенням інтерес Коломойського полягає в тому, щоб не допустити співпраці українських правоохоронних органів з американськими. За відомостями The Daily Beast, зараз ФБР веде розслідування можливих фінансових злочинів українського олігарха, включно з відмиванням грошей.
Всі вищеперелічені інтереси Коломойського сходяться в одному пункті: для їх задоволення бажано всерйоз і надовго посварити Зеленського з Заходом в особі США, ЄС, МВФ і т. д. Коломойський робить це цілком свідомо і спеціально - наприклад, в інтерв'ю газеті Financial Times, опублікованому 26 травня під заголовком "Український олігарх закликає Володимира Зеленського оголосити дефолт за боргами".
Якщо Україна посвариться з Заходом і оголосить дефолт, тоді і гривня обвалиться, і всі побажання Коломойського по Приватбанку можна буде виконати, і закон про ринок електроенергії скасувати. До речі, прийняття цього закону було однією з євроінтеграційних зобов'язань України. Тому виконання цього бажання Коломойського загрожує для України заморожуванням не тільки будь-якої фінансової допомоги від Заходу, але й Угоди про асоціацію з ЄС.
У той же час західні гравці намагаються не допустити такого розвитку подій. Найбільш жорстко виступив проти Коломойського Рудольф Джуліані - особистий адвокат президента США Дональда Трампа. Він публічно заявив про те, що українські правоохоронці мають порушити проти Коломойського дві справи і що це буде тестом для Зеленського.
Перша справа - за результатами розслідування, проведеного міжнародним детективним агентством Kroll. Як підкреслив Джуліані, Коломойського "звинувачують у тому, що він разом зі своїм партнером Боголюбовим забрав багато грошей з Приватбанку, здається, $5 млрд. Те, притягнуть його до відповідальності, буде тестом для нового президента. Тестом на те, чи дійсно Коломойський контролює його".
Друга справа пов'язана з погрозами, які, за словами Джуліані, Коломойський висловив американським бізнесменам Леву Парнасу і Ігорю Фруману, що є клієнтами Джуліані. "Після його погроз моїм клієнтам довелося терміново виїхати з України, перервавши свої справи. Це американські громадяни, бізнесмени. Мені невідомі мотиви, чому він у першому ж інтерв'ю після повернення в Україну з довгого вигнання почав їх очорняти... І за цю наклеп він повинен відповісти за законом. Подивимося, чи буде порушено проти нього справу", - сказав Джуліані.
Позицію, висловлену Джуліані як приватним адвокатом Трампа, багато в чому поділяють офіційні представники Білого дому. Кажуть, наприклад, що спецпредставник Держдепартаменту США Курт Волкер настійно радить Зеленському дистанціюватися від Коломойського і саме тому застерігав президента від призначення Андрія Богдана главою АП.
Також не випадково наприкінці травня прибули до Києва зустрітися із Зеленським одночасно два міністри закордонних справ країн ЄС - Польщі Яцек Чапутович та Швеції Маргот Вальстрем. Фактично вони донесли до Зеленського колективна думка всього ЄС. При цьому польський і шведський міністри грали ролі доброго і злого поліцейських. Тут не зайве згадати абсолютно аналогічний приїзд у Київ 22 жовтня 2013-го тодішніх міністрів закордонних справ тих же Польщі та Швеції Радослава Сікорського та Карла Більдта. Вони були делеговані Євросоюзом на зустріч з Януковичем в той критичний момент, коли він обирав: підписувати Угоду про асоціацію з ЄС або ж розвернути Україну в бік Росії. Зараз, схоже, ЄС бачить ситуацію настільки ж серйозною і небезпечною. І він може вдатися до тактики батога і пряника, щоб примусити Зеленського позбутися впливу Коломойського, застерігаючи, що в іншому випадку він ризикує повторити сумну долю Януковича, зробив одного разу неправильний вибір.
До розриву з Коломойським схиляють Зеленського також і українські політики типу Сергія Лещенка, які публічно підтримують Зеленського, але орієнтуються на посольство США. Можливо, в ту ж гру грає Віктор Пінчук, який за останній місяць вже двічі зустрічався з Зеленським. Пінчук має, м'яко кажучи, дуже непрості бізнес-стосунки з Коломойським і притому дуже чуйно сприймає настрої у Вашингтоні.
Якщо все це тиск в сукупності дасть результат, то Коломойський не отримає очікуваних їм бонусів за свій внесок у перемогу Зеленського. А щоб потрапити на прийом до президента, йому доведеться записуватися в чергу, як рядовим прохачам. Але ж Коломойський не дарма славиться вмінням витончено мститися, як він це вже продемонстрував помстою Петру Порошенку шляхом просування на президентський пост зірки телесеріалу. Так що Зеленському може бути просто страшно робити якийсь вибір. Але чим довше він буде його відтягувати, тим болючіше може виявитися розв'язка.
Між популізмом і либертарианством
Крім Коломойського, у Зеленського є й інші впливові союзники, що змушують його сісти на шпагат. Візьмемо Юлію Тимошенко, яка публічно підтримує нового президента і при цьому висловлює претензії на пост прем'єра. Вона була б не проти зайняти цю посаду вже зараз, а якщо це не вдасться, то після парламентських виборів.
Днями в ефірі Українського радіо вона підтвердила: "Якщо люди проголосують за нашу партію, - дійсно, я як лідер можу претендувати на позицію прем'єр-міністра". І вона докладно розповіла про свої плани на цій посаді: "Ми почнемо з пенсійних змін. І поставимо пенсію не менше затвердженого середнього прожиткового рівня, ми змінимо коефіцієнт нарахування пенсії з 1 до 1,35, ми проведемо індексацію та осучаснення". Також Тимошенко обіцяє зниження тарифів і підвищення зарплат - "якщо переможемо на парламентських виборах".
Подібні популістські гасла дійсно може додати голосів партії "Батьківщина". Причому відбирати вона їх буде у партії "Слуга народу", яка задекларувала зовсім іншу ідеологію. "В основі ідеології нашої партії лежить ідеологія лібертаріанство", - оголосив днями представник Зеленського в парламенті Руслан Стефанчук. За його словами, лібертаріанство - це "ліберальна модель економіки, ліберальна модель відносин з відповідними національними особливостями".
Лібертаріанство і популізм - речі несумісні. І тут у Зеленського шпагат: або дивитися, як електорат йде до Тимошенко, або самому зайнятися оскаженілим популізмом, відсунувши лібертаріанство разом зі Стефанчуком кудись за межі своєї уваги.
Між Росією і Україною
Також у новій Верховній Раді будуть напрошуватись в коаліцію з "Слугою народу" відверто проросійські партії. Не будемо гадати, хто там опиниться в лідерах, але в будь-якому випадку на парламентських виборах вони будуть озвучувати і просувати бажання Кремля.
Зеленський може змагатися з цими партіями в боротьбі за проросійський електорат - і тоді ризикує втратити електорат патріотичний. Якщо ж Зеленський, навпаки, буде говорити гаслами, приємними патріотичним виборцям, то весь проросійський електорат може піти під прапори умовної партії Віктора Медведчука. І тоді "Слузі народу" доведеться створювати коаліцію з нею в новому парламенті і робити Медведчука прем'єром.
Сама команда Зеленського також досить різнорідна. У ній є і явно проросійське крило, і люди з досить патріотичними поглядами. В цьому плані команда Зеленського лише відображає різноманітність електорату Зеленського. Одне крило тягне президента в бік Росії, інша наполягає на необхідності захищати українські інтереси. Так що Зеленському можна побоюватися, що його порвуть.
Є, звичайно, варіант говорити у Львові та Києві одне, а в Кривому Розі та Маріуполі - протилежне. Але в такому випадку є ризик втратити підтримку всюди.
Між "Поганими Генами" і Аваковим
Вихід з цієї ситуації запропонував Коломойський, концентрується зараз на просуванні партії "Довіряй справах", яка по імені її лідерів Кернеса і Труханового, мерів Харкова і Одеси, отримала прізвисько "Погані Гени". Ця партія за градусом проросійськості під час передвиборної кампанії може обігнати навіть Медведчука, але в новому парламенті, за розрахунком Коломойського, вона буде цілком зручним партнером для "Слуги народу".
Виконання цього плану передбачає радикальне посилення позицій Кернеса не в одному тільки Харкові, але у всіх східних і південних областях. Однак це суперечить планам міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який в ході президентської кампанії використовував наявні в нього ресурси (в тому числі адмінресурс системи МВС і політичний ресурс структур Андрія Білецького) для перемоги Зеленського та ураження його суперника, звичайно, зовсім не заради того, щоб потім на парламентських виборах триумфовал Кернес.
У Авакова з Кернесом давня жорстка конкуренція за вплив у Харкові. І це вже вилилося в протистояння 2 червня, коли активісти "Національного корпусу" Білецького провели акцію протесту проти скликаного в Харкові з'їзду партії Кернеса і Труханова та заодно знесли погруддя радянського маршала-українофоба Жукова, а на його місці встановили український прапор.
Звичайно, зараз цей конфлікт схожий на добре розіграний спектакль, вигідний обом сторонам. Кернес заробляє собі імідж "самого російського" лідера - мовляв, дивіться, як його труять націоналісти. А Білецький заробляє собі імідж головного націоналіста, щоб на горбу Кернеса в'їхати в Верховну Раду.
Але це аж ніяк не зменшує проблему для Зеленського. Чию б сторону ні зайняв він у цьому конфлікті, електоральні втрати для "Слуги народу" неминучі. А не зайняти нічию сторону і відмовчатися - це загрожує тим, що електоральні втрати подвояться. Можна, звичайно, сподіватися домовитися в новому парламенті одночасно і з Кернесом, і з Билецким (через Авакова). Але коаліція за участю "Нацкорпуса" і "Поганих Ген" проіснує рівно до першого мордобою між їхніми депутатами. Так що Зеленському рано чи пізно доведеться думати, як встати і з цього шпагату.
