Четвертий день боїв у Курській області. Чому Путін боїться назвати війну війною

Український наступ у Курській області РФ триває вже четвертий день. Дивною є публічна реакція щодо нього російської влади. Міноборони РФ заперечує, що ЗСУ просуваються. Путін у розмові з т.в.о. губернатора Олексієм Смірновим називає втрату територій "ситуацією" і розповідає своєму призначенцю, що "Курська область — дуже перспективний район, дуже цікавий, і я впевнений, вам там буде цікаво працювати". Немовби не сталося нічого особливого, просто дрібні неприємності.

Можна було б очікувати геть іншої реакції — в стилі "вставай, страна огромная". Напевно, для нас це було б небезпечніше, якби Путін звернувся до народу, сказав, що тепер уже йде не СВО, а вітчизняна війна, оголосив загальну мобілізацію тощо.

Але ж ні, Кремль вибрав протилежну інформаційну тактику: вдавати, що жодної проблеми немає, а якщо і є — то скоро розсмокчеться.

Нова кремлівська методичка

8 серпня сайт meduza.io розповів, що влада РФ три дні думала, як медіа повинні розповідати про масштабну операцію ЗСУ в Курській області, і нарешті вигадала. Політблок адміністрації Путіна просить російські державні та лояльні Кремлю медіа "не нагнітати обстановку" навколо наступу ВСУ і радить уникати міркувань про відкриття "нового фронту". Крім того, журналістам не можна говорити про можливе просування українських військ до міста Курчатова, де знаходиться Курська атомна електростанція, щоб аудиторія не мала "почуття ядерної загрози".

Замість згадок про АЕС медіа мають розповідати про "успіхи російської армії", яка нібито не дає українським військам просунутися вглиб території Курської області. Особливий акцент журналістам рекомендують зробити на "зусиллях" Путіна та уряду, які "не кидають нікого у біді".

Дійсно, Путін у розмові з т.в.о. губернатора погодився виплатити біженцям по 10 тисяч рублів — тобто лише по $115. Цього вистачить на те, щоб протриматися кілька днів, але недостатньо, щоб облаштуватися на новому місці.

Уряд РФ одразу ж заявив, що виділить на це 220 млн рублів. Тобто допомогою по 10 тисяч рублів буде ощасливлено 22 тисячі осіб. Це менше, ніж населення Суджанського району, яке, згідно з переписом 2021 року, складало 25 тисяч осіб. І це при тому, що мешканці тікають не лише із Суджанського, а й із Кореневського, Льговського та інших районів Курської області.

Отже, можна стверджувати про свідомо обрану Кремлем інформаційну тактику заниження масштабів проблеми замість того, щоб скористатися цим приводом для роздування військової істерії. Але чому Путін зробив саме такий вибір?

Повільне усвідомлення

Звісно, не можна виключати, що до Путіна просто повільно доходить. Можливо, він справді вважає, що український наступ — це чи то рейд, чи то блеф. Якщо це рейд, то українські військові мають, на думку Кремля, вивісити свої прапори у кількох селах, зробити пропагандистські відео та вирушити додому. Якщо це не рейд, а блеф, тоді російські військові повинні, на думку Путіна, швидко, протягом кількох днів, відбити напад і відкинути або знищити противника.

Можливо, через якийсь час до Путіна дійде, що це не рейд та не блеф. Можливо, він вважає, що ВСУ мають надати йому переконливіші докази серйозності своїх намірів. Або він відвів начгенштабу Герасимову якийсь термін для вирішення проблеми, а після цього розпочне план "Б". Зрештою, якщо площа російської території, яку контролює ЗСУ, й надалі зростатиме, то замовчувати масштаби катастрофи буде дедалі важче.

Ми вже спостерігаємо поступове усвідомлення Кремлем нової реальності. 6 серпня російська влада не вважала за потрібне нічого оголошувати. 7 серпня, на другий день українського наступу, т.в.о. губернатора Смірнов запровадив у Курській області режим надзвичайної ситуації регіонального масштабу, за його словами, для "ліквідації наслідків заходу" ЗСУ на територію області.

Режим надзвичайної ситуації зазвичай запроваджується у разі стихійного лиха. І Кремль, мабуть, так і сприймав ЗСУ — як стихійне лихо, яке пошумить і швидко втихомириться, а потім доведеться ліквідувати його наслідки.

9 серпня, на четвертий день українського наступу, урядова комісія із запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій та забезпечення пожежної безпеки провела позачергове засідання та встановила в Курській області федеральний рівень реагування. Тобто зберігається ставлення до наступу ЗСУ, наче до стихійного лиха, але тепер уже визнається, що масштаб цієї "надзвичайної ситуації" — не регіональний, а федеральний.

Утім, навіть якщо темпи усвідомлення у Путіна прискоряться, не факт, що це спонукає його радикально змінити інформаційну тактику. Справа в тому, що для гучних заяв про вітчизняну війну та загальну мобілізацію потрібні ресурси: бронетехніка, артилерія, боєприпаси. Якщо необхідних запасів озброєнь немає, прискорене нарощування чисельності особового складу дасть лише короткочасний ефект.

Страх двох панік

Крім того, очевидно, що Кремль боїться паніки у Росії. Точніше, двох панік.

Він боїться, по-перше, тієї паніки, яка виникає за будь-якої надзвичайної події: коли всі тікають подалі від епіцентру і ситуація виходить з-під контролю.

По-друге, він боїться антивоєнної паніки. Росія веде війну на українській території вже понад 10 років, повномасштабну війну майже два з половиною роки, але вперше бойові дії перекинулися на територію самої Росії.

Звісно, антивоєнних протестів у Росії не буде. Для протестів потрібна сміливість, а її росіяни не мають. Але в них вистачає боягузтва — а це саме те, що потрібне для антивоєнної паніки.

І особливо чудово, що наш наступ здатний викликати у росіян одразу обидві паніки. Саме тому нова кремлівська методичка наказує в жодному разі не згадувати про можливість боїв за Курську АЕС. Росіянам у прикордонних з Україною областях не хочеться рятуватися ані від вибуху на АЕС, ані від війни. І зараз головний клопіт Кремля — заспокоїти їх і навіяти їм, що все йде за планом. Максимум доведеться евакуюватися кудись на кілька днів, отримати від Путіна 10 тисяч рублів і ні в чому собі не відмовляти.

Український наступ зробив цю війну, скажімо так, більш симетричною. Протягом останніх кількох місяців російський наступ мав помітні успіхи, і це призвело до зростання в Україні відсотка прихильників "миру за будь-яку ціну". Зараз Кремль ризикує сам опинитися у такій ситуації. Якщо росіяни "втомляться від війни" і захочуть "негайного припинення вогню", то звернути цей процес назад буде складно. Набагато простіше загальмувати його, поки він ще не набрав сили. І Кремль зараз робить саме це: гасить паніку у зародку.

Турбота про обличчя

Кремль має ще один мотив вдавати, що нічого особливого не трапилося. Це турбота про своє обличчя на світовій арені. Вже 16 років (з 08.08.2008, коли російські війська вторглися до Грузії) Путін старанно насаджує в геополітиці принцип "хто сильний, той і правий". До нього таке дозволяв собі Саддам Хусейн і був покараний американцями. Путін був упевнений, що його не покарає ніхто. Але прямо зараз він дістає покарання від українців.

На цю дію з цікавістю дивляться партнери Росії з БРІКС та весь Глобальний Південь. Путін не хоче ганьби. І він старанно вдає, що ніякої ганьби і немає.

Нам така його поведінка вигідна. Адже для ЗСУ важливим є не піар-ефект, а результат, тобто витіснення ворога з його власної території. Піар-ефект був би важливий, якби була необхідність публічно переконувати та підштовхувати західних партнерів. Але такої потреби немає: наші друзі грають з нами в одну гру. І коли вони роблять здивовані обличчя, це елемент гри.

Тож нехай російські медіа переконують росіян, що все йде за планом Путіна. Це вписується в наш план.