Черновецький forever. Як на виборах-2019 кандидати в президенти будуть будувати піраміди
На зорі української незалежності випадки підкупу виборців були рідкісними. Головним інструментом служив адміністративний ресурс, яким володіла місцева номенклатура і директори держпідприємств. Можна згадати хіба що, як у 1994 р. один з народних депутатів, який балотувався на Чернігівщині, завіз на округ партію горілки. До парламенту він, звичайно, переобрався, але з конфузом: люди повпивалися, і довелося докласти багато зусиль, щоб вони дісталися до ділянок і проголосували.
Поодинокі випадки прямого підкупу виборців грошима були помічені у другу каденцію президента Леоніда Кучми. Кажуть, подібну схему випробував на одному з округів Черкащини один з тодішніх народних депутатів, який і зараз засідає в парламенті.
Однак цілу систему фінансового заохочення виборців вперше вдалося побудувати Леоніду Черновецькому в Києві. Елементи її були обкатані ще на парламентських виборах, а на повну потужність вона була задіяна в 2006 р. на місцевих виборах у столиці. Черновецький застав зненацька своїх основних конкурентів - тодішнього мера Олександра Омельченка і нинішнього мера Віталія Кличка, які просто не розуміли, з чим вони зіткнулися. Ставши мером, Черновецький довів свою систему до досконалості і з легкістю обернув на свою користь організовані проти нього дострокові перевибори мера і міськради Києва в 2008 р. Він не тільки знову став мером, але і отримав найбільшу фракцію в Київраді.
Система Черновецького була глибоко продумана і побудована, можна сказати, на науковій основі. Її творці, на відміну від всяких профанів, розуміли, що сама по собі роздача грошей малоефективна: люди гроші візьмуть, а проголосують як захочуть, і ніхто не зможе їх проконтролювати. До речі, політтехнологи деяких інших партійних штабів намагалися винайти саме способи контролю над голосуванням виборців, які отримали попереднє винагороду. Однак всі ці "каруселі", фотографування заповненого бюлетеня і т. п. по своїй ефективності серйозно поступалися системі Черновецького, яка виходила з того, що найкращою гарантією правильного голосування є ідеологічна прокачування залучених виборців.
Для забезпечення такої прокачування будувалася піраміда, основою якої були "десятники". Кожен з них відповідав за десять особисто знайомих йому виборців. Над "десятниками" стояли "сотники" і т. д. Виборці запрошувалися в штаб, причому не один раз, а по можливості тричі. Там їм розповідали про рятівну місію свого лідера, видавали відповідну агітпродукцію. І в кінці кінців виборець, отримавши перед голосуванням гроші, йшов на ділянку з твердою впевненістю в тому, що він не продав свій голос, а отримав допомогу як учасник правого, суспільно корисної, рятівного для країни справи.
Наступні президентські вибори, мабуть, будуть першими в українській історії, на яких всі ключові кандидати намагатимуться побудувати подібні пірамідальні системи. Це стане основною функцією партійних структур. І результати виборів будуть залежати не тільки від вкладених грошових сум, але і від ефективності ідеологічної прокачування виборців.
