Чим Савченко допомогла Лаврову і Кисельову

Роман Федюк, Депо

Про заклики Надії Савченко "пробачити" і "почати переговори" з Донбасом писали всі, хто хотів, і писали все, що думали. Але, за великим рахунком, ці заклики в момент виголошення здавалися в основному самопіаром і бажанням до статусу "мучениці" додати статус "миротворця". Така собі маленька політична слабкість, вельми притаманна багатьом політикам з "Батьківщини".

Але багато що змінилося, коли глава терористичної "ЛНР" Ігор Плотницький дав розпорядження створити депутатську групу для переговорів з Савченко. "Вона писала, що готова зустрічатися з тими, хто воював. У нас серед депутатів є група, яка брала участь саме в тому бою, коли її взяли в полон. Я думаю, створіть якусь депутатську групу (для переговорів з Савченко - ред.), три людини", - заявив Плотницький. Він також доручив вийти на зв'язок з Савченко, запропонувавши їй зустріч найближчим часом.

Рішення Теслярської отримало негайне і максимально широке висвітлення у російській пресі - від фриковых інформагентств самопроголошених республік" і до РИА Новости і Russia Today - куди ж без них. А те, що досі можна було сприймати як самопіар, вже відверто тхне чимось гірші.

Які можливості дасть створення "міжпарламентської переговорної групи" Кремлю (де, безумовно, і сидять автори рішення про її терміновому створенні, адже сам Плотницький ще чотири дні тому коментував заяви Савченко не менш скептично, ніж українці)? По-перше, подібна "міжпарламентська група" може бути розглянута як елемент нехай неформального, але взаємовизнання між Україною і "республіками". Звичайно, зареєструвати таке "визнання Києвом сепаратистів" в ООН не вдасться - але написати в російських - а при певній фінансовій підтримці, і в європейських ЗМІ про "українсько-луганської парламентської переговорній групі" цілком можливо. Більш того, формат "міжпарламентської групи" не тільки руйнує нинішній теза офіційного Києва: "ніяких переговорів з терористами". Тому що навіть якщо з терористами і кажуть - то робить це уповноважений представник виконавчої влади. А переговори в міжпарламентському форматі можливі тільки між двома або більш автономними і суверенними державними утвореннями, але ніяк не між державою і групою правопорушників.

По-друге, подібний переговорний формат безумовно розмиває щодо чітку українську міжнародно-політичну і міжнародно-правову позицію. Тому що в разі реалізації "альтернативного майданчика" одні речі скажуть перговорщики з Мінська, інші - "переговорники від Савченко", і з усього цього російська дипломатія і пропаганда вибере найбільш зручні для неї тези.

У третіх, можливою стає також гра на протиставленні позицій української виконавчої влади - і "української законодавчої влади" - в особі однієї конкретно взятої Савченко. Що дозволить Росії створити медіаобразу розколу всередині українських еліт. При цьому, для імітації ефективності переговорів у форматі Савченко", російська сторона цілком може видати депутату від "Батьківщини" якийсь "аванс" у вигляді декількох звільнених військовополонених. Що дозволить Савченко говорити про малозначущість правових і репутаційних втрат на тлі врятованих людських життів.

А що може дати "переговорна група Савченко" українській стороні? За великим рахунком, нічого. Бо "окопное братання" - почавшись в окопах, там же і закінчується. А рішення про хід конфлікту на Донбасі приймають люди, яких відокремлює від окопів багато сотень кілометрів. І тим людям абсолютно байдужа позиція не тільки Савченко, але і Теслярської - навіть якщо б останньому вдалося про щось домовитися.

В сухому залишку, переговори у форматі "Савченко і сепаратисти" не дають Україні ніяких реальних переваг, розширюючи при цьому можливості Кремля для політичного, дипломатичного і пропагандистського маневру. А солдат, який свідомо погіршує позиції власної боку, додаючи можливостей ворогові, це вже не просто поганий солдат. Залишається сподіватися, що тверезо оцінивши ситуацію, Савченко зрозуміє, що замість самопіару виходить відверта зрада, і встигне відмовитися від задуманого.