Альтернатива Медведчуку. Навіщо Порошенко два "чужих" парламентера з Донбасу

Неофіційні міжнародні переговори щодо введення миротворців ООН на Донбас від імені України тепер будуть вести два нових особи, що не є членами президентської команди, але володіють чималим міжнародним дипломатичним досвідом.

Як повідомили "ДС" поінформовані джерела, мова йде про нардепа від "Батьківщини" Григорія Немирі - досить близького соратника Юлії Тимошенко, і Костянтин Грищенко, екс-"регіонала", який окрім того, що двічі був міністром закордонних справ в урядах Януковича і Азарова, побував послом України як в США, так і в Росії.

Якщо інформація наших джерел вірна, то компанія Петру Олексійовичу в його міжнародних справах попалася прелюбопытная. Міжнародний досвід і зв'язки обох сумніву не підлягають, чого не скажеш про їх лояльності до глави держави. З одного боку, один з найближчих соратників Тимошенко, з іншого - колишній соратник Януковича, явно має зв'язки в Москві. Однак саме цими своїми рисами обидва нових парламентера і цінні.

Немиря хоча ніколи і не очолював МЗС - у кабінеті Тимошенко до 2010 р. він був віце-прем'єром, а дипломатичне відомство за квотою президента Віктора Ющенка обіймав Володимир Огризко, - тим не менш завжди вважався неофіційним міністром закордонних справ при Тимошенко. Так, власне, відбувається і сьогодні. Саме Немиря супроводжує Юлію Володимирівну у всіх її закордонних вояжах та, судячи по всьому, що присутня на всіх переговорах.

Тепер же Немиря отримав можливість говорити за кордоном одночасно і від імені чинного президента, і від імені головного кандидата на цю посаду від опозиції. Такий хід, по-перше, дає Заходу вкрай важливий сигнал, що, незважаючи на всю напруженість внутрішньополітичної боротьби, у зовнішній політиці, а особливо в питанні війни на Донбасі, і влада, і опозиція виступають єдиним фронтом. У світлі наближення українських президентських виборів такий підхід явно виглядає більш солідним і дозволить вести переговори з західними партнерами більш впевнено.

По-друге, не можна не згадати про таємну зустріч між Тимошенко і Порошенком, яка відбулася ще на початку лютого. Ця зустріч, як тільки про неї стало відомо ЗМІ, тут же обросла різними теоріями і припущеннями - від конспирологически-фантастичних до цілком ймовірні. До останніх належить і та, згідно з якою Порошенко і Тимошенко спробували домовитися про те, як вони будуть жити після виборів, незалежно від того, хто на них переможе. Мандат Немирі на переговори в цьому контексті виглядає як непрямий доказ того, що якісь подібні домовленості між політичними конкурентами є.

Ну і, по-третє, надавши Немирі право на переговори, Порошенко дає сигнал своїм виборцям, як і іншим українським політикам, про те, що здатний поставити інтереси держави вище особистих політичних амбіцій і що здатний домовлятися навіть з запеклими опонентами.

Що ж стосується Грищенко, то в його особі Петро Олексійович, схоже. розраховує отримати альтернативу одіозного Віктора Медведчука як парламентера з Кремлем. Власне, факт того, що кум Путіна є одним з переговірників від України в Мінську, вже давно не дає спокою українським зрадофилам, так і всім іншим критикам чинного президента. Пояснення в дусі того, що Медведчук займається виключно переговорами про обмін полоненими, як і про те, що Віктор Володимирович чи не єдина людина в Україні, який може говорити особисто з Путіним, особливого ефекту не має. Правда, останнім часом і ефективність Медведчука як парламентера викликає деякі сумніви, і в скандальному "терористичний" справі Рубана він, нехай і опосередковано, але виявився замішаний. Так що Грищенко цілком може виявитися більш ефективною кандидатурою на головного переговірника з Кремлем.

На користь Грищенко говорить не тільки його колосальний дипломатичний досвід, але і відносна політична нейтральність. Незважаючи на членство в проросійській команді Партії регіонів, Грищенко курирував саме євроінтеграційний напрямок у зовнішній політиці, а коли в 2013 р. уряд Януковича-Азарова відмовився від підписання угоди про асоціацію з ЄС (що й стало приводом для початку Революції гідності), Грищенко вже був у "почесному засланні" на посаді віце-прем'єра, де курирував освіту, медицину, культуру, спорт тощо, але мав вкрай мало впливу на зовнішню політику. Власне, саме тоді відносини Грищенко з командою "газовиків" Льовочкіна, Бойка і Фірташа в Партії регіонів помітно охололи, оскільки його політичні партнери ніяк не завадили відтисненням Грищенко від керівництва МЗС України.

У той же час Грищенко завжди виступав за прагматичні, але дружні відносини з Росією, і саме з метою покращення відносин з північним сусідом він був призначений на посаду посла України в Москві. Сталося це в рік агресії Росії проти Грузії у 2008-му, коли відносини Києва і Москви опинилися в черговий раз вкрай складними.

При цьому важливо розуміти, що Грищенко свою особисту політичну позицію завжди тримає при собі, не важливо просуває він євроінтеграцію або намагається миритися з Москвою, що робить його як мінімум не надто дратівної фігурою для всіх партнерів. При цьому Грищенко має вкрай важливим в нинішній ситуації якістю - він як представник старої радянської дипломатичної школи вміє розмовляти з росіянами, розуміючи їх ірраціональність і обов'язковість виконання чого-то в дусі знаменитої формули алкообщения "Ти мене поважаєш?", чого більшість українських політиків нової генерації не стільки не розуміють, скільки не відчувають.

Таким чином, Немиря і Грищенко можуть виявитися досить корисними для Петра Олексійовича і в плані перспектив зовнішньої політики, і в плані "прибирання" вкрай дратівної українського виборця фактора Медведчука.