Чехарда з броньовики. Коли в ЗСУ визначаться з єдиним бронеавтомобилем
Днями з'явилися повідомлення про те, що ВСУ отримала першу партію машин "Варта-Новатор" від "Української бронетехніки". Варто нагадати, що вперше машину продемонстрували в грудні 2017 р., причому тоді машина позиціонувалася як легка багатоцільова бронемашина. Причому розроблена спеціально під технічні умови Національної гвардії України. І тут виявляється, що її купують ВСУ. Тобто буквально за рік машина пройшла державні випробування і прийнята на озброєння. Це дуже швидко, враховуючи, наприклад, досвід постановки на озброєння того ж "Козак-2".
Хоча чому прийнята на озброєння саме ця машина рішуче незрозуміло. Спроектована вона на базі комерційного шасі Ford F-550 (як кажуть розробники, посиленого, але наскільки незрозуміло). Причому не можна не відзначити, що у армійців вже є неоднозначний досвід експлуатації броньовиків на такому шасі йдеться про це Streit Group/КрАЗ Spartan і "Козак-5".
Машини від канадської фірми Streit Group були вимушеним заходом початку війни. Ці машини Міністерство оборони України щодо масово набувало восени 2014 р. Крім величезної ціни (близько 5,5 млн грн за одиницю) такі машини викликали нарікання з боку військових, так як з-за комерційного шасі можливості для встановлення броні були вкрай обмежені, в полях виявилося, що більшість вузлів і агрегатів вкрай ненадійні. Ну і звичайно це слабкі позашляхові якості.
Від їх закупівель досить швидко відмовилися, а що залишилися в строю машини нині, що називається, доживають свій вік.
Дещо інша ситуація з "Козак-5" від "Практики". Спочатку машина позиціонувалася виробником як "поліцейський броньовик". Тобто не призначений для важкого бездоріжжя, але з високими динамічними якостями. Тому для армійських підрозділів може бути корисний у підрозділах ССО для перевезення особового складу, вогневу підтримку під час спецоперацій і т. д.
Тому, коли "Практика" пропонувала їх армії, від них відмовилися. Нині вироблено всього випущено 10 машин, у тому числі 8 шт. для Служби надзвичайних ситуацій в спецмодификации "Козак-5ПМЛ" для перевезення розірвалися хв.
І ось тепер армія купує аналогічний бронеавтомобіль на такому ж шасі!
Без сумніву в умовах лютої брак броньованої техніки класу 4х4 "Варта-Новатор" знайде своє місце в системі озброєння ЗСУ - тут і, наприклад, створення мобільних загонів ССО з ПТУРами для боротьби з танками противника і перевезення особового складу. Однак будь-якої системи в постачанні армії такою технікою просто немає.
Тут і "Козак-2" та "Козак-2М", і "Варта", і "Барс-8". Мало того, нині мова йде і про закупівлі польського варіанта "Дозор-Б" - "Онцилла". Причому всі вони мають різну базу, різні двигуни і постачання ними в умовах млявих бойових дій являє собою дуже непросту задачу.
Зрозуміло, що спочатку така "строкатість" парку бронеавтомобілів списувалася на війну, на те, що армія гостро потребує броньовиках як мінімум для заміни застарілого радянського БРДМ-2. Але на шостий рік війни таке пояснення виглядає "притащенным за вуха".
Військовим пора визначитися з єдиним (ну, максимум парою) стандартним бронеавтомобилем класу 4х4 - і вже під нього "заточувати" Державне оборонне замовлення. А також військову промисловість, яка видає "на гора" потрібні армії спеціальні машини. Маючи перед очима стандартну машину, розробникам було б простіше працювати. А вже закуплені машини мало б сенс передати в поліцейські формування, де, по суті, їм і місце.
Ну і, звичайно, основне - це розгортання виробництва запасних частин та агрегатів для стандартного броньовика. Адже наскільки я розумію ситуацію нині все аж до банальних спеціальних прокладок і шурупів закуповується за кордоном. І це, не кажучи вже про ремонт і обслуговування двигунів.
Говорити про те, яка саме модель стане стандартною поки дуже рано. Цілком очевидно, що для використання в армії в ідеалі потрібно насамперед спеціально розроблене шасі, а не пристосоване комерційне. Друге - двигун повинен бути як максимум вітчизняного виробництва, а як мінімум - зібраний в Україні хоча у варіанті "складання" з освоєнням виробництва основних запасних частин.
І третє - в кінці кінців повинен бути вирішений варіант з озброєнням бронеавтомобілів бойовим модулем вітчизняного виробництва. Нині конструктори запропонували кілька десятків таких легких бойових модулів з різним складом озброєння, однак жоден з них не дійшов навіть до етапу державних випробувань.
І якщо вже довести власні складно, то можна піти по шляху закупівлі іноземних зразків з подальшим розгортанням виробництва в країні. Є ж як мінімум цілком випробувані в боях і освоєні у виробництві турецькі бойові модулі.
